Доступність посилання

logo-print
05 грудня 2016, Київ 00:27

Юрій Фельштинський

У поета Наума Коржавіна була стаття: «На захист банальних істин». Йому дуже подобалася ця назва. Мені теж. Був період, ми дуже дружили, жили в 15 хвилинах один від одного в Бостоні, часто бачилися, майже кожен день говорили по телефону, іноді годинами. Він говорив. Я слухав. І мені запам’яталося, що всі істини – банальні.

Все, про що я пишу, – банальні істини. Банально, що людина, що прослужив все життя в КДБ (Володимир Путін), не може бути хорошим президентом Росії, а може бути тільки поганим. Ця банальна істина мені стала очевидною навесні 1999 року, і я намагався донести її до людини, до якої тоді мав доступ і який в ті місяці хоч якось впливав на ситуацію, – до Бориса Березовського. Але той не повірив у банальну істину, тому що покладався на силу свого складного розуму. Перемогла банальна істина. Вона завжди перемагає. Де і як закінчив розумний Березовський, відомо.

З березня 2014 року, коли Росією був окупований і анексований Крим, я залучений до написання циклу статей та інтерв’ю під загальною назвою «Третя світова». Все це теж відноситься до банальних істин, відомих нам з історії. Відомо, що агресора не можна умиротворити (класичний приклад – Мюнхенська змова 1938 року). Відомо, що агресії потрібно чинити опір, тому що немає іншого виходу (це доводить вся світова історія). Відомо, що «маленькі переможні війни» зазвичай виявляються більшими, не завжди переможними і коштують великої кількості людських життів. (Якщо б правителі і полководці заздалегідь знали, чим насправді закінчиться війна, жодна війна не почалася б.) Ще відомо, що дві останні найбільші війни в історії людства – 1914-го і 1939-го – далеко не одразу після свого початку отримали назву «світових», а вже тим більше ще й свій порядковий номер – Перша і Друга. Коли в березні 1938 року Гітлер окупував і анексував Австрію, ніхто не вважав, що це і є переддень Другої світової війни. Проте через півтора року, у вересні 1939-го, війна почалася, хоча великої війни не хотів ніхто, крім Сталіна, – навіть Гітлер.

Якщо очевидно, що агресора не можна умиротворити, тим більше неправильно платити агресору данину за окупацію. У стародавні часи в обмін за отриману данину підкорену жертву (село, місто, а то й цілу державу) залишали у спокої. Сьогодні теж бувають випадки виплати данини: наприклад, Путін виплачує данину президенту Чеченської Республіки Рамзану Кадирову.

У ХХ столітті слово «данина» у відносинах між державами, як правило, не використовувалося. З’явилися більш сучасні слова: «репарація» і «контрибуція». Але ці суми сплачувалися переможцю після закінчення військових дій і підписання миру. Під час військових дій данина ніколи не виплачувалася, оскільки хто ж при здоровому глузді буде платити агресору гроші на продовження війни до підписання миру? Очевидно, що така поведінка уряду країни, що зазнала нападу, межує з державною зрадою. Погодьтеся, виглядало б дивно, якщо б після вересневої 1938 року анексії Судет чехословацький уряд в якому-небудь Брюсселі вів з німецьким урядом переговори про виплату Німеччині боргу за куплені раніше рейки, а Німеччина б заявляла, що тепер буде продавати ці рейки Чехословаччини тільки за передоплатою і в два рази дорожче. Або якби Німеччина, яка окупувала в 1940 році північну Францію, зажадала б від неокупованої південної Франції оплату боргів французької держави за поставлений Франції в попередні роки метал. Все це виглядало б повною маячнею. Таке навіть Гітлеру спасти на думку не могло.

Однак те, що виглядало маячнею в 1938-40 роки і не спало на думку Гітлеру, стало реальністю в 2014-му, тому що спало на думку Путіну. Росія окупувала Крим і частину територій Східної України і продовжує, згідно заяв української сторони, вести військові дії проти України, одночасно наполягаючи на виплаті Україною мільярдів доларів за поставки газу (який Росія давно перестала Україні постачати).

Спочатку мені все це здавалося пропагандистським вивертом російського уряду, який намагався звести російсько-українську війну до суперечки «двох господарюючих суб’єктів» (як нам пояснювали, коли свого часу «Газпром» захоплював не Україну, а НТВ). Але, на мій глибокий подив, Україна несподівано взяла та й виплатила Росії 786 мільйонів доларів в рахунок заборгованості. Газ постачати Україні, зрозуміло, після цього не стали. Заборгованість не сильно зменшилася, та загалом-то її і обговорювати немає сенсу, так як Росія поставила Україну на «лічильник», і борг цей виплатити не можна, можна тільки здатися, віддати весь «бізнес» (тобто всю Україну) і ноги винести, якщо вийде (швидше за все, не вийде).

Отримавши 786 мільйонів доларів, Росія продовжила концентрацію військ на кордоні з Україною; перекинула нову техніку і додаткові спецпідрозділи ГРУ і ФСБ в райони Східної України, контрольовані проросійськими «сепаратистами»; збила дюжину вертольотів і літаків українських збройних сил; взяла якусь кількість українських військових у полон; збила малайзійський цивільний літак, де (як жаль!) не виявилося жодного українця («не літайте в нашому небі»)... За всього лише 786 мільйонів виплаченої данини скільки «корисного» було зроблено! Люди гинули вже сотнями. Війна є війною, нічого не поробиш.

21 липня міністр фінансів України Олександр Шлапак заявив, що на проведення антитерористичної операції (АТО) на сході необхідно півтора мільярда гривень на місяць, а «в резервному фонді на даний момент залишилося близько 520 мільйонівгривень. 24 липня він уточнив, що грошей вистачає тільки до 1 серпня. 22 липня Верховна Рада України затвердила указ президента Петра Порошенка про часткову мобілізацію. 25 липня уряд України оголосив про намір ввести військовий податок у розмірі 1,5% від зарплати для фінансування АТО до кінця року. Про це заявив заступник міністра фінансів України Володимир Матвійчук: «Таким чином можна отримати близько 2,9 мільярда гривень для того, щоб направити їх на загальний баланс бюджету».

Я хочу уточнити, що мільярд гривень по курсу 11,8 гривні за долар – це приблизно 85 мільйонів доларів, а проплачені Україною Росії 786 мільйонів доларів – це трохи більше 9 мільярдів гривень. Іншими словами, можна було не вводити «військовий податок», який забезпечить лише двомісячні потреби української операції на сході країни, і не виплачувати Росії данину в 786 мільйонів доларів, а пустити ці 9 мільярдів гривень на боротьбу з агресором на сході. Дев’ять мільярдів гривень за ціною 1,5 мільярда на місяць вистачило б на півроку протистояння агресії.

Замість цього Україна заплатила Росії 786 мільйонів доларів, позбавила себе грошей на оборону, але що ще гірше – дала російському бюджету на війну додаткові 786 мільйонів доларів. Так що різниця в українсько-російських витратах на війну склала 1 мільярд 572 мільйонів доларів на користь Росії. На які гроші Росія поставила «сепаратистам» систему «Бук» для збиття малайзійського лайнера? На ці 786 мільйонів доларів.

Будь-якому ідіотизму має бути межа. Після збитого російською армією малайзійського «Боїнга», дюжини збитих Росією військових літаків і вертольотів, після оголошення Україною часткової мобілізації, та ще й введення півтора-відсоткового податку на жебрацьку українську зарплату – щоб було на боротьбу з агресором (свята справа!). Виплачувати Росії чергові нові мільярди доларів Україна, як мені здавалося, не стане. І тому, що цих грошей, напевно, немає, і тому, що це як мінімум нерозумно і аморально – платити данину агресору, а як максимум – зрада національних інтересів того самого народу, з якого стягується військовий податок.

Даремно мені так здавалося. 24 липня міністр енергетики та вугільної промисловості України Юрій Продан, який прибув до Брюсселя для консультацій з комісаром ЄС з питань енергетики Гюнтером Еттінгером, заявив, що Україна готова відновити переговори з Росією і Єврокомісією щодо поставок газу: «Ми готові в будь-який момент продовжити ці консультації та переговори». При цьому Росія наполягає на виплаті Україною заборгованості за раніше поставлений газ. На думку керівника «Газпрому» Олексія Міллера, сума ця становить 5 мільярдів 296 мільйонів доларів.

Ви легко порахуєте, як можна розпорядитися цими грошима. Якщо їх не повертати Росії, а створити, наприклад, фонд «Єдиної і неподільної України», можна виплатити родичам по мільйону доларів за кожного загиблого пасажира збитого малайзійського лайнера; за кожного загиблого українського військового і мирного жителя. Цієї суми вистачить на 5000 жертв. Або можна продовжувати вести антитерористичну операцію за ціною в півтора мільярда гривень на місяць. Тоді цих грошей вистачить на три роки боротьби.

Захищати банальні істини простіше простого. Україна повинна перервати переговори про повернення газового боргу до підписання мирної угоди з Росією. За цим договором Росія повинна буде повернути все захоплене, включаючи Крим, і виплатити компенсацію за заподіяний Україні збиток. І якщо після цього Україна залишиться щось винна Росії, зрозуміло, що ці гроші будуть в російський бюджет виплачені – але після капітуляції Росії.

Юрій Фельштинський

Юрій Фельштинський

Юрій Фельштинський – історик

(Оригінал публікації на сайті Російської редакції Радіо Свобода)

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG