Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 17:53

Жорстокість у Донецьку притаманна ментальності «поясу рабства» – Мацука


Бойовик угруповання «ДНР» тримає дитячу іграшку на місці катастрофи «Боїнга-777», Грабово, Донецька область, липень 2014 року

Бойовик угруповання «ДНР» тримає дитячу іграшку на місці катастрофи «Боїнга-777», Грабово, Донецька область, липень 2014 року

Світлина з жінкою, обгорнутою синьо-жовтим прапором, прив’язаною до стовпа, яку б’є ногами інша розлючена жінка, облетіла протягом кількох годин увесь світ. Її зробив напередодні в Донецьку фотограф Мауріціо Ліма для видання The New York Times, яке помістило її до статті під назвою «На тлі наближення мирних переговорів «повстанці» принижують полонених в Україні». У статті мовиться, що ті, хто проїжджав поруч, виходили з машин і плювали в цю жінку, били її по обличчю, жбурляли помідорами. Вона намагалася сказати, що ні в чому не винна.

Журналіст Олексій Мацука, ведучий проекту Радіо Свобода «Донбас Реалії» добре знає Донбас і його мешканців. В ефірі програми «Свобода сьогодні» він прокоментував те, що сталося і що шокувало всіх, хто це бачив.

– Насправді там не все так однозначно, як можна думати. Це просто фотограф зафіксував конкретно один момент, а насправді там було так: вона стояла, прив’язана до цього стовпа, стояла близько чотирьох-п’яти годин. І за нашими спостереженнями, які ми робили через Twitter – люди почали фіксувати, що вона з’явилася там (вчора це було) десь близько другої години. І потім люди писали аж до вечора, тобто хтось проїжджав і фіксував цю подію на своєму дивайсі, писав, що вона все ще перебуває там.

– Чи відомо, хто ця жінка? Чому саме до неї таку жорстокість проявили?

Нібито 40 років цій жінці, нібито в неї є 15-річна донька. Їх обох схопили сепаратисти

– Отже є дві версії, чому вона стала жертвою. Перша – що вона, нібито прийшла з прапором України на блок-пост, який встановлено в районі Мотель (це місто Донецьк і це майже перед виїздом у місто Макіївка), і нібито вона прийшла з прапором і стояла, таким чином виказувала своє ставлення до Дня Незалежності, до того, що країна святкує національні свята в ці дні. Але є і інша версія – що вона є заручницею. І ми знайшли пабліки «ВКонтакте», де ведеться обговорення про цю людину. Нібито, за даними прибічників цих сепаратистів, її було затримано і вони її підозрюють у тому, що вона передавала контактні дані, де перебувають озброєні сепаратисти по місту Донецьку і нібито вона фіксувала спеціальні такі радіо-маячки. Щоб потім, коли стоять ці радіо-маячки, по них легко вести артобстріл з будь-якого боку, хто має радіосигнал цього маячка. Але доказів, крім допису у групі «ВКонтакте», про цю людину немає. Нібито 40 років цій жінці, нібито в неї є 15-річна дочка. Їх обох схопили сепаратисти і таким чином їх вирішили покарати – поставили до стовпа в районі Мотелі під Донецьком.

– Примусили тримати табличку: «Вона вбиває наших дітей» і назвали її агентом карателів.

– Так, так...

– Олексію, але також на цій світлині видно, що її б'є ногою інша жінка з такою великою жорстокістю, так з розгону. І сьогодні на сайті у Фейсбуці Антона Геращенка – радника міністра внутрішніх справ – є інформація про цю іншу жінку, що вона місцевий підприємець...

– Це наша інформація. Це ми знайшли, хто вона є. Не знаю, Антон Геращенко не посилається на нас? Отже ми знайшли, що вона працює на ринку у місті Донецьку. Цей ринок неподалік, де ту іншу жінку прикували до стовпа. Цей ринок не дуже популярний. З’ясували навіть, які в неї там є місця, де вона працює, і вона, до речі, виступала вже не вперше достатньо агресивно на адресу української армії, України, Києва. Вона є активним прибічником терористичної організації «ДНР» і місцеві мешканці, які її впізнали, вони навіть уже передали номери її торговельних точок і чим вона там торгує, і це викликало колосальну реакцію в соціальних мережах. Так само, як, до речі, сталося і з іншою жінкою…

– Якась «вчителька», яка стояла, топтала ногами український прапор – це Ви мали на увазі?

– Так, я її маю на увазі. І ця «вчителька», яка, за іншою інформацією, як з’ясувалося, є прибічником терористів і вона є також малим підприємцем, чи вихователькою в дитячому садку, нібито… Доказів у мене немає, тому що ми ще пробуємо з’ясувати, де цей садок, поки наші журналісти працюють там на місці. Там дуже важко зараз працювати. Садок був закритий сьогодні і зв’язатися з директором неможливо, щоб довести, чи дійсно це вона чи не вона.

– Звідки така жорстокість? Чи вона зараз тільки виникла чи це коріння лежить глибше? Як на Вашу думку?

Ми, журналісти, постійно стикалися з боку проросійських активістів, з боку прибічників тероризму з постійною агресією в наш бік

– Мені здається, що це було і раніше. Наприклад, ми, журналісти, постійно стикалися з боку проросійських активістів, з боку прибічників тероризму з постійною агресією в наш бік. Наприклад, у 2012 році відомий прибічник сепаратистів Олександр Хряков публічно напав на журналістку, нашу колегу під час прес-конференції, почав її ображати, майже вдарив її по обличчю. Після цього донецькі журналісти подали позов на цю людину (цього Хрякова) і суд відбувався майже рік, і все одно суддя вирішив, що нічого страшного не відбулося, але зобов’язав цього Хрякова вибачитися. І він тоді сказав цікаві фрази, що ви будете стояти на колінах, журналісти, повзати, а ми, мовляв, польовим судом будемо вас розстрілювати.В тій риториці спостерігається загальний тренд якогось садизму стосовно усіх, у кого інша позиція, до всіх інакших. Будь-яка «інакшість» – вона традиційно серед сепаратистів, серед людей так званого «русского мира» – будь-яка інакшість, вона викликала агресію, вона викликала бажання розібратися з цією інакшістю. Можливо, це обумовлено їхнім страхом перед тим, що хтось може бути кращим, ніж вони, що хтось успішніший, що хтось розумніший і вони просто таким чином вирішили зачистити це поле. І перше, що вони зробили, коли у них фактично в руках опинилася влада в місті Донецьку, а це квітень, березень, травень поточного року – то вони знищили українських журналістів, почали знищувати.

Там, де не було копанок – зараз уся ця територія звільнена. Там, де були копанки, ця територія вся контролюється терористичною організацією «ДНР»

Чому вони бояться українських журналістів, які працювали в місті Донецьку? Також це все є ознакою однієї і тієї ж самої події – їх ставлення до інакшості. Мені здається, вони просто бояться і вони таким чином через свій страх виказують цю позицію через зачистку, через побиття тощо. Це все притаманно для ментальності в цілому регіоні, особливо в тому «поясі рабства», як ми його називаємо, де процвітали копанки за часів Януковича і його сім’ї, а це, я маю на увазі, у містах, які якраз захоплені терористами. Там, де не було копанок, зараз вся ця територія звільнена. Там, де були копанки, ця територія вся контролюється терористичною організацією «ДНР». І це також є не безпосереднім, а посереднім доказом впливу сім’ї Януковича на все, що відбувається в Донецькій області в «поясі рабства», як ми його називаємо...

А чому рабство? Тому що копанка – це є прояв рабства, коли людина безправна, змушена працювати на цій копанці, щоб якось прогодувати родину

А чому рабство? Тому що копанка – це є прояв рабства, коли людина безправна, змушена працювати на цій копанці, щоб якось прогодувати родину. І доходило до повного абсурду вже. Коли закрилися копанки, вже коли Янукович утік, люди ці виходили на мітинги на підтримку Януковича і казали: «Поверніть нам Януковича і його сина Сашу! Щоб ми змогли і далі бути такими ж безправними і працювати на цих копанках!» Все одно нам за це платили. Хоч там і руки їм відрізало, і ноги відрізало, але вони нічого не заявляли на боротьбу за свої права. Чомусь у них є джерело, куди рухатися, захищати копанку. Чому вони не хочуть захищати права людини? Чому вони не хочуть захищати європейський цивілізаційний вибір, а захищають «русский мир», який є повністю авторитарним і повністю знущається над правами людини.

Те, що ми побачили з побиттям жінки цієї, з наругою над державними символами, це бажання приховати свої страхи, приховати те, що хтось кращий, ніж вони

І те, що ми побачили з побиттям жінки цієї, з наругою над державними символами, це все бажання приховати свої страхи, приховати те, що хтось кращий, ніж вони, що хтось може розвиватися ефективніше, динамічніше, бути кращим, ніж вони. Вони таким чином це роблять. Це як компенсаторний механізм.

  • 16x9 Image

    Людмила Ваннек

    На радіо Свобода від 1993 року, в українській редакції – від 1995 року. Закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого, працювала на сцені українських та німецьких театрів та на телебаченні. Переможець міжнародного конкурсу поп-музики в Сараєво. Редактор і ведуча програм «Світ у новинах», «Міжнародний щоденник», «Виклик», «Свобода сьогодні», «Свобода за тиждень», випусків новин. Багато працює над рекламою передач.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG