Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 06:36

Світова преса пише про все ще значний вплив українських олігархів на політику й економіку, незважаючи на Євромайдан. Мало поміченою минула у Росії 15-а річниця призначення Борисом Єльциним Володимира Путіна своїм політичним наступником, але Росія ще довго буде йти недемократичним шляхом Путіна, навіть якщо він сам відійде від влади. І також пишуть про загострення проблеми Нагірного Карабаху і стратегію Росії щодо Вірменії та Азербайджану.

Американський часопис Foreign Policy пише, що після Майдану олігархи в Україні все ще надмірно впливові. В ідеальному світі вони мали б стати динозаврами з минулого. Євромайдан, який «змів» президента Януковича півроку тому, ставив за мету змінити систему корумпованого капіталізму, яка стримувала пострадянський розвиток України. Але навіть зараз дехто з олігархів продовжує процвітати, будуючи своє багатство та вплив навіть на тлі того, як країна намагається впоратись із неспокоєм на сході. Олігархи мали серйозний вплив на політичний та економічний розвиток України протягом багатьох років. Більшість із них нажили статки, використовуючи радше свою наближеність до влади, аніж через ефективний менеджмент. Олігархи використовують свої гроші для посилення власного політичного впливу – або здобуваючи місця у владі для себе, або купуючи доступ до чільних політиків. Вони можуть знімати фінансові вершки з підприємств, які перебувають у державній власності, або вигравати тендери без серйозної конкуренції. Падіння режиму Януковича, звичайно, зробило життя важчим для декого з олігархів – зокрема для клану Януковича, який називали «Сім’єю». Сьогодні «Сім’я» майже повністю втратила вплив на українську політику, оскільки навіть члени колись лояльної до Януковича Партії регіонів відмежувались від неї. Життя ускладнилось і для Ріната Ахметова. Падіння Януковича та буремні події на Донбасі вдарили по Ахметову, найбагатшій людині України. Нині Ахметов намагається балансувати між Києвом та сепаратистами на Донбасі. Проблеми Ахметова створили поле для маневру для інших олігархів. Зокрема видання згадує президента Петра Порошенка, називаючи його «шоколадним королем», і стверджуючи, що він, можливо, не став би президентом, якби не брак сильних лідерів серед революціонерів. Видання також пише про «війну» Ігоря Коломойського та Дмитра Фірташа, обидва з яких володіють найвпливовішими телеканалами України. Зростання ж впливу Коломойського після Майдану вражає, пише видання. Він став палким захисником суверенітету України, а його український патріотизм зробив з нього одного з найпопулярніших політиків країни, незважаючи на прагнення Майдану позбавити олігархів влади.

Газета Moscow Times вмістила статтю під назвою «Влада у Кремлі має ціну», в якій пише, що недавно російські ЗМІ відзначили (але скромно) політичну річницю, 15-річчя від призначення Володимира Путіна наступником тодішнього президента Росії Бориса Єльцина. Путін був на той час головою ФСБ, і Єльцин призначив його виконувачем обов’язків прем’єра, а потім і главою уряду, а сам відійшов у тінь. Відтак, 9 серпня, на думку видання, є днем приходу КДБ до влади у Росії. З того часу Путін знищив громадянське суспільство Росії, свободу ЗМІ та незалежний бізнес, а нині він перебуває на шляху перетворення Росії в світову державу-парію. У 1990-і роки була остання спроба, коли російське суспільство намагалося стати на шлях демократичного розвитку. Немає ознак, що така спроба повториться коли-небудь. Виглядає на те, пише видання, що інертність буде й далі тримати Росію на путінському шляху, навіть якщо він відійде від влади.

Аналітичне видання Stratfor пише про російську стратегію щодо Нагірного Карабаху. Російські посередницькі зусилля щодо врегулювання проблем між Вірменією та Азербайджаном мають на меті утримати домінуючі позиції в кожній з цих двох закавказьких країн. У той час як вплив Росії в Україні постав перед загрозою, конфлікт у Нагірному Карабасі дає Москві підстави позмагатися за вплив на Баку та Єреван у конкуренції із Заходом за периферію пострадянської території. До кризи в Україні позиції Росії на Кавказі були як ніколи сильними від часу розпаду СРСР. Вірменія є близьким союзником із 5 тисячами російських вояків на її території. Грузія ніби орієнтується на Захід, але її інтеграційні зусилля, зокрема щодо НАТО, були переважно неуспішними через російський тиск, а також нарощення військової присутності в Абхазії та Південній Осетії. Азербайджан є єдиною країною Закавказзя без російської військової присутності на його території. Але шістьма місяцями після початку української кризи ситуація на Кавказі дуже змінилася. І хоча Вірменія залишилась вірною Росії, погодившись на приєднання до Митного союзу, Грузія, як і Україна, посилила євроінтеграцію, підписавши Угоду про асоціацію з ЄС. Азербайджан, який є енергетичною потугою, став важливішим для Європи через її бажання диверсифікувати джерела енергопостачання і знизити залежність від російського газу. Відтак значення Азербайджану на тлі української кризи значно виросло. Але Росія посилює спроби не дати Азербайджанові перейти в західний табір. Росія посилила співпрацю з азербайджанським енерговелетнем – компанією СОКАР, а також активізувала поставки озброєнь. Росія також дає зрозуміти Азербайджану, що може допомогти вирішити проблему Нагірного Карабаху, повернення якого є наріжним каменем політики Баку. І в такий спосіб Росія посилює вплив на Азербайджан. Росія хоче використовувати слабкі місця Вірменії та Азербайджану і тертя між ними, у той же час тримаючи тісні економічні та військові зв’язки з цими двома країнами.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG