Київ – Євромайдан і події наступних місяців створили в Україні попит на нового кіногероя – українця з барикад, який вміє дати раду собі і допомогти іншим. У цьому переконаний кінорежисер, автор стрічки «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» Михайло Іллєнко. В інтерв’ю Радіо Свобода він розповів про те, яким, на його думку, має бути сучасне українське кіно.
– Героя так довго не було, так мало його було, що виник голод. Це ж ринок, якщо на ринку довго не буде огірків, то всім хочеться огірків. Абсолютно не для того, щоб похвалитися, але я відчув цей голод, коли почали показувати «ТойХтоПройшовКрізьВогонь». В принципі, я погоджуюсь: дійсно, там багато чого я би і сам хотів перезняти. Але глядач зараз може пробачити дуже багато чого авторам, сценаристам, режисерам, якщо йому показати тих людей, які реально існували протягом оцих зимових місяців, хтось і не дожив до весни. Це герої. І сьогодні це не те, щоб обов’язок, – я відчуваю, що це буде взаємність між глядачем і авторами фільмів.
– Сучасний українець в українському фільмі – який він?
Тут може бути і проста людина на екрані, і яка на барикадах стоїть у грудні або лютому, може бути людина, яка рятує інших у Михайлівському монастирі
– В першу чергу, це не депресивний герой, це – герой, який, може, навіть у кінці і загине, але це має бути людина, яка сама собі раду дає. Якому глядач може заздрити. Перед екраном кінотеатру заздрість – святе почуття. Тут може бути і проста людина на екрані, і яка на барикадах стоїть у грудні або лютому (під час Майдану – авт.), може бути людина, яка рятує інших у Михайлівському монастирі.
– Глядач хоче дивитись, митець – знімати. А чи зацікавлена держава в розвитку українського кіно?
– Ще інертність існує, бо якщо голод глядацький вже давно дозрів, то так сталось, що наших фільмів на нашому екрані не було. Проте вони були на фестивальному екрані, і тому митці працювали на фестивалях, а там інше кіно потрібно. Щодо держави: є такі державні діячі, яким це потрібно, є такі, які мабуть ще не дозріли до цього. Але я думаю, що вони повертаються в той бік, бо це вимога часу.
Там є прагматична сторона. Справа в тому, що зараз російське фінансування відключилося. Зараз треба шукати вихід, а вихід у тому, щоб змінити вектор. І це може бути вибух на телеекрані і в кінотеатрах, якщо його організувати нормально. Вибух хорошому розумінні, вибух взаємності, бурхлива любов.
– Чи вплинуло на свідомість українців російські фільми та серіали за часи незалежності України?
У нас дуже мало стрічок, де є український герой. Це – робота імперії, адже імперії не потрібно було, щоб були герої-чукчі і так далі
– Я думаю, що це умовне порівняння, але я би порівнював їх із ядерною зброю. Це зброя катастрофічного геополітичного характеру. Пропаганда через кіно і телепрограми – це руйнація свідомості. Навіть найбезневинніші серіали – там скрізь «хохол-придурок». У героя там такі якості, які виховували потрошку упередженість аж до агресивності. Зараз же «рятують» світ від нас. У нас дуже довго витісняли, і, я думаю, добились хорошого результату, українського героя як такого. Якщо згадати українські фільми, в тому числі дуже хороші, то у нас дуже мало стрічок, де є герой, якого можна ідентифікувати, що це наш, рідний, український герой. Це – робота імперії, адже імперії не потрібно було, щоб були герої-чукчі і так далі.
