Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 03:07

Хтось із колег-журналістів на саміті НАТО у валійському Ньюпорті зауважив, що послухати заяву Петра Порошенка щодо припинення вогню на Донбасі зібралося не менше журналістів, ніж на заключну прес-конференцію Барака Обами. І до того ж чекали на українського лідера довше і терплячіше, ніж на лідера найпотужнішої держави планети...

А й справді, події в Україні за останні півроку – анексія Криму Росією, війна на Донбасі – настільки змінили Європу і світ, що навіть цей саміт НАТО став по суті «українським» і найважливішим за 20 років. Щодо самої України, то ключовим моментом валійського саміту став момент проголошення припинення вогню на Донбасі, про що домовились у Мінську Україна, Росія та ОБСЄ за участі сепаратистів із так званих «ДНР» та «ЛНР». Сказати, однак, що лідери країн НАТО легко «повелись» на це, теж не можна. Радше присутній обережний оптимізм. Обама заявив, що спираючись на досвід, є всі підстави бути скептичним і не довіряти обіцянкам з боку сепаратистів.

Зараз питання стоїть радше в іншій площині. Чи справді Захід, який так прагне, аби в Україні нарешті встановився мир, швидко піде на пом’якшення або – як хтось вже припускає – навіть скасування санкцій проти Росії. Ні! Реакції лідерів країн НАТО вказують на те, що санкцій ніхто наразі не збирається ні пом’якшувати, ані тим більше скасовувати. Навпаки, має вступити в силу новий пакет посилених санкцій з боку ЄС, який включатиме фінансові обмеження на запозичення, обмеження щодо російських підприємств ВПК та нафтової галузі, який б’є по дочірніх підприємствах «Газпрому», накладає обмеження на постачання продукції подвійного призначення тощо.

І британський прем’єр Девід Камерон, і німецький канцлер Анґела Меркель відреагували на перемир’я так: підписання протоколу ще не означає реального припинення вогню; треба подивитися, що буде насправді; санкції наразі потрібні, все за планом; якщо справді на Донбасі настане довготривалий мир, а Росія одумається і припинить фактичну агресію проти України, тоді можна буде подумати про пом’якшення, а в перспективі і призупинення санкцій...

Тобто, Захід словам не вірить і хоче, аби підписи під протоколом означали справжнє припинення вогню на українському Сході.

Щодо інших аспектів саміту, то тут українська криза змусила Північноатлантичний альянс серйозно поглянути на свою стратегію в регіоні. Попередня концепція, що ми, мовляв, прийнявши посткомуністичні країни Центральної та Східної Європи, насправді не збираємось створювати повноцінну натовську інфраструктуру в регіоні, аби не лякати Росію, – все це відходить у минуле. І завдячувати цьому треба путінському Кремлю, який своїми агресивними діями проти України змушує НАТО знову серйозно замислитись про вже призабуту російську загрозу.

НАТО оголосило про «План готовності до дій» і створення сил пришвидшеного реагування, які здатні будуть розміститися в кризових точках за кілька днів. Передові бази для цих сил будуть, вочевидь, розміщені в країнах Балтії, Польщі та Румунії. Саме ці країни відчули себе під найбільшою загрозою через нову агресивну політику Кремля. Сили ці становитимуть кілька тисяч надзвичайно мобільних вояків.

НАТО також серйозно вимагатиме від своїх членів довести витрати на оборону до необхідних 2% ВВП. До української кризи лише чотири країни виконували цю норму – США, Британія, Естонія та Греція. Через український конфлікт до «фінансових відмінників» долучилися Польща, Румунія, Литва, Латвія, Туреччина і Франція. Поступово й інші країни НАТО мають дотягнутися до двовідсоткового бар’єру, а не зловживати американською безпековою парасолькою.

Тобто, загальна стратегія НАТО відтепер буде більше зосереджена на Східній Європі та партнерах у регіоні. Це, щоправда, не означає, що, скажімо, Україна та Грузія стануть вже незабаром членами НАТО. Поки що є відчуття, що ця тема не дуже на часі – зокрема, у випадку України. І хоча уряд Арсенія Яценюка попросив парламент переглянути позаблоковий статус, однак на саміті у Вельсі і президент Порошенко, і генсекретар НАТО Расмуссен були стримані в оцінках перспектив – і особливо часових рамок можливого членства України. Порошенко висловився в тому сенсі, що спочатку треба реформи провести, а вже потім серйозно ставити це питання.

Загалом НАТО нині шукає сенс свого існування на тлі поступового завершення місії в Афганістані. Де є пріоритетний ареал уваги Альянсу? Які загрози в 21-му столітті? Куди рухатись? Російська агресія проти України дала відповіді на багато запитань і пошуків. НАТО не бажає нової Холодної війни і не прагне – за словами Расмуссена – бути «глобальним поліцейським». Але ще ніколи після завершення Холодної війни принцип «напад на одного є нападом на всіх» не мав такого звучання і значення, як нині. Ніколи НАТО не звертало такої сильної уваги на безпеку і стабільність не лише своїх членів, але й своїх партнерів, серед яких Україна з її геополітичною вагою посідає особливе місце.

Ростислав Хотин – журналіст Радіо Свобода

(Оригінал публікації на сайті ТСН)

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG