Доступність посилання

logo-print
08 грудня 2016, Київ 02:56

«Мене оголосили головною укрофашисткою» – активістка з Петербурга


Наталія Цимбалова розгорнула прапор України у центрі Петербургу

Наталія Цимбалова розгорнула прапор України у центрі Петербургу

Коли на День незалежності України громадська активістка Наталія Цимбалова разом із іншими учасниками «Демократичного Петербурга» проводила пікет на Малій Садовій вулиці у центрі Петербурга, навколо неї зібрався агресивний натовп. У неї виривали плакат «Петербург поздравляет Украину з Днем независимости», осипали її образами. Потім почалася атака тролів у соцмережах. Погрожують не тільки Наталії – листи надійшли навіть тим, хто товаришує у мережі «ВКонтакті» з її мамою.

– Пікет на День незалежності України – перша акція проти війни, у якій Ви брали участь?

– Першу акцію на підтримку Євромайдану я організувала разом з колегами ще в грудні. Тому ми давно займаємось цією темою. Уже тоді було зрозуміло, що це швидко не закінчиться, що російська влада активно втручається в події в Україні і готова йти далеко.

– У Петербурзі ще зовсім нещодавно відбувалися масштабні демонстрації проти політики Путіна. Зараз цілковита деморалізація. Кудись усі поховалися і Ви одна стоїте з плакатом. Чому так трапилось?

– Я не одна, звісно. На одиночні пікети приходять декілька десятків осіб. Звісно, зараз у Пітері виходять значно менше, ніж раніше. Коли була велика несанкціонована акція на Ісаєвській площі після президентських виборів, люди прийшли і готові були бути затриманими. Там було тисяч п’ять. Зараз важко уявити таку кількість людей на несанкціонованій акції. Так, є деморалізація. Це дуже відчувається. У мене дуже похмурі відчуття від того, що зараз відбувається. Висновок такий, що ми програли. Те, що ми продовжуємо далі боротись, це для себе, швидше за все, для наших однодумців. «Б’юся, тому що б’юся», – як говорив один із мушкетерів, просто тому, що неможна мовчати. Уже зрозуміло, що наші акції – це глас волаючого в пустелі, і навряд чи на щось вплинуть. Але все одно неможливо мовчати, коли відбувається таке неподобство.

– Як Ви пояснюєте цей програш?

Влада зуміла використати пропагандистський ресурс. Ми тепер вороги народу, націонал-зрадники, п’ята колона

– Влада зуміла використати пропагандистський ресурс, який у них був, зокрема, і на геях відпрацьований, коли цілковито перемикається масова свідомість у вигідний для влади бік. 80% підтримки? 85? Не знаю, скільки. Зуміли мобілізувати обивателів, у тому числі проти нас. Ми тепер вороги народу, націонал-зрадники, п’ята колона. Це потрапило на гарний ґрунт, на імперську ідею, що нас ображають, нас Америка образила, Європа, НАТО, ЄС і т.д. Суспільна відомість виявилась дуже податливою, тому що ця тема завжди болючою була.

– Коли Ви стояли з плакатом на День незалежності України, Вас підтримав хтось із перехожих? Чи абсолютно всі були проти?

Нас підтримували. До нас підходили люди, навіть не дивлячись на те, що довкола був такий агресивний натовп

– Так, нас підтримували. До нас підходили люди, навіть не дивлячись на те, що довкола був такий агресивний натовп. Думаю, що було небезпечно до нас підходити і висловлювати підтримку, але підходили, фотографувались. Було кілька осіб з України. Були петербуржці, які висловлювали солідарність і говорили, що ми молодці, що ми одні продовжуємо боротись проти такого натовпу. Один хлопець, доволі значного розміру, підійшов і мені особисто сказав: «Ви така маленька, тендітна дівчина проти такого натовпу націоналістів». Це було дуже зворушливо. Наші пікетчики, які стояли в інших місцях, не на Малій Садовій, говорили, що взагалі не було агресії такого рівня, як у нас. Навіть один чоловік говорив, що до нього більше тих, хто підтримував, підходило, ніж противників.

У пресі подається так, що це перехожі нібито на нас реагували бурхливо. Ні, неправда! Це були не випадкові перехожі. Це були організовані провокатори, які спрямовано прийшли з метою зірвати нашу акцію. Не йшли мимохідь і не обурювались, а прийшли навмисне, щоб нас ображати, витісняти з вулиці, не давати нам говорити. Це був «Національно-визвольний рух» Євгена Федорова, депутата Держдуми від «Єдиної Росії», і ще якісь близькі прокремлівські неонаціоналістичні організації. Ось вони навмисне туди прийшли, щоб влаштувати шабаш. Тому говорити про те, що це була реакція перехожих, не доводиться. Це були реакції певних угруповань, які прийшли туди цілеспрямовано. Хоча, звісно, з боку перехожих теж є таке, тому що зазомбованість пропагандою телевізійною є. але все-таки не настільки, щоб підійти і бити людей, які стоять з протилежною точкою зору. Можна підійти і висловитись проти, висловити незгоду, але щоб бити, нападати, виривати плакати – це вже занадто.

– Страшно Вам було?

Я їх не боюсь

– Важко сказати. Був, звісно, мандраж, але я їх не боюсь. Ми продовжуємо виходити. Вони нас не змусять піти, не змусять нас замовкнути.

– Але все-таки найбільш неприємне почалося пізніше – в соціальних мережах. Кампанія цькування, і навіть вашу маму не пощадили.

Кількасот листів за ці дні отримала. У кожному п’ятому листі погрози фізичної розправи

– Є таке. Мене оголосили головною укрофашисткою у Петербурзі. Посилання на мою сторінку і сторінку «ДемПітера» вішали у різних групах «антимайдану». Там збираються усі тролі і усяка не дуже розумна публіка, які готові у віртуальному світі боротись з Україною і з тими, хто підтримує Україну. Спеціально навчені і проплачені, я гадаю, тролі вішали це посилання у всіх постах за темою. На мою сторінку почалася справжня троль-атака. Мене засипали особистими повідомленнями «ВКонтакті», у «Фейсбуці» – і в коментарях, але більш за все у особистих повідомленнях. Кількасот листів за ці дні отримала, особливо на наступний день після акції. Кожну хвилину йшли повідомлення. Образи, прокляття, різні обзивання, все, що тільки можна уявити. У кожному п’ятому листі погрози фізичної розправи. А потім я побачила, що шлють друзям моєї мами «ВКонтакті» повідомлення, що у вас у друзях така-то і така жінка, а її дочка бере участь у розпалюванні національної ворожнечі, в образах президента, на неї матеріали передані до ФСБ і прокуратури. Усе супроводжувалось висновком, що краще обирайте друзів. Таке от цькування людини, яка не має стосунку до того, що я роблю, хоча моя мама підтримує мене у моїй позиції. Але так цькувати родичів – це свинство.

– Мама хвилюється?

– Я маму намагаюсь інформувати. Але я думаю, що і тато бачить, і мама бачить. Я про це написала і дала посилання на сторінку людини, яка усе це розсилала. Він також до «Національно-визвольного руху» належить, до федоровців. Звісно, мама хвилюється. Все це дуже неприємно. Мама знає, що і раніше стосовно мене було схоже цькування у соцмережах. Мене і дзвінками діймали і листами, вішали про мене постійно якісь дурниці, даючи мій номер телефону. Для мене це не новина. Я вже звикла, хоча такої кількості прямих погроз убити мене, побити мене, підкараулити де-небудь ще не було. Коли буде час, я збираюся зробити підбірку. Окремі яскраві цитати викладу.

– Поки тільки погрози? Не нападали?

– Ні, поки, на щастя, нападів не було. Хоча є побоювання, що мене хто-небудь упізнає на вулиці, і можуть трапитись якісь неприємності. Будемо сподіватись, що все буде добре.

– Зараз уже багато свідчень про те, що починається повномасштабне вторгнення, справжня війна. Чи можна очікувати у Петербурзі серйозних антивоєнних акцій?

Ми плануємо продовжувати антивоєнну кампанію і кампанію на підтримку України проти російської агресії

– Звісно, ми плануємо продовжувати антивоєнну кампанію і кампанію на підтримку України проти російської агресії. У Москві планується Марш миру, демократична опозиція організує його. Ми хочемо в цей день провести в Петербурзі аналогічний марш.

– Зараз інтелігенти думають про еміграцію, а багато вже виїхали. Вам не спадало на думку, що боротись з машиною нема сенсу і треба просто їхати геть?

Військове вторгнення вже майже відкрито відбувається, хоча без оголошення війни. Тоді нас тут державними зрадниками назвуть

– Така думка обговорюється у наших колах. Напевно, наші опоненти будуть раді, якщо ми всі поїдемо. Ці тролі мені часто писали: їдьте з Росії, це не ваша країна, вам тут нічого робити, ви вороги, зрадники і т.д. Так, багато хто думає про те, щоб поїхати. Задумується про еміграцію навіть меншість, яка говорить, що це наша країна, ми будемо боротись до останнього чи до якоїсь межі, коли почнеться вже реальна загроза життю. Є відчуття, що боротьба безнадійна і далі буде гірше, далі нас почнуть просто вбивати. Зараз нас приходять бити відкрито на вулиці при майже повній байдужості поліції, а завтра можуть почати вбивати по одному. Агресивна публіка вже налаштована. Їм тільки скажуть – фас! – і все! Вони підуть в атаку проти нас. Скажуть – ось вороги народу, націонал-зрадники, іди і мочи їх. Це може трапитись у будь-який момент. Тим більше зараз події в Україні розвиваються стрімко. Військове вторгнення вже майже відкрито відбувається, хоча без оголошення війни. Тоді нас тут державними зрадниками назвуть, кримінальні справи можуть відкрити, а можуть просто бити в підворіттях. Усе це дуже небезпечно, і головне, що немає надії, зовсім нема надії.

Передрук із сайту Російської редакції Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG