Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 14:43

Брати участь у миротворчості за правилами ООН Росія не хоче – експерт


©Shutterstock

©Shutterstock

Багатолітній дослідник російської політики Арч Паддінгтон із американського «Дому свободи» говорить, що не може пригадати жодної гуманітарної операції за участю Росії, де б вона не переслідувала свої власні цілі. «Я не знаю жодного прикладу, коли б Росія виступала в ролі гуманітарного донора за прикладом Сполучених Штатів, західноєвропейських країн або Японії. На мій погляд, відправка російської автоколони з гуманітарною допомогою є, скоріше за все, або спробою почати військове вторгнення під слушним приводом, або спробою погіршити напруженість, створюючи додаткову невизначеність щодо подальших дій російського військового контингенту, розташованого на кордоні з Україною». На його думку, Росія має намір спровокувати інциденти, які можуть виправдати втручання російської армії. Про те, як і коли російські миротворці «несли мир», говоримо з директором Російської редакції «Радіо Свобода» Іриною Лагуніною, яка стежить за російською миротворчістю понад два десятиліття.

Досвіду участі в миротворчих операціях, за тими правилами, які встановлені ООН, за тими жорсткими канонами ООН щодо поведінки і оборони миротворців, Росія практично не має

– Радянський Союз, а потім і Росія, як його правонаступниця, були в так званій «групі А» держав ООН, які платять найбільше зі свого бюджету на миротворчі операції в світі. Але цим участь Росії в миротворчості ООН, останнім часом і обмежується. Тому що з’ясувалося, що брати участь у миротворчості за правилами ООН Росія не дуже хоче. За даними Організації Об’єднаних Націй, із 16 миротворчих операцій ООН у світі Росія брала участь у семи, в яких взяли участь 106 російських громадян. Тобто досвіду участі в миротворчих операціях, як такого, за тими правилами, які встановлені ООН, за тими жорсткими канонами ООН щодо поведінки і оборони миротворців, Росія практично не має. Винятком була хіба що Югославія.

– Югославський досвід зараз згадується найбільше. Не лише тому, що цей досвід найбільше закарбувався в пам’яті тим, як російські миротворці захопили аеропорт в Приштині, всупереч командуванню миротворців, але і тим, що одночасно з миротворчою місією Росія спрямовувала, чи не зупиняла своїх так званих «добровольців», що воювали на боці сербів. Пригадується, звичайно, сумновідомий Ігор Гіркін (Стрєлков), який воював у Боснії, а тепер, до останнього часу, воював проти України на Донбасі.

– У колишній Югославії загинуло близько 20 російських військових, які були в складі миротворчих військ. Але певна політична заангажованість Росії проявлялася вже там. В Росії тоді суперничали два табори, один табір був доволі демократичного Міністерства закордонних справ, а другий – табір військових. Ще однією впливовою силою був парламент, який намагався просувати внутрішню політику через зовнішню. І було протистояння між МЗС і парламентом.

А щодо «добровольців», то тоді були дещо інші часи. Не говорилося тоді багато про цих людей, і завдання миротворчих сил в Боснії були дещо інші. Це не була операція з примусу до миру, а з підтримання миру. Тому в безпосередні бойові дії миротворці ООН не вступали. Тоді не було цього зв’язку, коли Росія брала участь у миротворчості, і участі «добровольців», як їх назвати, на боці Сербії. Іншою справою було те, що на міжнародній арені Росія виступала як захисниця Сербії. Хоча не завжди вона виступала апологетом сербської сторони, вона часто виступала за Сербію, бо ніхто інший цього не робив.

Практика ООН є такою, щоб не запрошувати ангажовані сторони до миротворчості

Тобто Росія інколи виконувала роль нейтрального посередника. Але московська риторика була такою, що Росію сприймали як захисницю Сербії, і це ускладнювало роль Росії як миротворця. Бо практика ООН є такою, щоб не запрошувати ангажовані сторони до миротворчості.

– Російську миротворчість на теренах колишнього Радянського Союзу пам’ятають, звичайно, не за миротворчими місіями ООН, а за тими, на які вона призначила себе сама, і результатами яких були заморожені конфлікти по периметру її кордонів, у Абхазії, Південній Осетії, в Придністров’ї.

– Це зовсім інша сторона російської діяльності. Я думаю, що тут є помилка міжнародної спільноти в 1990-х роках. Коли починався конфлікт в Абхазії, Росія щиро бажала загасити цей конфлікт, але в неї не було засобів. Росія звернулася до ООН, щоб її операцію в Абхазії визнали миротворчою операцією ООН, ввели туди додаткові сили і видали на це гроші. Але Росію тоді не послухали, і гроші ООН пішли на миротворчу місію на Гаїті, де також тоді був безлад. Тоді статус і бюджет ООН отримали американські сили на Гаїті, а не російські сили в Абхазії. Потім Росія цим скористалася, звинувачуючи міжнародну спільноту в тому, що вона встановлює мир, як може, бо їй ніхто тоді не допоміг.

Почавши з Абхазії, Росія продовжила в Таджикистані, де, щоправда, була чистіша миротворча операція, ніж в інших частинах колишнього СРСР

Почавши з Абхазії, Росія продовжила в Таджикистані, де, щоправда, була чистіша миротворча операція, ніж в інших частинах колишнього СРСР, головним чином в Придністров’ї. Там статус миротворців отримала 14-а армія, яка була безпосереднім учасником конфлікту. Такою була миротворчість в рамках СНД.

– А хто її вповноважив займатися миротворчістю на цих теренах? Це був СНД, чи якісь інші організації?

– Тоді ще ні, бо СНД не було, а в Абхазії… сама Абхазія і попросила. Тоді оце внутрішнє протистояння і проявилося. Бо МЗС намагався оформити цю операцію, як миротворчу місію ООН, а міністерство оборони почало постачати в Абхазію важке озброєння, яке потім вже воювало проти російських військ в Чечні. І ця «миротворчість», звичайно, нічого спільного з миротворчістю ООН не має.

– На що розраховує Росія, пропонуючи себе в ролі миротворця Україні після такого всім відомого досвіду?

Заяви робляться лише для внутрішнього споживання, щоб відволікти увагу від того, що Росія бере участь у конфлікті на сході України

– Ці заяви робляться лише для внутрішнього споживання, для того, щоб відволікти увагу від того, що Росія бере участь у конфлікті на сході України. Для того, щоб набути статусу нейтральної держави, і не забувайте, що російський обиватель думає, що гарні хлопці зі Східної України воюють із західноукраїнськими бандерівцями, і в цьому випадку роль миротворця є дуже почесною.

– Чи має шанс Росія отримати статус миротворця в Україні в якійсь формі?

– ООН ніколи не піде на щось подібне, ОБСЄ також ні. Але є ще СНД, ОДКО, яка поки що себе ніяк не проявила. Якщо Росія хотітиме створювати це джерело напруги на сході України, то тут вона може скористатися регіональними організаціями, які можуть їй дати такий фіктивний статус. Згода Києва тут ролі не грає, бо Росія може просто проголосити, що вона миротворець на непідконтрольній території, яка становить для неї небезпеку. Ось і все.

  • 16x9 Image

    Марія Щур

    В ефірі Радіо Свобода, як Марія Щур, із 1995 року. Кореспондент, ведуча, автор програми «Європа на зв’язку». Випускниця КДУ за фахом іноземна філологія та Центрально-Європейського університету в Празі, економіст. Стажувалася в Reuters і Financial Times у Лондоні, Франкфурті та Брюсселі. Вела тренінги для регіональних журналістів.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG