Доступність посилання

logo-print
05 грудня 2016, Київ 04:43

Коли в Україні зродилася дискусія про орієнтацію на Схід чи на Захід? У липні 1959 року Українська редакція Радіо Свобода розповідала, на користь якого вектору в 20-х роках вирішила українська інтелігенція.

Тридцять років тому шумувала Україна: «Ми хочемо Європи!», «Відкрити всі вікна в Європу!». Орієнтація? Якщо орієнтація, то тільки на Європу. Ми ж від самого світанку нашої історії, завжди були з Європою. Бо ми, Україна, частина Європи. Це було головне гасло тієї великої дискусії, що її 30 років тому терором задушила КПРС.

Від початку 1925-го протягом 4 років дискутувала українська творча еліта, переважно письменники, критики і літературознавці. Розглядали всі проблеми, що їх на порядок дня поставило відродження культури народу, який у бурі національної революції збудився до нового життя. Ця дискусія, мабуть, була найважливішою подією в культурному житті нашого народу в 20-му сторіччі. І це справді так було.

І праві, і ліві говорили в один голос

Із нечуваною динамікою бралась українська інтелігенція вирішувати фатальне питання: куди має йти відроджена культура України? Яка орієнтація – на Європу чи на Москву? Всі інші питання і проблеми культурного розвитку були тільки похідними цього основного: куди йти? Із якою пристрастю бралися тоді вирішувати це питання, свідчить ось такий факт: на першій публічній дискусії в Харкові у 1925 році, при аудиторії у 800 осіб творчої інтелігенції, люди омлівали від глибокого переживання дискутованих проблем.

Дискусія розвивалась не лише словом, але й письмом. Її розмах ілюструє такий факт: в одному тільки 1927 році було на ці теми написано понад 600 статей і випущено в світ майже 50 книжок і брошур.

Микола Хвильовий

Микола Хвильовий

Куди йти? На кого орієнтуватись? Як праві, так і ліві відповідали на це запитання: орієнтація – на Європу. І в тому були згодні і речник лівої революційної течії, пролетарський письменник і памфлетист, комуніст Микола Хвильовий, і речник помірковано-прогресивної течії, професор університету, корифей українського літературознавства, антикомуніст Микола Зеров.

«Яка Європа? Беріть, яку хочете»

Хвильовий відповів різко, але ясно: «Дайош Європу!». Підставлені партією її підголоски єхидно допитувались: а якої Європи хоче Хвильовий? Той відповідав: «Ви питаєте, яка Європа? Беріть, яку хочете: минулу чи сучасну, буржуазну чи пролетарську, вічну чи мінливу... Європа – це європейський інтелігент у найкращому розумінні цього слова. Це, коли хочете, знайомий нам чорнокнижник із Вюртенберга, що показав нам грандіозну цивілізацію і відкрив перед нами безмежні перспективи. Це доктор Фауст, коли розуміти його, як допитливий людський дух... Саме ця страшна сила і є згаданий нами тип, і є психологічна Європа, що на неї ми мусимо орієнтуватись. Саме вона виведе наше молоде мистецтво на великий і радісний тракт до світової мети».

Хвильовий – зразок стихійної щирості й одвертості, негамованої ніякими мотивами політичної кон’юнктури – ставив крапку над «і». Партія боялася орієнтації українського творчого процесу на Європу і тягнула його під команду Москви. Хвильовий відповідав: «Геть від Москви!». Відповідав так не з ненависті до російської літератури, а тому, бо знав, що Москва – так само, як і Київ, – потребували вікна в Європу. Хвильовий бачив, що російська література, так само, як і українська, задихалась від заливу тієї псевдолітератури, яку продукували на соцзамовлення. Для того ґатунку друкованої продукції Хвильовий мав зневажливу назву «червона халтура».

Коли він виступив із гаслом «Геть від Москви!», то пояснював, чому. Зовсім не тому, що ми нібито «цю літературу не любимо, а тому, що ми органічно не можемо на ній виховуватись... Справа в тому, продовжував Хвильовий, що російська література «тяжить над нами, як господар становища, який привчав нашу психіку до рабського наслідування». А мистецтво не може наслідувати, бо це була б його смерть.

Пробуджена стихія українського генія аж ніяк не хотіла вмирати. Тому – устами Хвильового, який як комуніст мав більше свободи слова – вся творча Україна того часу в унісон заявляла: «Наша орієнтація – на західноєвропейське мистецтво, на його стиль, на його прийоми». Саме на прикладі літератури російської українські письменники мали найкращий приклад того, що значить відкрите вікно до Європи: сто років відкритих дверей у Європу дали російському народові літературні шедеври світового значення.

До сьогодні гасло Хвильового «Дайош Європу!» є задушевною мрією українських письменників і культурних діячів взагалі. Але терор КПРС не дає їм змоги цього висловити.

(Перейти в розділ «60 років Радіо Свобода»)

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG