Доступність посилання

logo-print
08 грудня 2016, Київ 00:42

Тетяна Вольтська, Віктор Рєзунков

У військово-медичну академію Петербурга надходять поранені з України, стверджує багато засобів масової інформації. Щоправда, отримати офіційне підтвердження цих даних у Військово-медичній академії (ВМА) журналістам не вдається, натомість повідомлення від читачів та посилання на анонімні джерела у ВМА примножуються з кожним днем.

Люди пишуть до петербурзьких засобів масової інформації про те, що бачать, як вервечки карет швидкої допомоги прямують від військового аеродрому у Левашові до центру міста, у Військово-медичну академію. Ці повідомлення підтверджуються записами камер відеоспостереження, розташованих на будівлях поруч із ВМА, на записові, опублікованому телеканалом «100ТВ», можна нарахувати близько десяти реанімобілів. Інтернет-видання «Бумага», посилаючись на неназване джерело, наближене до ВМА, повідомляло про те, що поранених з південного сходу України відправляють до Петербурга, оскільки військові госпіталі у Ростові-на-Дону та інших містах на півдні Росії переповнені, а також про те, що серед поранених немає російських військовослужбовців. Потім видання «Телеграф», посилаючись на свої джерела, повідомило про приземлення 29 серпня на військовому аеродромі в Левашові чергового борта з пораненими російськими «добровольцями» і ополченцями Донбасу, у яких немає ні паспортів, ні військових квитків, ніяких документів, за якими можна було б стверджувати, що це військовослужбовці російської армії. «Телеграф» писав, що такі літаки кожен день доставляють з України до Петербурга людей без документів з вогнепальними, осколковими пораненнями та опіками, і що будь-яка інформація про них приховується. Деякі ЗМІ писали про 15 таких літаків; про 60, 100, 180 і навіть про 200 поранених. Телеканал «Дождь» повідомляв про перебування у ВМА 12 російських контрактників з рязанської 106-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії. Більшість поранених, як стверджується, мають осколкові поранення нижньої частини тіла – від «розтяжок» і протипіхотних мін та направляються у клініку військово-польової хірургії.

Головний редактор інтернет-газети «Фонтанка» Олександр Горшков не може з упевненістю сказати, чи правдиві ці відомості: з одного боку, в газету стікається безліч свідчень очевидців, які говорять на користь того, що поранені дійсно прибувають до ВМА, з іншого боку, відомо про навчання, що відбувалися на території Північно-західного військового округу, і на яких відпрацьовувалася евакуація поранених військовослужбовців. Та все ж, за словами Олександра Горшкова, є інформація і зовсім іншого роду.

«Згідно з інформацією, яку ми маємо, в одній з клінік Військово-медичної академії дійсно знаходиться людина, чиє ім’я та прізвище збігаються з ім’ям і прізвищем одного з костромських десантників. Крім того, ми знаємо, що в аеропорт у Левашові дійсно прибували літаки з пораненими, але звідки – цього ми сказати не можемо. Але є дані, що поранені перебувають у Військово-медичній академії», – говорить Горшков.

Відомості про поранених, що прибувають до Військово-медичної академії з України, з’явилися наприкінці серпня, а в середині серпня до організації «Солдатські матері Петербурга» почали телефонувати стривожені батьки солдатів, котрі раптово припинили виходити на зв’язок. Вони говорили, що їхні діти, котрі раніше телефонували їм кожного дня, з 15-16 серпня замовкли. Батьки побоювалися, щоби це мовчання не було ознакою того, що їхніх дітей послали в Україну. У пресі також широко висвітлювався скандал з похоронами двох десантників у селі Вибути під Псковом, коли кремезні люди у штатському напали на журналістів, видалили фотографії з їхніх фотоапаратів, а на наступний день зі свіжих могил зникли не тільки вінки та стрічки, а й таблички з іменами десантників, ймовірно загиблих і Україні.

Голова правозахисної організації «Солдатські матері Петербурга» Елла Полякова щойно повернулася з Москви, де спілкувалася з високопоставленими офіцерами Генерального штабу, у тому числі з двома заступниками міністра оборони, Миколою Панковим і Русланом Цариковим. Вона поставила їм багато питань, зокрема, з чим пов’язана така закритість міністерства оборони.

У тій же 18-й бригаді багато загиблих, понад 40 «вантажів 200» прийшло до Дагестану

«Від імені голови Комітету солдатських матерів Ставропольського краю Богатенкової та двох членів Президентської ради ми презентували список загиблих та свідчення того, що вони загинули саме в Україні, – зазначає правозахисниця. – Нам відповіли, що стривожені інформаційною війною, розв’язаною проти військових. Вони говорили, що, коли у військових частинах батькам не відповідають на запити, це означає, що місцеве командування не дуже розумне, а міністерство оборони тут ні при чому. Мені здається, такі ухильні відповіді говорять про те, що військові самі не дуже володіють ситуацією, і що вони користуються слабкістю громадянського суспільства в Росії. Ми знаємо, що зараз в армії чимало контрактників відмовляється виконувати незрозумілі накази. Багато людей зараз гине – у тій же 18-й бригаді багато загиблих, понад 40 «вантажів 200» прийшло до Дагестану».

Комбриг, щоб відправити чергову партію до України, запитав, хто відмовляється їхати. Вийшло 40 чоловік

«Місце смерті не вказане, кримінальні справи не порушені, ніякої соціальної відповідальності держава не несе за смерть годувальника. І коли комбриг приїхав і вишикував усіх, щоб відправити чергову партію до України, він запитав, хто відмовляється їхати. Вийшло 40 чоловік. Тоді він став погрожувати, говорити про кримінальну відповідальність (що неправда!), Казав, що ними тепер займеться ФСБ. Але 5 чоловік все-таки мали мужність звернутися до Комітету солдатських матерів до Богатенкової, яка з ними відправилася до військової прокуратури. На Богатенкову теж чиниться тиск, та й мені на твіттер надходять погрози», – розповідає Полякова.

Такий стан речей вважає цілком закономірним політолог, керівник фонду «Республіка» Сергій Ципляєв.

Там присутні наші військові, контрактники, а скоро, схоже, будуть відправляти і призовників

«Події в Україні відбувалися у дві стадії. Спочатку ми розуміли, що йде підготовка до повномасштабної операції: концентрація дуже великої кількості військ, невизнання уряду України, отримання у Раді Федерації дозволу на використання військ. Перше формулювання референдуму в Криму передбачало, що Крим – це частина України, тобто, мабуть, його розглядали тільки як військовий плацдарм. Але, на щастя, в результаті широкомасштабна операція розпочата не була, натомість Крим приєднали, і після цього війна вступила в іншу фазу. Тобто вона перетворилася на спецоперацію з підтримки сепаратистського потенціалу, який був присутній на сході. Паралельно була західна реакція, яка, я вважаю, стала великою несподіванкою для нашого керівництва. Як і реакція всього світу, який, в основному, відмовився визнавати Крим як частину Росії. Пішла розмова про санкції, які ніхто у нашому керівництві не міг собі уявити. Тому війна і залишилася неоголошеною, велася у режимі спецоперації. Ні для кого не секрет, що з самого початку там були добровольці, ні для кого не секрет, що Бородай і Гіркін – громадяни Росії, ні для кого не секрет, що в Донецьк постачалося озброєння. Але тепер вже ми розуміємо, що там присутні наші військові, контрактники, а скоро, схоже, будуть відправляти і призовників. Вони там де-факто, а де-юре робляться усілякі кроки, що не дозволяють визнати, що там воює регулярна армія. Зрозуміло, для чого це робиться – щоб максимально уникати жорсткої реакції з боку Європейського союзу, США, світового співтовариства, хоча поступово всі ці секрети Полішинеля випливуть на поверхню. Проблема в тому, що вже досить давно не ми керуємо цієї воронкою кризи, а вона керує нами, ми пасемо задніх у цих подіях, і це небезпечно. Тому я думаю, що така позиція – що ми тут ні при чому, – не спрацює», – припускає Ципляєв.

Сьогодні на неоголошеній війні воюють безіменні солдати – навіть у госпіталі вони потрапляють без документів. А що буде завтра – чи подбає держава про сім’ї загиблих, про тих, хто на цій війні був поранений і став інвалідом? Сергій Ципляєв сподівається, що так, хоча з деякими застереженнями.

«Радянський Союз брав участь у великій кількості конфліктів і війнах, це не тільки Афганістан, це і Корея, і Сирія, і Єгипет – воювали багато, починаючи з іспанської громадянської війни. І в більшості випадків підхід був такий, що все робилося таємно, за кадром, негласно, і завжди був період, коли учасники подій опинялися невизнаними, без поваги і підтримки, яку вони заслужили, бо їх послала країна, вони були люди підневільні, військові . Тому я думаю, рано чи пізно суспільство прийде до того, що воно зобов’язане визнати їх заслуги. Так було з воїнами-афганцями – спочатку нічого не визнавалося, а потім суспільство починало замолювати гріхи перед своїми громадянами. Насправді це треба робити відразу. Тут можна згадати і Велику Вітчизняну, коли влада не бажала бачити інвалідів і відправляла їх на Валаам, з очей геть – з серця геть. Потім щось робиться – завжди потім, завжди пізно, а треба робити відразу», – підсумовує Ципляєв.

Політолог Олександр Конфісахор вважає, що, ведучи неоголошену війну, російська влада просто не може собі дозволити визнати, що поранені надходять в госпіталі з України.

Що буде з інвалідами, сказати важко, ніяких пенсій і ніяких пільг їм не буде, адже формально їх туди ніхто не посилав

«Що з цими пораненими буде потім, сказати складно. Якщо це громадяни України, то когось підлатають і відправлять назад: небезпечно залишати на території Росії таких свідків, які багато знають і розуміють реальний стан справ. Мало кому вони щось прокоментують або щось зайве розкажуть. А якщо це громадяни Росії, то сподіваюся, що їх підлікують і відправлять за місцем служби або додому. Що буде з інвалідами, сказати важко, адже ті, хто там воює, знаходяться там як приватні особи, на свій страх і ризик заробляють контузії і поранення. І тут я впевнений, що ніяких пенсій і ніяких пільг їм не буде, адже формально їх туди ніхто не посилав, наказу такого ніхто не віддавав, і ні держава, ні військове начальство за них не відповідає. Тому вони самі відповідатимуть за свої поранення і за ті позбавлення, які можуть бути з цими пораненнями пов’язані. Це дуже важка тема. Не буде їм ні почестей, ні нагород, держава від них відмовиться, вона скаже – це було ваше рішення, це ваші проблеми. Іншого виходу у держави просто немає, інакше вона визнає, що наші професійні військові беруть участь у цій війні», – каже Конфісахор.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG