Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 18:56

«Згідно із записами, люди зі сходу (сходу України) говорили, що вони збили військовий літак... Якщо вони вважали, що збили військовий літак, це був конфуз. Якщо це був конфуз, це не був акт тероризму», – сказав постійний представник Росії в ООН Віталій Чуркін. Англійське «confusion» точніше перекладається як «плутанина» або «сум'яття», але суті не змінює. Змінює ставлення до Росії, як до країни, яка ніколи не вибачалася за свої злочини. Навпаки, завжди стверджує, що права у своїх виправданнях, навіть коли припирають до стінки.

Віталій Чуркін – обличчя Росії. Її голос, її совість, якщо хочете. Його поведінка всі останні місяці – це поведінка Росії, її влади, її населення. Весь цей час він викручувався, обманював, підтасовував факти і переконував світ у добрих намірах Кремля. Російське населення, яке до цього не звертало уваги на Організацію Об'єднаних Націй, раптом полюбило дивитися і слухати Чуркіна, слухати його промови. У форумах, соціальних мережах і чатах Чуркін став одним з найпопулярніших російських політиків. Одною з причин такої любові називалася перепалка з американським представником Самантою Пауер. «От він їй врізав», «як він їй сказав»,«стер її в порошок», – писали росіяни, яким повністю не показували всі засідання Ради безпеки ООН. А якщо і дивилися в інтернеті, то все одно найбільше вірили Чуркіну.

Чуркін вимовив таку ж цинічну фразу, схожу на путінську – «вона потонула». Відмінність тільки в тому, що Чуркін не посміхався. Без сумніву, росіяни зітхнули з полегшенням. Частина з них вже розуміла, що війна в Україні на їхній совісті, частина – метається, очікуючи, хто ж візьме на себе тягар відповідальності – хтось же має викручуватися. Чуркін і став викручуватися. Вийшло, як завжди, цинічно і бридко. Росіянам все одно сподобається.

За двадцять з гаком років вивчення пострадянської пропаганди та інформаційних воєн шкодую про те, що так і не зміг отримати спеціальної медичної освіти в галузі психіатрії. Журналістика існує, поки є читачі, телеглядачі та радіослухачі. І публічність професії в Росії не означає відповідальності й етики, за великим рахунком – совісті. За 14 років відновлення традицій радянської пропаганди, всяке було. Починалося з другої чеченської війни і кризи в Югославії. Війна в Грузії і численні катастрофи. Війна в Україні – шедевр пропаганди, про інформаційні війни обов'язково треба писати книги.

І намагатися пояснювати, чому росіяни інакше думають, інакше оцінюють, інакше роблять висновки. Путін довго вибудовував пропаганду, поступово й наполегливо. Тим більше, великих зусиль не треба було докладати – тільки відновити те, до чого переважна більшість населення звикла, а багато хто ще й чекав того. Телевізор у будинку для людини з радянським вихованням – все одно, що батон докторської ковбаси в порожньому холодильнику. Вечорами, виснажений проблемами звичайний росіянин сідає біля телевізора й отримує свою порцію патріотичного аутотренінгу. Неважливо, що в нього унітаз у квартирі тріснув, син двієчник, дружина сварлива, сусіди – гірші за «бандерівців», росіянин вмощується і слухає. Йому кажуть – ти громадянин «Великої країни», у тебе хоробрий, розумний і справедливий президент, всі навколо – вороги.

І так останні 14 років

Підводний човен – потонув. Бесланські діти – згоріли. Глядачі «Норд-Осту» – отруїлися. Кримськ – потонув.

Не знаю, чи веде хтось статистику таких жахливих смертей ці 14 років. Я точно знаю тільки про журналістів, їх більше ніж п'ятдесят. А скільки в Чечні і Дагестані, скільки в Грузії та Україні? Скільки гинуть у пожежах і повенях? Це теж конфуз?

Прикро – не те що, сказав Чуркін або завжди говорить Путін. Прикро, що росіяни цьому вірять і віритимуть. Коли російська армія воювала в Чечні, це пояснювалося «ісламською загрозою» і «чеченським тероризмом». Коли пішли завойовувати Грузію, то й там знайшли «грузинський фашизм». І коли проводили соціологічні дослідження, Україна завжди була братською країною і українці – братнім народом. Куди все це зникло?

Чому у росіян така дивна психіка? Вчора любив, сьогодні не люблю, завтра – ненавидітиму. Відчайдушно ненавидітиму, шукатиму будь-який привід, щоб зненавидіти ще більше. Ніби більше немає іншої справи.

Не знаю, чи врятує Росію покарання Путіна і Чуркіна, Лаврова і Шойгу. Чи зміниться Росія? Перестануть вони ненавидіти всіх підряд, на кого вкаже телевізор? Чи почнуть як-небудь думати своєю головою і своїм серцем?

Конфуз відбувся не з терористами. Осоромилася Росія, всі, хто ненавидить Україну й українців, і хто байдужий. Серед них і ті, хто співчуває. «Боїнг» – не просто металева конструкція, в якій сиділи голландці, малайзійці та австралійці. Літак став символом жорстокості й путінської нерозсудливості.

«Конфуз» – всього лише обмовка безвідповідального чиновника, який за службовим обов'язком має рятувати своє керівництво. Він не випадково підібрав слово, яке абсолютно точно позначає ступінь кремлівського хамства.

І, як завжди, ні Чуркін, ні Путін не вибачилися. Не вважають за потрібне. Не бачать необхідності. Їм все одно, вони всього лише осоромилися...

Олег Панфілов – професор Державного університету Ілії (Грузія), засновник і директор московського Центру екстремальної журналістики (2000–2010)

(Оригінал публікації на сайті Крым.Реалии)

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • 16x9 Image

    Олег Панфілов

    Олег Панфілов – професор Державного університету Ілії (Грузія), засновник і директор московського Центру екстремальної журналістики (2000-2010)

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG