Доступність посилання

08 грудня 2016, Київ 12:21

Дії керівництва Росії щодо України є жахливими – російський режисер


Володимир Мірзоєв

Володимир Мірзоєв

Представники російської інтелігенції виступили із заявою проти війни в Україні, самоізоляціїї Росії та реставрації тоталітаризму «Зупинити російську агресію!». Серед тих, хто підписав цього листа, – режисер Володимир Мірзоєв.

– Найголовніше почуття, яке я зараз відчуваю у зв’язку з тим, що відбувається в Україні, – це відчуття тривоги і, ба більше, якогось жаху. Тому що гинуть люди, і я абсолютно не розумію, чому вони повинні гинути. Це просто якась цілком химерна ідея – створення нової імперії, створення «руського мира». Ймовірно, ця концепція довго жила у головах російських силовиків, і ось тепер усі ці демони взялися реалізовувати свій безумний план. Мені здається, що надзвичайно тривожно, небезпечно і абсолютно сюрреалістично.

Коли я чую з вуст якихось політологів слова «геополітика», «протистояння США і Росії», то думаю ось про що: ця термінологія, ця ідеологія – з минулого століття, з часів навіть до початку Другої світової війни. Це цілковите нерозуміння того, як змінився світ за останні півсторіччя, наскільки інакше люди тепер живуть і взаємодіють. Це якісь старі схеми, втлумачені у голови людям, які закінчували школи КДБ і ФСБ і якісь військові академії. Вони на практиці реалізують своє внутрішнє бачення світу, яке їм, мабуть, професійно необхідне, тому що вони люди військові, люди спецслужб. Вони «заточені» на те, щоб викривати ворогів, боротись з ворогами. Мабуть, за відсутності ворога їм просто тяжко реалізувати свої професійні обов’язки. Зараз так сталося, що все політичне керівництво Росії фактично стало військово-службістським. Тому виявилось, що ця химера і є божевільним планом життя для Росії, який не має сенсу.

– Вас дивує високий ступінь підтримки кремлівської політики з боку російських громадян?

Населення глибоко травмоване всім ХХ століттям. Це люди, які легко впадають у стан маніакальної ейфорії та патріотичного психозу

Не дуже, бо я розумію, що наше населення глибоко травмоване всім ХХ століттям. Це люди, які легко впадають у стан маніакальної ейфорії та патріотичного психозу, легко впадають у депресію. Якщо проводити аналогію з поведінкою людини, то це біполярний розлад, коли люди реагують на такі, в цілому, хай страшні, але прості речі, як війна, абсолютно не адекватно. Вони заперечують, що ведеться війна. Можна, звичайно, сказати, що росіяни – жертви телепропаганди, але ж дотягнутися до інтернету не так складно, щоб отримати альтернативну інформацію, щоб порівняти факти. Але вони не хочуть нічого порівнювати, вони не можуть визнати саму думку про те, що їхня країна, їхня батьківщина є агресором. Це заперечення в психології називається ресантимент – образа, травма, яка реалізується як подальший маніакальний патріотичний стан. Звісно, катастрофи ХХ століття не минули дарма для населення. Усі ці травми зафіксовані в сім’ях, у спогадах цілих поколінь, і вони не загоєні. Зараз, коли на рани стали сипати сіль і поливати сірчаною кислотою, вони розкрилися. Людям дуже боляче. І вони видають неадекватну реакцію.

– Театрально-кінематографічний осередок, до якого Ви належите, з одного боку, вважається ліберальним, з іншого боку, сильно залежним від держави. Я вважаю, що відбувся розкол у середовищі Ваших колег. Як Ви переживаєте цей поділ?

Війна – це зло. Війна за химеру – це подвійне зло. Війна з братнім народом – це потрійне зло

– Люди, які готові поставити свій підпис під відозвою, що схвалює військові дії уряду, по-моєму, стають просто нерукоподатними. Тут обговорювати нічого. Війна – це зло. Війна за химеру – це подвійне зло. Війна з братнім народом – це потрійне зло. Можна множити ці ступені, але говорити з такими людьми нема про що. Кожен робить свій вибір. Та частина інтелігенції, яка вибирає тепле місце під сонцем, вибирає годівницю і готова схвалювати будь-яке безумство, по-моєму – це люди, які себе втратили. Якщо вони добровільно помиляються, значить, вони просто не дуже далекі люди. А якщо це цинічна омана, то це, звичайно, неабияка шкода для їхнього таланту. Мені їх шкода. Я не можу сказати, що я їх зневажаю. Я глибоко шкодую про те, що ці люди так використовують свій духовний дар, тому що створювати що-небудь прекрасне, коли ти стаєш циніком або схвалюєш війну, неможливо. Це саморуйнування, це шлях до самогубства. Ця енергія самогубства дуже відчувається не тільки в середовищі інтелігенції, але і в народі в цілому.

Нація, яка вчиняє агресію в братській країні, робить справжнє моральне самогубство. Але за моральним самогубством іде самогубство фізичне, економічне, політичне

Таке відчуття, що не тільки національний лідер закусив вудила, а й люди, які довгий час сподівалися, що Росії вдасться відродитися, перетворитися на прекрасну, квітучу, демократичну країну, не побачивши цієї метаморфози, реалізують своє глибоке розчарування в самогубних поривах. На мій погляд, нація, яка вчиняє агресію в братській країні, робить справжнє моральне самогубство. Але за моральним самогубством іде самогубство фізичне, економічне, політичне.

– Немає відчуття, що людей, які здавалися порядними, виявилося менше, ніж Ви розраховували?

– Я не можу сказати, що я на щось розраховував. Я думаю, що кожна людина – принаймні, в тому прошарку, до якого я належу (а це люди, які займаються інтелектуальною працею), – повинна вирішувати за себе сама. Це дуже індивідуальний шлях, а не шлях натовпу. Так, звичайно, це важкий вибір. Але мені здавалося, що війна – це така ситуація, де кожен повинен не ставати на чиюсь сторону, а зайняти сторону безумовного добра. Тим більше, що багато людей, які цю війну схвалюють, називають себе християнами. Цього я взагалі не розумію, як може одне з іншим з’єднатися. Думаю, що людина слабка. І свої слабкості вона звикла пояснювати якимись неймовірними геополітичними пружинами, причинами, розповідати собі та іншим історії про підступного американського ворога, який вирішив зайняти Крим і увійти в Україну. Ці пояснення – те саме, що пояснення Раскольникова, який просто хотів спробувати, що таке людиновбивство. Він вибудував досить складну теорію, яка його у власних очах виправдовувала. Тут, мені здається, приблизно те ж саме: люди, які знаходять виправдання війні, братовбивству і розповідають якісь геополітичні історії, просто лукавлять. Вони відмовляються визнати, що поводяться не по-людськи. Це падіння на коліна.

– Ви згадали про проблему особистого вибору. Багато хто, і не тільки інтелектуали, такий вибір роблять – ось Борис Акунін виїхав з країни, щоб «не відчувати себе тверезим серед п’яних», хтось вийшов на пікет з плакатом із засудженням політики Путіна, хтось збирає гуманітарну допомогу. Ви для себе цю проблему особистого вибору вирішили? Є у вас якийсь потенціал дій або потенціал слів для того, аби відстоювати власну точку зору?

– Я відчуваю, що слова в нинішній ситуації марні. Люди, які намагалися два роки тому щось сказати суспільству й керівникам країни, зараз замовкли не тому, що злякалися або в них заговорив якийсь стокгольмський синдром. Вони замовкли, бо говорити марно. Ми говоримо один одному і чуємо один одного. Це, власне, і є той тонкий прошарок культури і цивілізації, який ще залишився в країні. Якщо його видавити з країни або розтерзати, знищити, то відбудеться аморальне озвіріння, тобто ліквідація цивілізації і перехід до більш архаїчних пластів свідомості. Але я собі не уявляю мою країну як збіговисько печерних людей, я не хочу бачити Росію в стані кам’яного століття. Це мені глибоко неприємно. Тому для себе я вирішив це питання так: поки тут залишається якийсь культурний прошарок, люди, з якими я можу розмовляти, для яких я можу робити спектаклі, фільми і писати, то я спробую тут жити, хоча виживати тут стає все складніше. Я розумію таких людей, як Борис Акунін, які для себе роблять вибір – виїхати з країни. Письменникові тут просто не пробитися до неба. Театр і кіно, можливо, трішки більш захищені, тому що це колективний вид творчості. Люди створюють свій маленький мікросвіт, і в цьому мікросоціумі намагаються протистояти цій чумі, яка розливається навколо. Мені, можливо, трохи легше виживати в цьому мікросвіті, але письменнику майже неможливо тут працювати.

– Трагедія, пов’язана з Україною і російським втручанням у чужий політичний конфлікт, ймовірно, дала Вам якесь підґрунтя для творчих ідей? Ви нічого не ставите, непрямо чи прямо пов’язаного з тим, що відбувається в Україні?

Ті, хто за допомогою державної пропаганди звернув собі мозок, категорично не сприймають альтернативні точки зору

У мене є деякі телевізійні проекти, які я міг би назвати публіцистичними, але, скоріше, це публіцистика притчеобразного напрямку. Мені ближче лінія Євгена Шварца, ніж пряма документальна публіцистика. Не виключено, що якщо буде якийсь відчайдушний текст для «Театр.док», я ним займуся. Але важливо ось що: зараз усі ці художні жести трошки підвисають у повітрі. Ті, хто за допомогою державної пропаганди звернув собі мозок, категорично не сприймають альтернативні точки зору. Стан глибокого психозу порушує комунікацію. Це одна з серйозних проблем суспільства – як говорити демократичною мовою, намагаючись це суспільство об’єднати якимись смислами. Це дуже важко, тому що всі попередні роки влада вбивала клини, розколювала суспільство за різними напрямками – зіштовхувала віруючих з невіруючими, гетеросексуальних з гомосексуальними, людей правих і лівих переконань, причому працювала на розкол абсолютно свідомо. Консолідоване суспільство є для нинішнього режиму небезпечним. Така діяльність, звичайно, жахлива, тому що так поводяться антидержави. Держава шукає узгодження інтересів різних груп у суспільстві, шукає спільну платформу. Це і є завдання держави, вона для цього створена людьми, для цього люди платять свої податки. Але в нас усе навпаки. За цим доволі страшно спостерігати, тому що російське суспільство взялося глибокими тріщинами у багатьох напрямках.

Зараз трагедія відбувається на території України, але це не означає, що тріщини не проходять всередині нашої країни

Зараз трагедія відбувається на території України, але це не означає, що тріщини не проходять всередині нашої країни. І це треба усвідомлювати собі: так просто подібні дії влади не можуть минутися. Я вважаю, що завдання культури, завдання людей, які роблять театр, кіно, пишуть сьогодні, – вибудовувати якісь хай хиткі, але мости між різними стратами в суспільстві.

– Ви якось особисто пов’язані з Україною – у Вас є там родичі, друзі в Києві чи Одесі, наприклад?

Те, що роблять зараз наші силовики, військові, керівництво, яке мислить в категоріях війни, бою, розколу, – жахливо. Це дуже небезпечно для Росії, а не тільки для України

У мене родинних зв’язків в Україні практично не залишилося, хоча мій дід з боку матері – з Києва. У 20-і роки він приїхав вчитися до Москви і тут залишився, займався ядерною фізикою. Що стосується дружніх зв’язків, звичайно, вони є, в основному, це люди, які навчаються або живуть у Москві. Наприклад, Максим Курочкін, драматург, киянин. Я мав честь керувати майстернею в Інституті театральних мистецтв, так от там є майстерня кіно і ціла велика група студентів з України. Так, у мене багато пов’язаних із Україною друзів – актор і режисер Гриша Гладій, з яким я, правда, давно не бачився, але він близька мені людина. Художник-сценограф Володя Ковальчук, який давно живе в Москві, але він пов’язаний з Україною. Та багато близьких людей з України, я думаю, як і у всіх. Тому що родинних і творчих зв’язків із Україною у нас величезна кількість. Ще і тому, що те, що роблять зараз наші силовики, наші військові, наше керівництво, яке мислить у категоріях війни, бою, розколу, – жахливо. Це все абсолютно суперечить здоровому глузду, закону життя. Це все антидержавне, антилюдське. Це дуже небезпечно для Росії, а не тільки для України.

– Що зараз для Вас Україна? Як Ви ставитеся до цієї розпатланої, розбитої внутрішніми протиріччями і зовнішньою агресією країни, в якої Росія відібрала Крим, а тепер, мабуть, відбере і частину Донбасу? Це трагедія чистої води або надія на якийсь приклад, який виявиться, незважаючи ні на що, в чомусь надихаючим? З яким емоційним настроєм Ви думаєте про Україну?

Сподіваюся на те, що Україні вдасться обтрусити зі своїх ніг імперський прах і почати справжню модернізацію

– У мене, мабуть, є два почуття. По-перше, я відчуваю почуття глибокого сорому за те, що я є громадянином Росії і, відповідно, хоча б частково, але поділяю відповідальність за те, що робить мій уряд. Я плачу тут податки, я тут живу – значить, я відчуваю себе відповідальним. Друге почуття – це надія. Якщо українцям вдасться побудувати демократичну, культурну, передову країну (нехай навіть на половині України, хоча я сподіваюся, що цілісність країни збережеться хоча б і без Криму, на деякий час), якщо вона покаже російсько-українському світові приклад інтенсивного розвитку, швидкого, стрімкого, осмисленого, то це буде надихаючий приклад для Росії і всього пострадянського простору. Я дуже сподіваюся на те, що Україні вдасться обтрусити зі своїх ніг імперський прах і вийти з циклічного часу, потрапити під час осьовий і, нарешті, почати справжню модернізацію. Я думаю, що чим раніше всі народи пострадянського простору усвідомлять, що чіплятися за імперську химеру безглуздо, адже неможливо повернути історію назад, – тим буде краще.

Можна, звичайно, спробувати залишитися на місці, але це потім все одно обернеться катастрофою, як обернулося катастрофою для СРСР. На 70 з гаком років СРСР зупинив розпад Російської імперії, але все одно справа закінчилася розвалом. І тут буде те ж саме. Якщо ми думаємо хоча б частково стратегічно, якщо ми не зациклені на тактиці, на якій зациклений Путін – будь-якою ціною втримати час, що спливає, зупинити процес переродження колишніх імперій у демократичні країни, – пора зрозуміти: для Росії просто немає іншого шляху, окрім як ставати сильною демократією. Тоді може виникнути на наступному рівні знову єдиний з Україною простір, насамперед смисловий, духовний, культурний, можливо, потім і економічний. Безглуздо будувати якісь нові ситуаційні союзи, намагатися створити нову псевдоімперію, вона не життєздатна. Тільки демократична Росія, яка покаже сусіднім народам приклад модернізації, може бути магнітом, в тому числі і для України. Я сподіваюся, що якщо це не вийде у Росії, то, можливо, вийде в України.

Оригінал публікації на сайті Російської редакції Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG