Проблема Путіна давно вже не політичного характеру. Це – глибокі комплекси, природа яких не зовсім зрозуміла, переконаний експерт тижневика «Країна». Можливо, річ не в Україні, «Новоросії» чи сепаратистах, а в його особистій самооцінці. Зовнішня картина дій Путіна зрозуміліша – на відміну від прихованих емоцій. Він розігнав на максимум потворну пропагандистську машину. Телеглядачам показують жахливу Україну. Росіяни споживають дивний компот з українських фашистів, бандерівців, американців і карателів. Напившись такого міксу, не розумієш, що ж насправді там діється. Путін розігрів маси до точки кипіння, підняв свій рейтинг, але не знає, як здати назад. Адже тоді людям доведеться сказати: «Ми вам брехали». Росіяни не зрозуміють такого. Звісно, можна пояснити відступ з України бажанням захистити Росію. Головна аксіома пропаганди звучить так: Путін переміг. Це має бути кінцевий висновок. Але треба пояснити, як і кого він переміг. Відповідь: американці й бандерівці хотіли втягнути Росію у війну, а Путін їхні плани розбив. Інший варіант: в Україні готували геноцид російськомовного населення, а завдяки Москві цього вдалося уникнути. Або ж: російську мову хотіли заборонити, однак нічого не вийшло – і знову ж завдяки Путіну. Відтак, варіанти вибору відступу у російського президента таки є.
У Києві розуміють, що не воювати за Донбас не можна. Але збереження Донбасу за всяку ціну може зробити цю ціну не підйомною, зауважує «Дзеркало тижня». Післявоєнне (а війну ще треба виграти) відновлення регіону – надважке завдання для країни, яка балансує на межі дефолту. Соціалізація, а точніше, патріотизація жителів двох областей була нелегким завданням і в мирний час, а в післявоєнний може виявитися непосильною. Громіздкість економічного укладу регіону, масштабний патерналізм населення, його низька мобільність і невисокий освітній ценз, ворожість значної частини еліт, близькість Росії робить руйнований регіон з потенційно безробітним у значній масі населенням гирею на ногах держави під час проведення будь-яких реформ. Тому частина можновладців схиляється до думки, що можна пожертвувати Донбасом, позбувшись від депресивного, збиткового регіону зі зруйнованою інфраструктурою і від сепаратистів, очевидних і прихованих. Від соціальної бази комуністів і регіоналів. Від ризиків і втрат. Від смертей здорових чоловіків, чиїх рук і мізків потребує країна. Забирайте. Але далі не пустимо. Не можна назвати таку думку у владі домінуючою, але за припущенням видання, вона стає дедалі популярнішою. Однак, як наголошує «Дзеркало тижня», схема занадто умоглядна, аби виявитися реалістичною.
Через недалекоглядність проросійських олігархів, які згаяли час, потрібний на реконструкцію промисловості на Донбасі, сьогодні страждає національна безпека України, наголошує дописувач «Українського тижня». Він нагадує, що Світовий банк свого часу виділив чималі кошти на реструктуризацію вугільної галузі. За початковим задумом шахтарям закритих копалень належали значні компенсації, а також сприяння у відкритті малого бізнесу. Саме під такі гарантії брали гроші у Світового банку українські чиновники. Утім, шахтарі так і не побачили цих коштів. Суми були нахабним чином привласнені посадовцями, а шахти по-варварському розпиляні на брухт. Якби все спрацювало так, як було заплановано, Донбас нині мав би інакший вигляд. Гроші, що надходили від Світового банку нібито на їх реструктуризацію, насправді осідали на рахунках представників родини Леоніда Кучми. А щоб на місцях голови ОДА, керівники вугільних об’єднань та інші чиновники не ставили «непотрібних» запитань, вугільні рудники, що називається, віддали їм на відкуп. За знищення шахт чиновникам дозволяли списувати гірниче обладнання й вивозити його контрабандою до Росії. Відтак безліч шахт Донбасу наприкінці 1990-х було бездумно закрито лише для звіту перед кредиторами. Багато експертів досі переконані, що куди вигідніше було б приватизувати їх або здати в оренду приватному бізнесу. Але держава вважала за краще зруйнувати, а не зберегти. Наслідки такого бездумного підходу насамкінець і призвели до соціального вибуху в регіоні, який ми маємо нещастя на власні очі спостерігати тепер. Заголовок статті «Донецька кредитна аномалія».
На відновлення Донбасу заощаджувати не можна, переконує експерт тижневика «Фокус». Мовляв, не можна допустити того, щоб маргіналізована більшість обивателів майбутньому знову не спричинила Україну до крові. Оскільки далеко не всі погодяться з таким твердженням, дописувач наводить свої аргументи. Ознайомитись з ними можна в останньому числі видання.
