Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 01:16

Євген Аронов

Останніми днями НАТО робить різкі заяви на адресу Москви з різних приводів: у зв’язку з порушенням російською транспортною колоною кордонів України чи закид в країну російських десантників. І найголовніше – у зв’язку з відкриттям «третього», після Донецька та Луганська, «фронту» в районі Новоазовська, ціль якого, як припускає Брюссель, – пов’язати Росію сухопутним коридором із Кримом. Чи піде НАТО далі, ніж засуджуючі декларації? І що конкретно Америка та інші країни Північноатлантичного союзу можуть протиставити політиці Кремля?

Занепокоєння НАТО, на думку низки коментаторів, породжує так звана «доктрина Путіна», тобто декларація президента Росії про намір захищати російськомовне населення в інших країнах. Разом з правом в односторонньому порядку визначати, коли політика місцевої влади загрожує життєвим інтересам співвітчизників. Утім, як відзначають інші аналітики, справа тут не просто у деклараціях.

«Це сполучення декларацій та реальних можливостей російської розвідки, спецназу, армії, – сказав у інтерв’ю Радіо Свобода експерт Гудзонівського інституту Ричард Вайц. – Суть проблеми, звісно, не у захисті російськомовного населення, а в прагненні Путіна відновити, де цьому сприяють обставини, панівний вплив Росії на колишні радянські республіки, примусити їх поважати бажання Москви. І на це у нього може вистачити ресурсів. Саме у цьому полягає виклик, з яким зіткнулись у НАТО. Враховуючи, однак, увесь комплекс можливостей Росії у порівнянні з Заходом, я не думаю, що Путін ризикне піти далі, скажімо, на інтервенцію в країни Балтії, якими б не були декларації, котрі лунають інколи у навколокремлівських колах про повномасштабну реставрацію СРСР в межах усіх його кордонів. Кон’юнктура в Європі сьогодні не така, щоб Путін міг реалістично розраховувати на більше, наприклад, задоволення давнього бажання Росії розколоти НАТО, щоб підштовхнути США піти з континенту. Послабити НАТО – так, не допустити наближення НАТО до України чи Молдові – так. Водночас в Європі сьогодні немає аналогів таких симпатиків Москві, як Шредер чи Берлусконі, альянс не роздирають палкі суперечки на кшталт тих, які були перед другою війною проти Іраку».

Як пише колишній представник США при НАТО Курт Волкер, перед західним оборонним блоком стоїть складна дилема: «З одного боку, продемонструвати таку силу, щоб відбити у Москви бажання зазіхати на незалежність своїх колишніх сателітів в Європі, а з іншого – не спровокувати її надмірно агресивними кроками на нові територіальні захоплення». Якби у Москви першопочатково не було територіальних амбіцій, то чи став би Волкер взагалі застерігати Захід від ненавмисних провокацій?

«Путін показав себе хорошим тактиком, – відповідає Ричард Вайц. – Для досягнення своїх цілей, я думаю, він буде використовувати такий набір засобів, який його суперник на Заході не зможе автоматично кваліфікувати як велику відкриту агресію. Яку він єдино і покликаний відбивати усіма силами згідно з договором про колективну оборону. Іншими словами, Волкер має на увазі той тип агресії, який Путін, певно, і не збирається застосовувати. Замаскована експансія – це його козир».

Прихована експансія, вважає експерт Гудзонівського інституту, гарно працює проти таких країн, як Україна, послаблених і у військовому плані, і в політичному – на додачу до всього президент днями напередодні виборів розпустив парламент; вразливих перед Росією економічно, насамперед в області енергетики, що перед приходом зими стане особливо актуальним. Чи є інші потенційні об’єкти посягань Росії настільки ж вразливими?

«Країни Балтії – це зовсім інший випадок, – продовжує Ричард Вайц. – А ось Молдова з проблемою Придністров’я – так. Вірменія, Азербайджан – схоже, також. Маючи на увазі країни Балтики, Польщу, а також, можливо, Румунію, керівництво НАТО і оголосило зараз про значне збільшення чисельності і оснащеності своїх сил швидкого реагування. Не звичайні дивізії, а саме ці сили, котрі в змозі швидко розвернутись, повинні нагадати Росії, що в Заходу є засоби відповісти і на її приховані посягання без необхідності запуску у цьому сценарії другого плану громіздкий механізм реагування, розрахований на головний сценарій – відкриту та повноцінну агресію. Сподіваюсь, у нагоді стануть ці сили як і потенційний фактор стримування Росії у тих країнах, які є партнерами НАТО, не будучи безпосередньо її членами, і знищення незалежності яких НАТО бажало би попередити».

Андерс Фог Расмуссен

Андерс Фог Расмуссен

У вівторок з’явилась інформація, що російська піхота за підтримки танків, артилерії та засобів ПВО перетнула кордон України в районі поблизу Новоазовська, котрий до цього не був зачеплений боями. Як заявив генсекретар НАТО Андерс Фог Расмуссен, у відповідь на пряму агресію Росії альянс вперше розташує на нових базах у Східній Європі військові підрозділи західноєвропейських країн. «У розпорядження цих частин будуть також завчасно направлена бойова техніка і велика кількість боєприпасів для того, щоби зробити присутність НАТО на сході більш помітним та відчутним», – наголосив Фоґ Расмуссен. За його словами, зазначені кроки не порушують існуючі домовленості з Росією, оскільки бази ці створюються не на постійній основі, а лише поки в них «є потреба».

Новації, про які говорить генсекретар НАТО, будуть, очевидно, офіційно схвалені альянсом на саміті в Уельсі, що має відбутися наступного тижня. Напередодні саміту Естонію відвідає президент США Барак Обама. Згідно з формулюванням директора фонду Eurasia Group Іяна Бреммера, «до статус-кво, який існував до анексії Криму, вороття немає». А колишній американський посол в Україні Джон Хьорбст пропонує НАТО зробити символічний, але важливий жест і публічно поставити під сумнів пункт Основоположного акту про відносини НАТО та Росії від 1997 року про те, що сторони більше не розглядають одне одного як джерело воєнної небезпеки.

На жовтень заплановані масштабні навчання НАТО в Польщі. Про поглиблення партнерських відносин із Організацією Північноатлантичного договору оголосили цими днями Фінляндія та Швеція.


Тим не менш, не все гаразд у відносинах різних членів західного оборонного блоку, зауважив інший співрозмовник Радіо Свобода, співробітник Центру стратегічних і міжнародних досліджень Едвард Люттвак.

– Канцлер Меркель провела з Путіним відверту телефонну розмову в середу і просила у нього пояснень з приводу присутності російських військ на території України. Зі свого боку, адміністрація Обами не пішла далі звинувачень Путіна в дезінформації Заходу стосовно своїх намірів. Помічник президента з національної безпеки Сюзан Райс лише додала до цього, що відкриття «третього фронту» у Новоазовську є «суттєвою ескалацією конфлікту». Немає координованої відповіді НАТО, є тільки дії окремих учасників, у першу чергу Німеччини. Але і вона не хоче вводити нові санкції щодо Росії, доки рівень агресивності Москви лишається у нинішніх рамках. Берлін також виступає проти постійного дислокування частин НАТО на сході, і погоджується лише з ідеєю укріплення сил швидкого реагування. Немає гарантій, що НАТО спрацює як союз, навіть якщо цього бажає Вашингтон, тому що ясно, що без керівної ролі Вашингтона він цілком точно не спрацює. Оскільки дійсна американська адміністрація навряд чи візьме на себе ініціативу запропонувати Києву членство у НАТО, то цей варіант ми можемо виключити. А поки Україна знаходиться поза НАТО, жодне пряме заступництво Заходу їй не світить.

– Наскільки, по-Вашому, для Заходу важливо те, що відбувається на сході України? Якими є ставки у цій грі для Вашингтона та Брюсселя?

– Після того, як Росія, тонко зманеврувавши, анексувала Крим, західні столиці вирішили – негласно, звісно, – що на Кримі Путін і зупиниться, бо ж це дуже великий приз, яким він зможе довго вихвалятись перед своїм народом. Мовляв, хай так і буде, намагатись відвоювати Крим у нього ми не будемо. Це був дуже великий прорахунок. У чому його глибинні причини я не знаю. Мені не зрозуміло, чому переключення уваги Путіна після Криму на Південно-Східну Україну заскочив Захід зненацька, бо ж розмови про Новоросію ведуться кремлівськими ідеологами вже давно. Те, що відбулось на Заході після Криму, можна назвати, скориставшись терміном Клаузевіца, «послабленням енергії». Як би не було, те, що Путін робить через контрсанкції – викликає велике занепокоєння. І в оточенні Путіна нема людей, які б могли його зупинити. Що дивно, бо ж ціна протесту сьогодні зовсім не та, що могла би бути при Сталіні. Заступник міністра економічного розвитку висловив незгоду з урядом, хоча і з другосортного питання, і був звільнений, але симптоматично, що його ніхто не підтримав, оскільки не секрет, що курс Кремля щоденно погіршує економічний стан Росії. Виходить так, що Путіна ніхто не в змозі зупинити: ні всередині країни, ні за кордоном. І це дуже небезпечно.

(Оригінал публікації на сайті Російської редакції Радіо Свобода)

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG