Львів – На 23-му році незалежності України у Львові на приміщенні Апеляційного суду встановили меморіальну таблицю, присвячену шістдесятникам, яких протягом двох десятиліть радянський суд карав за те, що були патріотами і боролись за незалежність України. Список дисидентів сягає більше 20 відомих імен.
1966-й був роком гучних судових процесів. У Луцьку в січні суд оголосив вирок історику Валентину Морозу – 5 років таборів суворого режиму. Далі були судилища над Михайлом Озерним, Панасом Заливахою, Мирославом Зваричевським, Богданом і Михайлом Горинями, Іваном Гелем, Михайлом Осадчим. Усі засідання були закриті.
15 квітня 1966 В’ячеслав Чорновіл був свідком у процесі над першими інтелігентами, арештованими у 1965 році, Мирославом Зваричевським і Михайлом Осадчим. Чорновіл відмовився давати свідчення, бо за конституцією суд мав бути відкритий. На таке ніхто не відважувався, пригадує дисидент, письменник Ігор Калинець. Він був у числі тих, хто вийшов на протест проти несправедливого суду щодо львівської інтелігенції.
Тоді з Києва підтримати львів’ян приїхали письменники, київські шістдесятники Ліна Костенко, Іван Драч, Микола Холодний, Іван Дзюба. Ліна Костенко навіть у руку Мирослава Зваричевського запхала плитку шоколаду, але начальник ізолятора одразу її забрав.
Суди над шістдесятниками були закриті
Ігор Калинець склав список з понад 20 осіб, які пройшли через судилище Апеляційного суду у Львові від 1965 до 1982 років. У тому числі поріг суду переступали сам поет і його дружина – Ірина Калинець, а вийшли звідти вже з вироком – 6 років позбавлення свободи з утриманням у виправно-трудових колоніях суворого режиму і три роки заслання. Власне за книжку «Лихо з розуму» про арештованих у 1965 році шістдесятників В’ячеслав Чорновіл у 1967 році був позбавлений волі на три роки.
«Один суд був відкритий над Чорноволом, у нього був московський адвокат. Він гарно захищав, тому Чорновіл дістав три роки, але не за політичною статтею. У 1966 році ми збирались біля приміщення суду, нас було дуже багато, що навіть трамваї не могли їхати, але в останній день пустили поливальну машину і так розігнали людей. Цей тоді був закритий суд 16, 17, 18 квітня. Ми стояли на тротуарі, у скверику поруч будинку суду», – розповідає Ігор Калинець.
Коли у 1972 році був суд над письменницею, громадською діячкою Іриною Калинець, її друзі і рідні сиділи у скверику, неподалік обласного суду. Двох – Романа Харкавого і Стефанію Гнатенко – кадебісти забрали просто звідти.
«До входу суду під’їжджала крита машина, можна було на хвильку побачити, вони обертались, ми кричали – «Слава», кидали їм квіти через воронки. Це була єдина маніфестація у Львові у ті часи – 1966 рік, 16-18 квітня», – пригадує Ігор Калинець.
Ідея з таблицею виношувалась роками
Ще на початку 90-х Ігор Калинець хотів вшанувати пам’ять про усіх, хто пройшов судилище Апеляційного суду, але тоді Іван Гель і В’ячеслав Чорновіл його відрадили, мовляв, нема чого самовихвалятись. І лише на 23 році Незалежності на будинку суду встановили меморіальну таблицю на честь українських патріотів, яких судили протягом двох десятиліть, лише за те, що прагнули власної держави, культури і мови.
Саме тут відбулись перші масові акції, протести проти радянського режиму. Цю таблицю ми з братом профінансували, а художником є Володимир СколоздраРоман Грицевич
«Ідея довго реалізувалась і врешті ми відкрили меморіальну таблицю, присвячену подіям 60-70-х років. Саме тут відбулись перші масові акції, протести проти радянського режиму. Цю таблицю ми з братом профінансували, а художником є Володимир Сколоздра», – каже депутат міськради Роман Грицевич.
Демонстрація підтримки політв’язнів, яких судили у квітні 1966 року, у радянський час була виявом неабиякої мужності. Більшість із протестувальників невдовзі були арештовані і, як їхні друзі та однодумці, вже вони переступали поріг львівського обласного суду. За свій патріотизм і прагнення жити у незалежній державі шістдесятники відсиділи десятиліття у таборах і на засланні.
