Доступність посилання

05 грудня 2016, Київ 22:57

«Навчання» десантників Росії, що закінчилися полоном


Ілюстраційне фото із зони АТО

Ілюстраційне фото із зони АТО

Іван Трефілов, Любов Чижова

Українська влада представила докази прямої участі регулярних підрозділів Збройних сил Росії в бойових діях на території східних регіонів України. Зокрема, вона опублікувала інформацію про десять російських військовослужбовців, затриманих у зоні бойових дій у Донецькій області. У Москві відповідають, що, найімовірніше, російські солдати просто заблукали і потрапили в Україну випадково.

За заявами представників Міністерства оборони України, десять військовослужбовців контрактної служби зі складу 331-го парашутно-десантного полку (Кострома) 98-ї повітряно-десантної дивізії ПДВ Збройних сил Росії були затримані в зоні бойових дій 24 серпня поблизу селища Дзеркальне в Донецькій області, що за 20 кілометрів від кордону з Росією. За результатами допиту встановлено, що цих військовослужбовців за тиждень до того залізничним ешелоном відправили з Костроми в Ростов-на-Дону.

Особовому складові їхнього підрозділу повідомили про початок батальйонних тактичних навчань: у ніч на 24 серпня його підняли по тривозі і почали здійснювати марш у бік території України в режимі радіомовчання. Група перетнула кордон і йшла на Іловайськ. До складу групи, за свідченнями затриманих російських військовослужбовців, входили артилерійський дивізіон, розвідувальна рота та підрозділи забезпечення загальною чисельністю від 350 до 400 осіб, близько 30 бойових машин десанту, 18 артилерійських установок «Нона» та інші автотранспортні засоби загальною кількістю до 60 одиниць.

У перебігу маршу дві бронемашини відстали від групи, одна з них була знищена українськими військовослужбовцями. Командир взводу старший лейтенант Михайло Міленко з місця події зник, залишивши підлеглих, які вирішили пробиватися до своїх. Але через деякий час вони потрапили в оточення і були змушені без бою здатися силам АТО. Затримані, як повідомляють, були вдягнені у військову форму російського зразка без прикметних знаків, маскувальні халати. На техніці прикметні знаки зафарбовані зеленим кольором, замість них намальовані білі кола.

В інтернеті вже з’явилися фотографії затриманих, а також посилання на їхні сторінки в соціальних мережах. Їх публікує російський опозиційний активіст Євген Левкович.

Романцев Іван Ігорович – http://vk.com/id241834449

Архипов Сергій Олександрович – https://vk.com/id111499206

Почтоєв Єгор Валерійович – http://vk.com/id109050643

Мельчаков Іван Васильович – https://vk.com/id135108360

Крім того, в інтернеті поширюють і відеозаписи допитів деяких із затриманих російських військовослужбовців, де вони розповідають про те, як вони потрапили в зону проведення антитерористичної операції на території східної України.

Українська влада поки не повідомляє, як вона має намір вчинити з затриманими на території України російськими військовослужбовцями. (Пізніше, після написання цієї статті, в РНБО повідомили, що російські військові вважаються не полоненими, а затриманими за незаконний перетин державного кордону і незаконне володіння зброєю – ред.)

Однак, як упевнений український журналіст, головний редактор видання «Новости Донбасса» Олексій Мацука, до них навряд чи будуть ставитися так само, як до українських солдатів, які перебувають у руках сепаратистів.

Факт наявності тут представників регулярних військ Росії тільки підкреслює те, що йде війна, розв’язана Росією

– Очевидно, що факт появи десантників іноземної держави на території суверенної України викликає осуд, подив і фактично призводить до звичайного логічного висновку, що на території України ведеться війна між Росією і Україною. І факт наявності тут представників регулярних військ Росії тільки підкреслює те, що йде війна, розв’язана Росією. Україна, у свою чергу, ніяк не протистоїть цьому конфліктові – я маю на увазі, не протистоїть на офіційному рівні. У нас навіть досі не введено військовий стан, немає офіційної ноти протесту на адресу Росії. У багатьох це, звичайно, викликає подив, чому Порошенко намагається, з його вмінням домовлятися, домовитися. Якби він був не переговірником, а більш рішуче налаштованим політиком, то, звичайно, вже був би давно визнаний факт російсько-української війни, причому за агресора мала бути визначена Росія. Все на це вказує, і ті події, які ми бачили в Донецьку минулими вихідними.

– Чи можуть усі останні події, «марш полонених» у Донецьку, якось вплинути на долю російських військових, затриманих в Україні? На ваш погляд, як будуть себе поводити українські військові стосовно затриманих російських військовослужбовців?

Я не думаю, що їх хтось може провести Хрещатиком у Києві або площею Леніна у визволеному Слов’янську

– Не треба забувати, що Україна – це частина європейського цивілізаційного вибору. На жаль, Росія на сьогодні з її ментальними орієнтуваннями – це не європейська цивілізація, а скоріше вже більш відстала частина розвитку людства у плані духовного вибору. Те, що сталося в Донецьку, в цивілізованій країні неможливо уявити. Неможливо уявити, щоб православна церква, духовні, загальнолюдські цінності диктували таку поведінку. Така поведінка притаманна тільки якимось просто відсталим людям. На жаль, сьогодні з’ясовується, що цей сценарій прийшов із Росії. Питання: чи можна вважати цю країну якимось локомотивом, цивілізаційним проривом? Я думаю, навряд чи. Ці десять затриманих російських військових у Донецькій області за підозрою в диверсійній діяльності – я не думаю, що їх хтось може провести Хрещатиком у Києві або площею Леніна у визволеному Слов’янську. Публічне покарання, приниження – це відсутні формулювання в українському ментальному просторі.

– А що з ними буде надалі, можливий якийсь обмін?

– Я не знаю, що буде з ними далі. Я знаю тільки, що їх затримали з особистими документами, зі зброєю і що вони дали свідчення. Є конвенції, які синхронізують дії з обміну військовополоненими. Конвенція була порушена з боку російських диверсантів, які керують зараз Донецькою областю. Але я не думаю, що їм щось дуже загрожує.

Москва поки ніяк не коментує цей факт затримання на території України людей, яких українська влада називає російськими військовослужбовцями регулярних військ. Однак неназваний представник Міністерства оборони Росії в інтерв’ю агентству «Інтерфакс» уже заявив, що солдати, найімовірніше, «потрапили за кордон ненавмисно». «Зазначені військовослужбовці дійсно брали участь у патрулюванні ділянки російсько-українського кордону, перетнули її, ймовірно, випадково на необладнаній немаркованій ділянці. Опору Збройним силам України при затриманні, наскільки нам відомо, не чинили», – сказав представник Міністерства оборони.

Напередодні міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров, коментуючи повідомлення про вторгнення чергової колони російських військ в Україну 25 серпня (під Новоазовськом – ред.), також фактично спростовував втручання армійських підрозділів Росії в бойові дії на сході України. «Я про це не чув, але дезінформації щодо наших вторгнень більш ніж достатньо… Напевно, завтра якась закордонна газета опублікує і ту «новину», про яку ви зараз розповіли», – заявив Сергій Лавров на прес-конференції в Москві.

Любов Максимова, мати зниклого на території України російського військовослужбовця

Любов Максимова, мати зниклого на території України російського військовослужбовця

Між тим, у Псковській області Росії в понеділок відбулися похорони двох військовослужбовців Псковської повітряно-десантної дивізії, які, можливо, також загинули в боях на боці сепаратистів на території України – в Луганській області. Як стверджують українські засоби масової інформації, що посилаються на записи в соціальних мережах та інші непрямі докази, там після 16 серпня загинули і були поранені кілька десятків десантників із Росії.

Серед них був і Ілля Максимов, мати якого виступила у вівторок у Саратові. З прес-конференції місцевої Спілки солдатських матерів вів твітер-трансляцію кореспондент Радіо Свобода Антон Наумлюк.

Представники російського Міністерства оборони інформацію про псковських десантників також спростовують, однак, за даними розслідування журналістів із газети «Псковська губернія», жалобні заходи в області все-таки відбулися.

Ось що розповів Радіо Свобода депутат Псковських обласних зборів від партії «Яблуко», колишній кандидат на посаду губернатора Псковської області Лев Шлосберг.

Лев Шлосберг

Лев Шлосберг

– Що відомо про похорон і жалобні заходи, що відбулися у Пскові після загибелі десантників в Україні?

– Інформація відома мені в силу збігу обставин – мені написав мій знайомий, військовослужбовець, ми з ним знайомі кілька років, який служив у Пскові, в 76-й дивізії, і зараз служить в іншому регіоні Росії. Він служив разом із Леонідом Кічаткіним, особисто знає цю людину, вони майже ровесники, і він написав: «Леонід загинув, у понеділок похорон» – і просив бути на прощанні. Цей лист збігся з тією інформацією, яка була опублікована дружиною Леоніда Кічаткіна про його загибель і похорони в понеділок. Потім ця сторінка була видалена повністю, а записи про похорон на сторінці самої дружини були знищені, і там з’явилися сфальсифіковані записи про те, що він живий, здоровий, перебуває поруч.

Люди були в дуже важкому психологічному стані, особливо офіцери

Я поїхав на ці похорони, я був там із журналістом газети «Псковська губернія» Олексієм Смеловим, ми бачили, що це похорон, організований нашою військовою частиною, десантною дивізією, там були і автобуси дивізії, і офіцери, кількох із них я знаю. Було багато людей у цивільному одязі, але було видно, що це колишні військовослужбовці. Був дуже обмежене родинне коло, люди в церкві, стояла почесна варта, служби не було, але ми були перед 11-ю годиною, а відправа зазвичай починається після 11-ї, можливо, священик служив пізніше. В цьому храмі немає священика постійного, туди приїжджає священик псковського храму Олександра Невського, це військовий храм у Пскові. Люди були в дуже важкому психологічному стані, особливо офіцери. Один із них вступив зі мною в розмову, мене впізнав, запитав, як я опинився на похоронах. Я пояснив, що мені повідомив про ці похорони мій знайомий. Він сказав, що тільки він особисто може ухвалювати рішення, хто буде присутній або не присутній, родина заявила, що нікого не хоче бачити, за його словами, а сам він нікого не хоче пускати. Там були поліцейські, вони підтвердили, що у військових така установка: ніхто без їхнього відома не може бути присутнім на похоронах. Я спокійно до цього поставився, бо це право людей, які організовують похорон, – визначати, в якому складі спілкуватися з померлими людьми. Тому за такої чітко вираженої думки, що «нам тут не потрібні сторонні, це наша внутрішня справа, кого ми тут ховаємо», я пішов.

– А було зрозуміло, скільки людей іще там ховають?

Я впевнений: це військові люди, вони мають інформацію про масштаб втрат, і цей масштаб, очевидно, величезний

– Це маленьке кладовище, там дві свіжі могили. Того дня після обіду вони з’явилися майже одночасно – могили Леоніда Кічаткіна та Олександра Осипова, дата загибелі в них відрізняється на один день – 19 і 20 серпня. Але от журналісти «Нової газети» і «Фонтанки», які вчора опинилися там, уже далеко після похорону, після обіду зустріли там батька Олександра Осипова, офіцера дивізії, який поминав сина і сказав їм, що він сам відправив сина на смерть, що він загинув під Луганськом, під подвійним обстрілом – артилерії і установок «Град», шансів вийти з-під вогню і врятуватися вони не мали. І він був у дуже важкому психологічному стані. Взагалі, мені доводилося спілкуватися з офіцерами нашої дивізії в різних ситуаціях, та обличчя, які я побачив учора на похоронах, – це були обличчя людей, що перебувають у дуже глибокому стресі. Я думаю, що справа була не тільки в учорашніх похоронах. Я впевнений: це військові люди, вони мають інформацію про масштаб втрат, і цей масштаб, очевидно, величезний. Я не можу назвати цифр, бо містом ходять абсолютно фантасмагоричні чутки, не можна їх поширювати, але ясно абсолютно, що вчора були не перші й не останні похорони. Сьогодні була інформація, що знову ховали когось, незрозуміло, скільки людей.

Ховати могли на різних кладовищах, не тільки у Вибутах. Є ще Лісовське кладовище, є нове Крестовське кладовище. Крім того, тут же ховають тільки людей, сім’ї яких живуть у Пскові або поруч із Псковом. Якщо це люди, які уклали цей контракт на війну, з різних районів області, то їх будуть ховати в районах. Якщо це люди з інших регіонів Росії, то їх будуть ховати там. У нас, коли наприкінці лютого – на початку березня 2000 року загинула майже в повному складі 6-а рота 64-го полку 76-ї дивізії, з 90 людей загинули 84, то їх поховали у 30 регіонах Росії. Якщо масштаби втрат значні, то в різних регіонах зараз відбуваються похорони. Просто у Пскові їх важче приховати – люди спілкуються між собою, хоче цього командування чи не хоче, президент, міністр оборони, командувач ПДВ або командир дивізії. Але зараз ми бачимо абсолютно чітку і тверду ультимативну установку на приховування факту загибелі цих людей. Є припущення, що родичі вже мають інші телефони, старі вимкнені або передані іншим людям, щоб на них не могли вийти.

Якщо підтверджується, що це формування – дивізія, тоді це незаконні дії на території чужої держави. Якщо підтверджується, що ці люди брали участь у бойових діях, будучи громадянами Росії, без військового наказу, бо тільки на підставі наказу громадянин може брати участь у бойових діях за межами держави, то тоді вони брали участь у незаконному збройному формуванні, а незаконне збройне формування є складом кримінального злочину. Сім’ї налякані інформацією про те, що статус їхніх рідних юридично дуже хиткий. Я не виключаю, що багато хто з військовослужбовців, які опинилися на цій війні, повною мірою не володіли інформацією про юридичні ризики. Можливо, вони взагалі не звикли їх оцінювати. Командири сказали: їдемо воювати – значить, їдемо воювати. Це ж професія, люди свідомо ухвалили таке рішення і працюють військовослужбовцями. Це робота. Можливо, вони не замислювалися над цим. Крім того, загалом, крім найвищих військових чинів, у Росії військовослужбовці живуть дуже скромно, і їхні родини часто винаймають житло, бо не можуть купити свого, і не можуть забезпечити всім необхідним своїх дітей і дружин, батьків. Можливо, для когось матеріальна складова цього контракту виявилася досить значущою для того, щоб погодитися.

Ці накази нелюдські, і вони привели до крові і в Україні, і в Росії. І боюся, що не останні це похорони

Крім того, сталася стратегічна недооцінка російським командуванням рівня небезпеки на території України для цих людей. Можливо, їх ввели в оману, сказавши, що це лише якась підтримка безпеки на якійсь території без прямих військових сутичок, що це не небезпечно, ви з’їздіть у відрядження, допоможете забезпечити стабільність двох невизнаних «республік» і повернетеся, заробивши гроші. А людей послали реально в пекло. Абсолютно ясно, що командування не планувало ніяких втрат, ніякого розголосу, ніякої трагедії, це не входило ні в чиї плани. Але це сталося, і масштаби події, я думаю, люди будуть збирати по крихтах по всій країні, і не за один день. Саме це бажання все приховати підкреслює нечесність, незаконність, якщо говорити різкіше, абсолютну нелюдяність дій в усіх сенсах, щодо всіх, і з одного, і з іншого боку лінії фронту. Ці накази нелюдські, і вони привели до крові і в Україні, і в Росії. І боюся, що не останні це похорони.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG