Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 08:46

Біженці – це надовго, як свідчить югославський досвід – експерт


Біженці у таборі за межами бази ООН в аеропорту Тузла, Боснія і Герцоговина, 14 липня 1995 року

Біженці у таборі за межами бази ООН в аеропорту Тузла, Боснія і Герцоговина, 14 липня 1995 року

Шок від масового переселення сотень тисяч людей на теренах колишньої Югославії не минув там і досі. Люди, які сподівалися повернутися до своїх домівок за кілька місяців, мусили назавжди покинути рідні краї. Хтось переселився до сусідньої країни, яку вважав етнічною батьківщиною, хтось опинився далеко за кордоном, інколи буквально на іншому кінці землі. Тож перше, про що попереджають ті, хто пережив трагедію на Балканах, є те, що це надовго, і підходити до проблем переселенців потрібно виробляти ґрунтовно, на державному рівні. А докладніше про те, як з цією проблемою стикнулися і як її вирішували у колишній Югославії, говоримо з колегою з Балканської редакції Радіо Свобода, який під час війни у Боснії працював і журналістом, і в офісі Верховного комісара ООН у справах біженців, Недімом Дервішбеґовичем.

– Я бачу багато подібного в тому, що відбувається зараз в Україні і тоді в колишній Югославії. Єдина велика різниця полягає в тому, що тоді міжнародні організації, такі як ООН, були включені майже від самого початку. Ситуація в Україні швидко погіршується, хоча масштаб подій ще не сягнув тих, що, наприклад був у Хорватії, коли 80% хорватів були виселені зі своїх домівок сербськими бойовиками за підтримки югославської армії. Тільки в цьому місці йшлося про 120 тисяч людей.

Коли почалася Боснійська війна навесні 1992 року, цифри були катастрофічними. Вже дуже скоро, до кінця літа – майже половина боснійського населення були або внутрішніми переселенцями, або біженцями. Щоб нагадати цифри, йдеться про 1,2 мільйона внутрішніх переселенців та мільйон біженців. У Косові, коли в ситуацію вже втрутилося НАТО у березні 1999 року, серби змусили покинути територію краю близько одного мільйона албанців, тобто половину усіх косовських албанців. Але після війни більшість повернулася додому після 11 тижнів війни, вже усередині 1999 року.

– Наскільки допомогли тоді міжнародні організації? Ми сьогодні бачимо заклики до України з боку представників ООН розробити довгострокову програму щодо біженців, створити спеціальний орган, який буде ними займатися. Це також з досвіду колишньої Югославії?

Влада України має вирішувати, наскільки великої допомоги вона потребує від міжнародних організацій

– Частково, миротворці ООН там опинилися силою обставин. Коли закінчилася активна фаза конфлікту в Хорватії, миротворці, які мали там забезпечувати мир, базувалися в Боснії. А тоді почався конфлікт у Боснії. Так само в Боснії розміщалося Агентство у справах біженців ООН. Тож вони відразу включилися і багато допомагали, наприклад під час облоги Сараєва, що тривала три з половиною роки. Головне місто Боснії залежало повністю від гуманітарного постачання через канали ООН – продукти харчування, медикаменти, вивезення поранених і хворих, хоча з цим були проблеми. Щодо України, то я думаю, це влада України має вирішувати, наскільки великої допомоги вона потребує від міжнародних організацій. Але якщо так, то варто поквапитися.

– Одна з проблем, про яку вже пишуть правозахисники в Україні – зростаючі тертя між місцевим населенням і біженцями. Я пригадую щось подібне, коли в 1994 році Сербія була переповнена біженцями з сусідніх країн. Але багато місцевих сербів були дуже незадоволені. Вони звинувачували цих переселенців у тому, що вони самі накликали на себе проблеми, а тепер просять про допомогу. Чи ці тертя вдалося здолати?

– Справді було багато біженців – боснійських сербів у Сербії, боснійських хорватів у Хорватії. Багато з них і досі біженці там. Багатьом вдалося інтегруватися у нове суспільство, але повернутися додому вони не можуть. Серби, наприклад, повернутися не можуть. І багато з них почуваються скривдженими. Вони і далі вважають, що серби не зробили достатньо, щоб їх підтримати, інтегрувати.

– Скільки людей не повернулося на терени колишньої Югославії після цих війн? Чи велася така статистика?

Щодо Боснії, вона втратила близько півмільйона зі свого 4,5 мільйонного довоєнного населення

– Багато людей, в мене немає точних даних щодо всієї колишньої країни, сотні тисяч людей. Це частково була і економічна міграція через ті злидні, які настали після війни. Але щодо Боснії, то вона втратила близько півмільйона зі свого 4,5 мільйонного довоєнного населення. Вони розселилися по цілому світу. І часто повертаються тепер додому, налагоджують економічні зв’язки, купують нерухомість, повертаються до родичів. Але для цього потрібен був час, щоб вони могли вписатися в нове суспільство, налагодити своє життя на новій батьківщині, отримати роботу, освіту, такі речі.

  • 16x9 Image

    Марія Щур

    В ефірі Радіо Свобода, як Марія Щур, із 1995 року. Кореспондент, ведуча, автор програми «Європа на зв’язку». Випускниця КДУ за фахом іноземна філологія та Центрально-Європейського університету в Празі, економіст. Стажувалася в Reuters і Financial Times у Лондоні, Франкфурті та Брюсселі. Вела тренінги для регіональних журналістів.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG