Доступність посилання

logo-print
05 грудня 2016, Київ 06:47

Як і де почнуть новий навчальний рік діти Донбасу?


Гості «Вашої Свободи»»: заступник директора департаменту середньої та дошкільної освіти Міністерства освіти і науки Сергій Дятленко, координатор дитячого та гуманітарного напрямків ініціативи «Схід SOS» Світлана Тарабанова.

Інна Кузнецова: Вже наступного понеділка відкриють свої двері школи. До шкіл у новому навчальному році піде понад 3,5 мільйони школярів. З них 438 тисяч першокласників. Це дані без урахування тих першокласників, які є переселенцями чи дітьми, які перебувають ще і досі в Донецьку та в Луганську. Ця інформація щойно прозвучала на брифінгу в Кабміні від заступника міністра Полянського.

Прозвучала інформація також про те, що діти цього року підуть у незвичних умовах. Початок навчального року буде таким собі «рваним», оскільки деякі школи зможуть розпочати навчання трохи пізніше. Очевидно, це мова йде про школи, розташовані в районах, де зараз відбуваються бойові дії, або школи, які ще не відремонтовані після звільнення цих регіонів.

Сергій Дятленко: Так. На жаль, 1 вересня не для всіх наших діток стане святом і Днем знань. Тому що в тих регіонах, які не звільнені від бойовиків, навчальний рік вирішено було віднести, і про його початок мають попіклуватися або вирішити це питання місцеві органи управління місцевого самоврядування чи державного управління. Тому що їм там, напевне, видніше, в який момент вони можуть забезпечити початок навчального року.

Де відбулося звільнення, всі діти підуть до школи саме 1 вересня

Водночас, за нашою інформацією, у тих районах, де відбулося звільнення, всі діти підуть до школи саме 1 вересня.

– У звільнених районах, де школи були зруйновані, чи відбувся ремонт у всіх школах, чи вони підготовлені до навчального процесу?

Сергій Дятленко: Інформація про те, скільки шкіл було зруйновано, у нас вона є, вона різна, з чим це пов’язано. Рахували. Дехто рахував тільки ті школи, які зазнали значних руйнувань, а дехто рахував усі. Були випадки, коли у школах вибите скло, двері.

Губернатор Донеччини і в.о. губернатора Луганської області запевнили, що там, де є незначні пошкодження, то до 1 вересня відремонтують навчальні заклади. Я знаю, що до ремонту цих навчальних закладів також долучалися якісь громадські організації, навіть банки.

До нас звертався один із банків, який просив їм надати інформацію щодо позакласної навчальної літератури. На наше здивування, чому їм потрібна ця інформація, вони повідомили, що вони у Слов’янську відновлюють школу і навіть хочуть бібліотеку туди поставити, яка має бути.

За останніх 11 років кількість учнів у Донецькій області скоротилася на 160 тисяч, у Луганській –на 90 тисяч!

Ще проблема у відновленні шкіл не є настільки гострою у зв’язку з тим, що багато дітей виселилися з цих регіонів. І вже тієї кількості там не буде. Більше того, за останніх 11 років кількість учнів у Донецькій області скоротилася на 160 тисяч, у Луганській – більше, як на 90 тисяч!

– З чим це пов’язано?

Сергій Дятленко: З демографічною ситуацією. А кількість шкіл закрилася незначно.

Тому навчальний процес, навіть якщо окремі школи не встигнуть відновити і вони випадуть з навчального процесу, розпочнеться спокійно, це не вплине на його ефективність в межах пішохідної доступності або підвезення. Знайдуться інші школи. І всі діти підуть до школи 1 вересня.

– З іншого боку, багато дітей підуть до школи в інших регіонах, де вони перебувають зараз.

Кажуть про те, що найбільше переселенців у Києві, Харкові, у Дніпропетровській і Запорізькій областях. Сьогодні ми отримали сюжет від нашого харківського кореспондента Анатолія Мажори, який спілкувався з родинами переселенців. Він зробив сюжет про те, як вони готуються до школи.

– У дітей переселенців не вистачає одягу, шкільного приладдя. Я знаю, що як у Києві, так і в Харкові дітям допомагають. Є різні ініціативи.

Що ще потребують діти? Ми бачили, що вони живуть у таких собі бараках, не бараках, але багато людей. Як вони будуть вчити уроки?

Світлана Тарабанова: Уроки уроками, але їм потрібно піти до школи. Дійсно, немає взуття. Це осінь, це холод. І те, що показували у сюжеті, то це нагальна проблема. Тобто забезпечити навіть одягом.

Можу сказати зі власного. Все рівно не розуміють нас, переселенців. Наша організація – також організація переселенців. Не розуміють у достатній мірі адміністрації. Тому що питають такі питання: ну, спідничка ж у вас залишалася? Я кажу: так, залишилася – у Луганську! Тобто, у Києві це проблема форми.

Батьків лякає, що місцеві мешканці почнуть не так дивитися на дітей переселенців. Потрібно соціально-психологічний супровід забезпечувати, щоб не було конфлікту між місцевими мешканцями і переселенцями

І дуже багато нам батьків… Батьків лякає те, що місцеві мешканці почнуть якось не так дивитися на дітей переселенців. Це така нагальна проблема йде. І потрібно і працівникам освіти якось соціально-психологічний супровід забезпечувати, щоб не було конфлікту між місцевими мешканцями і переселенцями. Бо нам зараз підуть дуже багато на поступки, а це дуже негативно позначиться на ставленні місцевого населення. Вони розуміють, але це є маленький відсоток розуміння.

Тобто одяг – це дуже важливо.Це ж не тільки одна пара взуття і одна пара якихось панчіх і спідничка. Це потрібний змінний одяг, це потрібний спортивний одяг. І канцтовари – це також. Особливо це середня школа. Те, що ми кажемо, що первачки і все, ми кидаємося на допомогу першачкам, але це стандартний такий пакетик, небагато навіть зошитів піде у першачків на заняття. А от середня і старша школа – це дуже велика проблема. Бо це товсті зошити, які коштують не менше 6 гривень за зошит. Нам приносять, але ми також ініціативою не можемо задовольнити навіть канцтовари.

І ще дуже багато психологічних бар’єрів. Психологічні бар’єри як з боку батьків-переселенців, тому що зараз в Україні, на жаль, йде тенденція знову ж розділу України. Декілька сюжетів, що переселенці себе якось не так ведуть. І батьки дуже лякаються. Вони ведуть дітей, але з острахом.

І діти-підлітки…. Я працюю з підлітками. Дуже багато острахів. Нова школа – це одне. А нова школа, що я, мовляв, дитина-переселенець, і ми, батьки, як до нас якось не так поставляться. І вже є декілька: понаїхали!Проблеми психологічні дуже великі.

– У цьому сенсі психологічне питання. Чи працюють з дітьми психологи? У школах є психологи. Як це все буде відбуватися?

Тому що я чула інформацію про те, що бажано, щоб в одній школі не було одночасно багато переселенців, аби діти легше все ж таки адаптувалися, коли їх не так багато. Як це питання вирішується?

Сергій Дятленко: Соціально-психологічний супровід є найважливішим питанням для тих дітей, які переселилися. Я навіть поставлю питання, що канцелярські прилади знайдуться. На газетах ніхто не писатиме, зошити знайдуться. Я навіть свідомий того, що волонтерські організації забезпечать і одягом навіть.

Дітям адаптуватися простіше. Батьки більше бояться. Психологічний супровід потрібен більше батькам

Але ми сьогодні співпрацюємо з міжнародними організаціями, які досить упевнено у цьому питанні підтримують і обіцяють свою допомогу. А от соціальний і психологічний супровід – так, для цих дітей важко, але дітям адаптуватися простіше. Є батьки, які більше цього бояться, у них більший острах. І навіть діти, які прийдуть у школу і будуть спілкуватися, вони повернуться додому, а там батьки їх там знову налаштовують. Тому, напевне, цей психологічний супровід потрібен більше батькам.

І хто нас бачить і чує, я закликаю позитивно налаштовуватися на процес адаптації. Дітям не складно буде адаптуватися. Немає у нас такого ворожого до них ставлення якогось.

Я підтримую позицію, що вони не мають виділятися. Інколи ми створюємо їм якісь умови, хочемо зробити ще краще. Напевне, не треба їх дуже сильно виділяти. Вони повинні бути звичайними членами нашого шкільного класного товариства.

– Я була свідком того, як розподіляли. Одна благочинна ініціатива вирішила закупити для групи дітей повністю шкільну форму хорошу, взуття, все. І діти їздили до магазину і вибирали те, що вони хотіли. Спочатку вони обрали, все їм підібрали, а потім привезли і роздавали вже централізовано їм. Одній дівчинці, на жаль, не довезли шкільну форму. Вона дуже плакала з цього приводу. Її заспокоювали і казали, що доїде твоя форма і привеземо ще й кращу.

Але я подивилася на черевики, які вона собі замовила, вона їх замовила сама, вона без батьків приїхала. Вона замовила замшеві черевики. Вона вибрала їх, а їй їх купили. Вони красиві. Вони купили їй ті, які вона попросила. Але вони абсолютно не практичні.

Ці питання, звичайно ж, будуть виникати і далі. Це все дуже складні речі. Очевидно, і батьки, і вчителі мусять цим зайнятися.

Було б добре, аби всі вчителі були такі, як директор школи №42 міста Маріуполя, яка вчора виступала на мітингу у Маріуполі і казала, що ми повинні допомагати всім і провести цей урок мужності, розказувати про те, як ми захищаємо Україну.

Чи всі вчителі будуть саме так чинити?

Сергій Дятленко: Я думаю, що ті, які залишаться на 1 вересня у школі, будуть так чинити. Такий у нас патріотичний порив.

Я приїхав з Волині. І там уже говорять не про зовнішні його ознаки, а вже про якісь внутрішні ознаки, про те, що раз ми такі сильні патріоти, то давайте будемо не тільки гімн співати, у вишиванках ходити, а давайте будемо у цих складних умовах працювати так, наприклад, щоб не знижувати вимог до себе, а, навпаки, їх збільшувати, не дивлячись на те, що обіцяють і прогнозовано можливі якісь недоплати, невиплати, можливе зменшення фінансування, енергетичні проблеми. Давайте будемо працювати так, щоб це ніяким чином не відобразилося на знаннях дітей.

Потрібно закласти дітям і всій Україні, це проблема не Донбасу. Не потрібно ділити! Ми повинні триматися разом

Світлана Тарабанова: Я хочу зараз звернутися до всієї України і до вчителів, бо педагоги – це саме формування національної ідеї, свідомості нації взагалі. Тому потрібно все ж таки ще закласти дітям і всій Україні, батькам також працювати, що це проблема не Донбасу. Не потрібно ділити! Я зараз кажу політичні речі. Але вони існують у суспільстві, на жаль, зараз дуже гостро. Треба казати, що це проблема в цілому України і потрібно все ж таки, як би нас не намагалися роз’єднати, казати і закидати нам щось, ми повинні триматися разом. І якщо прийшли до вас діти такі, то це не проблема їхні чи їх батьків, а проблеми наші. Давайте їх розв’язувати спільно, разом і триматися разом!

– Тут докину до меду трошки ложку дьогтю. Надійшов лист на Радіо Свобода від вчителів Василівської загальноосвітньої середньої школи І-ІІІ ступенів №1. Це Запорізька область.

Вони пишуть про те, що заступник директора (я тут не буду називати прізвища, тому що це потребує перевірки) поширює сепаратистські заклики серед педагогічного колективу школи.

Пане Дятленко, звертаємося до Вас з проханням можливості перевірки. Я Вам передам адресу школи. Тому що є інформація про те, що всі вчителі, які співпрацювали з сепаратистами, мають бути звільнені, не мають працювати. Ця школа навіть не належить до зони АТО, але таке нібито там було.

Світлана Тарабанова: Правильно, перевірка – це в першу чергу.

Дуже багато людей на Донбасі і на найближчих територіях тоді не бачили того, або із-за пропаганди, або зневірені у владі.

На жаль, нам, вихідцям з Донбасу, і тим громадським активістам, яким взагалі не можна там зараз перебувати, доводиться тут захищати свою малу батьківщину. Тому що зараз от перевіряти, сепаратисти, звільнення… Тобто не можна так категорично. Особливо до працівників освіти. Я розумію, що окремі випадки – так, можливо. Якщо це в рамках законодавства. Але не можна так на нас усіх казати.

Сергій Дятленко: Взагалі все має бути в рамках законодавства.

Світлана Тарабанова: Дуже образливо таке чути.

Сергій Дятленко: Діяти в рамках законодавства. Навіть за ці звільнення – вони можуть відбуватися тільки в рамках законодавства.

Віддати дитину в руки людині, яка здійснює сепаратистські заклики, не хотілося б. Міносвіти підготувало листа із закликом звільняти тих людей

Водночас віддати дитину в руки людині, яка здійснює сепаратистські заклики чи, якщо це справді так, є на керівній посаді, я думаю, не хотілося б. І це є важливим. Міносвіти підготувало листа із закликом звільняти тих людей.

Я спілкувався з людиною, яка зараз очолює адміністрацію міста Артемівська. Він заявив, що ми проведемо серед учителів чистку, нам справді потрібні вчителі-патріоти, які будуть чесно виконувати свій обов’язок.

– Луганка Юлія, яка зараз мешкає у Києві, розказала, що її діти йдуть цього разу ніби знову до першого класу, хоча вже у шостий клас. Вона мешкає з сусідами, знайомими. Вони зняли квартиру. А батько дітей залишається у Луганську. Матеріал нашої кореспондентки Анастасії Москвичової.

Юлія (переклад): Приїхали десь 1,5 місяця тому. У школу ми влаштовуємося. Діти йдуть до шостого класу. Проблем у нас з тим, щоб піти до школи, не було. Відразу нам сказали, що так, ми вас беремо. Навіть у нас на руках не було документів, особистих справ дітей. Нам сказали: якщо буде можливість, то привезіть, а якщо ж ні – все рівно ми вас беремо.

Ми від’їжджали непідготовленими. Звісно, шкільні речі з собою не брали. Довелося все знову купувати: і шкільну форму, навіть зошити. Зошити щороку купуєш, але ж лишилися там якісь речі. Ту ж сумку довелося купувати. Ті ж особисті речі. І форма, і светри, взуття довелося нове купувати. Вважайте, що у перший клас пішли вдруге. Все повністю заново довелося збирати дітям.

– Каже Юлія про те, що все ж таки вони щось довезли. Дехто приїхав лише з однією валізою чи з сумкою. Якщо батьки ще не встигли влаштуватися на роботу, або ж влаштувалися на роботу, де невелика зарплата, у школах є так звані благочинні внески, то як буде вирішуватися це питання, «питання батьків»? Як буде вирішуватися питання: на ремонти, ще на якісь речі?

Сергій Дятленко: По-перше, благодійні внески – це благодійні внески. Робляться вони добровільно. Це справа кожної людини і кожного з батьків – робити їх чи не робити.

Інше питання. У класі є 30 дітей чи 25. І батьки дивляться: це кошти, які йдуть, наприклад, на клас, вони класом щось роблять, кудись ідуть на екскурсію, щось відвідують. Я думаю, що тут має бути розуміння того, що не всі можуть заплатити і навіть ці внески.

У мене дружина вчителька. І зараз працює. Я знаю цю ситуацію і свідомий того, що в класі завжди є двоє-троє дітей, яких беруть на опіку всього класу. Так воно і є. І це зрозуміло.

– Очевидно, це завдання вчителів.

Сергій Дятленко: Це, зрозуміло, завдання вчителів.

Водночас є люди, які переселилися, які можуть заплатити, які наймають житло у престижних районах міста, які купують своє житло, які не хочуть виділятися, і вони будуть такими, як і всі інші.

Тут треба знову ж таки підходити диференційовано. І до цього часу так було, і зараз так буде. Тому головне розуміння, щоб було.

– Ви не погоджуєтеся, пані Тарабанова? Кажете, що буде важче? Будемо сподіватися, що буде все ж таки добре.

Світлана Тарабанова: Добре, але все рівно, потрібно дуже багато віддавати цьому людському фактору, дуже багато на педагогів.

Я просто працюю у неформальній сфері освіти, як тренер зі справ освіти, і я з педагогами постійно у контакті. І я постійно бачу це. Ви казали, що є одна-дві дитини, якими опікуються, але я знаю, як ставляться батьки, бо я сама – мама, я знаю, що і багатодітні у нас є, і як ставиться батьківський колектив до цього. На жаль.

– Маємо запитання радіослухача.

Слухачка: Уже всім відомо, що раби можуть виховати тільки рабів, а вільні люди можуть виховати вільних людей. То я вам хочу сказати, що в Україні вчителі – це є раби. Перша причина рабства вчителів – це є атестації. У всіх країнах Європи ніде немає атестацйї. Наприклад, у мене моя товаришка працювала у Польщі, так кожних п’ять років підвищують зарплату і так далі.

Сергій Дятленко: Щодо атестації, то це одна із форм диференціації праці вчителя. І вона існує в тій чи в іншій формі. Навіть у Польщі і в інших країнах.

Так, ми розглядаємо зараз питання, на колегії розглядалося, навіть рішення прийняте щодо переходу від атестації до сертифікації роботи вчителя. Але в будь-якому випадку він буде. І потрібно підтверджувати свої можливості навчати дітей.

– І ще одне питання. Шестиденка і канікули?

Вирішують загальноосвітні заклади. Головне, щоб канікули були не менше ніж 30 днів взимку, восени, навесні – це їхнє право

Сергій Дятленко: Канікули – так, вирішують загальноосвітні заклади. У межах теперішнього законодавства вони вправі вирішувати. Головне, щоб канікули були не менше ніж 30 днів під час навчання. А коли це буде взимку, восени, навесні – це їхнє право.

– Можливо, буде таке, що взимку канікули будуть довші?

Сергій Дятленко: Як і в інших країнах.

Я застерігаю від того, щоб їх робили дуже довгими. Хтось пропонував 2,5 місяці. Ми не звикли до цього. У нас ментальність не та. Що робитимуть діти 2,5 місяці, коли короткий світловий день?

А про шестиденку – є державні санітарні норми і правила навантаження на дітей. І запровадження шестиденки дуже на це може вплинути, на їх порушення.

– Не буде чи буде?

Сергій Дятленко: Це вправі запроваджувати самостійно. Ми не радимо.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG