Доступність посилання

logo-print
09 грудня 2016, Київ 00:41

Київ – Babylon’13 – одна з небагатьох арт-спільнот, що наважується знімати фільми в зоні АТО. Авторство короткометражних стрічок, які «вавилоняни» викладають потім на свій youtube-канал, не розкривають. Водночас кажуть про плани зробити кілька повнометражних фільмів про події на сході. Одна з режисерок проекту Лариса Артюгіна нещодавно повернулася зі зйомок у зоні АТО, провівши певний час із батальйоном «Донбас». Як знімають кіно під час війни, вона розповіла Радіо Свобода.

– Насправді ми проїхали Артемівськ, Красноармійськ, Попасну і Лисичанськ. Але перебували на базі у Попасній, більшість часу провели там. А до того я записувала багато дуже інтерв’ю з бійцями, які поверталися на полігон у Нові Петрівці: і батальйону «Донбас», і Першого резервного батальйону, і Другого резервного, тобто у мене таке враження, що я вже побувала на АТО не один раз.

– Чому Ви зараз вирішили поїхати на Донбас як режисер?

Український глядач не знає, як влаштована реальність зараз на сході. Тому для мене громадянський обов’язок і професійний обов’язок – знімати про це кіно

– За великим рахунком, ми не маємо достатньо візуальної інформації, тобто ми маємо інформацію журналістську, але український глядач не знає, як влаштована реальність зараз на сході. Запитують багато, відколи я повернулась: от як там? І знаєте, у мене таке відчуття, що це приблизно, як на Майдані: можна було описати, що таке Майдан, але щоб відчути, як це насправді, варто було приїхати на Майдан. Так само і з зоною АТО: є речі, які важко передати не тільки словами, а й навіть зображеннями. Це дуже схоже, як на мене. Тому для мене громадянський обов’язок і професійний обов’язок – знімати про це кіно.

– Що було найскладнішим для Вас?

Дуже важко було дихати в дорозі між Попасною і Лисичанськом, тому що місто сепаратистів не ховає, їх їдять мухи. І цей аромат війни, аромат сучасної «росіянської» політики…Я б хотіла, щоб його відчували в Кремлі.

– Найбільш складним було носити на собі бронік і каску у тридцятиградусну спеку. А ще дуже важко було дихати в дорозі між Попасною і Лисичанськом, тому що місто сепаратистів не ховає, їх їдять мухи. І цей аромат війни, аромат сучасної «росіянської» політики…Я б хотіла, щоб його відчували в Кремлі.

– Що, на Вашу думку, потрібно обов’язково показувати у зв’язку з подіями на Сході? І чи є щось, чого не варто показувати в кіно?

У мене зараз тяжкий емоційний стан, бо щодня я дізнаюсь про «двохсотих», і це ці люди, з якими я планувала записати інтерв’ю

– Я вважаю, що немає таких речей, які не можна показувати. Питання в тому, як це робити. Дуже потрібно і важливо показувати людей, які зараз воюють за нашу незалежність, захищають наш із вами життєвий простір, ще й із такої цинічної причини, що їх убивають і вони перестають існувати фізично. У мене зараз тяжкий емоційний стан, бо щодня я дізнаюсь про «двохсотих», і це ці люди, з якими я планувала записати інтерв’ю, якийсь епізод для фільму, хотіла поспілкуватись, познімати їх, але такої можливості більше немає.

Тому перше, що потрібно робити – це знімати людей на війні, людей у військовому побуті, які часто приходять на невідому для них землю, оскільки там воюють не тільки вихідці із сходу України. Друге, що важливо – знімати, як вони живуть, як спілкуються із місцевим населенням, чути думки цих людей.

Ці думки дуже різні, часто радикальні, агресивні, часто – навпаки. Але страшенно важливо, щоб обидві сторони комунікували між собою, і ця комунікація для кіно дуже цікава. Ну, і для країни в цілому, для розуміння ситуації, ну, і для зміни ситуації важливо, щоб ми розуміли, в якій країні ми живемо. Розуміння цього дає розуміння того, як виходити з цієї ситуації, як зупинити війну, не дати їй поширитись.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG