Доступність посилання

logo-print
05 грудня 2016, Київ 04:43

Війна Росії проти України. Жінки втомилися народжувати солдатів


Скріншот з кліпу «Жінки втомилися народжувати солдатів»

Скріншот з кліпу «Жінки втомилися народжувати солдатів»

Ірина Лагуніна

Група уральських та українських музикантів створила антивоєнний кліп «Жінки втомилися народжувати солдат». За тиждень на YouTube ролик подивилися майже 130 тисяч осіб.

Михайло Вексель, один з авторів кліпу, стверджує, що на Уралі живуть ідейні подвижники. І ось, його друг і колега з Челябінську Роман Грибанов одного разу зателефонував йому з ідеєю зняти антивоєнний кліп. В результаті у ролику знялися уральські групи «Брати Єнотови» і «Аріель», музикант Гарі Ананасов, українська «Ревенко-бенд», а партію гітари виконує італійський гітарист Руді Ротта. Михайло Вексель каже, що треба було лише кілька разів злітати до Челябінська, один раз в Італію, в Верону, і відео було готове.


– Що стало поштовхом для Вас, чому Ви раптом вирішили, що ідея Вашого приятеля Романа Грибанова прекрасна?

– Я думав про це ще до дзвінка Роми. Цих кадрів багато в інтернеті. Знаєте, коли донька Цвєтаєвої запитала: «Мамо, хто такий Бонапарт? Що таке Наполеон?», – та відповіла: «Як, ти що, не знаєш – це ж в повітрі!». Тут, напевно, те ж саме – в повітрі. Ця тема не те що повинна приходити в голову, вона присутня кожен день. У мене були якісь думки про те, що, можливо, треба покликати українського музиканта Олексія Ревенко та челябінських музикантів, щоб українець співав російською, а росіяни – українською. Увесь цей дружний спільний проект замішати з кадрами хроніки і додати елемент єдності у вигляді випускання кульок-квітів кольорів наших прапорів. Так що ідея не одномоментна.

– Цей кліп не політичний, як заявляється. Ви намагалися його зробити виключно людським, гуманітарним, і тому назва кліпу «Жінки втомилися народжувати солдат» повинна достукатися до людської душі. Але є два моменти. Перший полягає в тому, що будь-яка спроба говорити про солдатів, в тому числі спроба матерів загиблих солдатів говорити про свої синів, зараз вважається в Росії політикою. За це б’ють журналістів, за це намагаються заткнути рота навіть Комітетові солдатських матерів.

– Так, можливо. Будь-яке висловлювання в безповітряному просторі вважається політичним. Мабуть, вся ситуація така, що це будуть вважати політичним жестом, хоча ми наполягаємо кілька разів – це не політика. Мабуть, сама по собі ситуація нездорова, коли будь-яке гуманітарне висловлювання вважається політичним і політикою може вважатися навіть акція за гуманітарні цінності.

– І як Ви з цим маєте намір впоратися?

Розуміння того, що війна – це погано, мир – це добре, повинно стояти вище політики

– Ніяк, я не бачу тут якоїсь проблеми. Політика, мені здається, все одно стоїть нижче здорового глузду гуманітарного плану. Розуміння того, що війна – це погано, мир – це добре, все одно повинно стояти вище політики. У цьому випадку, коли ми говоримо – досить вбивати людей, мені здається, ця доктрина вище політичної. Я не бачу, як політика може на мене натиснути.

– Другий момент. Якщо Ви подивитеся російське телебачення з боку, то Ви помітите один дуже страшний момент: російське телебачення намагається знівелювати український народ, українську націю як таку. Про людей не говорять як про людей, про людей говорять як про «хунту», «бандерівців», «бЕндерівців», і далі за списком. За пропагандою, що складається з новин або тим, що вважається новинами, не стоїть людина. А у Вас в центр поставлено людину, українських біженців, які живуть в Челябінську і позують у кліпі.

Телевізор потрібно вимикати, заклеювати, не слухати, що з нього говорять

– Я дуже радий, що ми будемо зараз говорити про це. Тема того, що те, що ми бачимо по телевізору, йде врозріз із реальністю, на жаль, під час монтажу в кліпі простежується не дуже добре. Але, можливо, ви помітили, що автор тексту Юрій Богатенков у мене наприкінці сидить перед заклеєним телевізором. Телевізор заклеєний хрест-навхрест, як блокадне ленінградське вікно. Той телевізор, який Юра вмикає, звідки спочатку картини війни проектуються на нього самого, ближче до кінця заклеєний. Для мене теж було важливим підкреслити, що не потрібно, можливо, слухати все те, що ми чуємо з центральних каналів, і тим більше вірити цьому. На жаль, багато чого не ввійшло до кліпу, неможливо все впихнути. Зараз це два кадри, і вони виглядають не дуже рідними, мені їх простіше було викинути для ритму, динаміки монтажу, але саме їх я залишив, бо дуже важливо було залишити. Телевізор потрібно вимикати, заклеювати, не слухати, що з нього говорять.

– А як Юрій Богатенков сам поставився до того, що його пісня, яка була написана ще в 1988 році, зараз була взята і використана під зовсім нове звучання, яке, хочете Ви чи не хочете, як ми говорили, все одно вийшло політичним?

– Дуже добре він до цього поставився, з натхненням взявся, переписав якісь слова, нові аранжування з челябінським музикантом написали. Виключно позитивно. Більш того, мені здається, ми всі, і Льоша Ревенко, і Юра Богатенков, ми всі на одній хвилі стали працювати. Відбувається щось неправильне, і мені здається, ми були єдині в цій думці.

– Ви вибирали російські групи, які брали участь у записі, Ви вибирали українських музикантів. У загальній складності Ваш кліп вміщує близько трьохсот осіб. Ваше відчуття, люди нормально реагували на те, що Ви до них приходили і говорили: а ось давайте заспіваємо антивоєнну пісню?

– Ви знаєте, я сам сподівався на гірше. Я очікував, що зараз лавина бруду виллється. На мій подив, навіть на YouTube дві тисячі плюсиків, сто мінусиків. Можливо, в Челябінську якось спокійніше, можливо, ми оточили себе такими людьми. У нас був один-єдиний епізод, коли починали знімати цю сцену з кульками в центрі Челябінська, у нас був один-єдиний епізод: якийсь дядечко, від нього не дуже добре пахло, прибіг, почав розмахувати руками – бандерівський прапор. Ось, мабуть, і все, більше ніякого негативу не було. Я розумію, про що ви говорите: бачу це на кожному кроці, на багатьох форумах в інтернеті. Але в рамках цієї роботи чомусь такого не було.

– Яке себе відчувати людиною, яка створила кліп під назвою «Жінки втомилися народжувати солдат» в розпал військових дій?

– Не знаю. З одного боку, я за увесь час роботи над цим кліпом боявся не поранити, не зачепити ці почуття, адже ми звертаємося безпосередньо до цих жінок, до матерів. Дотриматися відповідальності і сказати обачно. Але, з іншого боку, підібрати такі виразні засоби, які б били, які б працювали. З одного боку, військова тема, тема конфлікту, з іншого боку, пісня антивоєнна, за мир, проти конфлікту, проти дій уряду. І тут було важливо підібрати жорсткі метафори з монтажу: от діти, от молоді жінки плетуть вінки, от жінки, від яких йдуть діти, ось кадри війни. З одного боку, потрібно було жорстко працювати. З іншого боку, дбайливо поставитися до адресатів, яким ми адресуємо цей кліп. На презентації в Челябінську в кінотеатрі біженки плакали, хтось побачив там свої зруйновані міста, а хтось просто впізнав себе в схожій ситуації. Я отримав тисячі відгуків, що я, мовляв, така-то мерзота та інше. Але почуття тих, про кого мені варто турбуватися, мені здається, ми не образили. Тому, відповідаючи на Ваше запитання, як себе почувати в розпал війни: нічого страшного, нормально, ми з Челябінська.

Оригінал на сайті Російської редакції Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG