Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 16:02

Вибори в Україні. «Противсіхи» працюватимуть на Путіна


Володимир Путін, архівне фото

Володимир Путін, архівне фото

(Рубрика «Точка зору»)

Україну, схоже, чекає нова хвиля «противсіхства». Уже зараз чимало людей заявляє таке: не піду на вибори, бо немає за кого голосувати. І аргументація їхня виглядає на перший погляд переконливо. Справді, до тих політичних сил, які мають шанси опинитися у Верховній Раді, є чимало запитань. До українського парламенту може пройти чимало «колишніх» одіозних фігур. Та й «нові» кадри, що так прагнуть опинитися в кріслі парламентаріїв, часто не викликають довіри. Хто знає, чи не будуть вони гірше «стариків». Бо декларований патріотизм без професіоналізму – це часто справжня біда. Окрім того, по партійних списках може пройти чимало «темних конячок». А що від них чекати, Бог його знає. До цього додайте «політичну родинність», клановість, коли тато, його діточки, родичі, близькі, а то й просто «любі друзі» балотуються в депутати.

«Незмінна» Україна

Але, панове, чого ви хотіли, коли обирали президента? Ви понадіялися, що будете «жити по-новому». Ніби не знали про діяльність Порошенка у часи попередні, в тому числі про його роботу в уряді за часів Януковича? Чи просто вирішили про це забути? Як і забули про те, що за тих самих часів його головний опонент опинилася в тюрмі. Розумію, при обранні Порошенка президентом спрацювала низка чинників. Це й непрості умови воєнного часу, і втрата довіри до політичних лідерів Майдану, й, відповідно, запит суспільства на «нові обличчя», і те, що фактично навколо Порошенка об’єдналася політична еліта України. Та й зовнішні чинники працювали на нього. Однак є одна річ, про яку ми воліємо не говорити. Тріумфально обравши Порошенка президентом у першому турі, українське суспільство продемонструвало, що не прагне якихось радикальних змін, а хоче, попри позірну революційність, збереження status quo. Звідси обережність кроків нової влади, певне намагання опиратися на «старі кадри», навіть ліберальне ставлення до людей, які підтримували сепаратистські рухи в Україні.

Звідси незадоволення владою з боку певних верств населення, які сподівалися на радикальне оновлення суспільства. Правда, ми не задумуємося над тим, а чи є в українському суспільстві потенціал, передусім кадровий, щоб провести це оновлення. На жаль, «нові люди», які подекуди прийшли до влади, часто-густо демонструють некомпетентність. Зрештою, окремі з них швидко опановують корупційні схеми й поводять себе не гірше від старих кадрів.

Закономірно, влада, бачачи відсутність у суспільстві зорієнтованості на радикальні зміни, а також не маючи, за великим рахунком, достатньої кількості професійних людей, здатних до реформаторської діяльності, буде більше займатися імітацією реформ, аніж реальними реформами. І саме в такому контексті варто розглядати наступні вибори до Верховної Ради. Сподіватися на те, що після цих виборів відбудуться раптові зміни на краще, це, звісно, наївно.

Вибір без вибору?

Не складно спрогнозувати, як приблизно виглядатиме наступна Верховна Рада. Будуть представлені (і, певно, достатньо серйозно) консервативні сили. Це не лише «Блок Петра Порошенка». Це й колишні залишки Партії регіонів, лідером яких, очевидно, стане Тігіпко. До них примикатимуть «м’які радикали», котрих представлятимуть депутати «групи Яценюка-Турчинова», офіційно – «Народного фронту». А також представники партії «Самопоміч», якщо їм вдасться опинитися у Верховній Раді.

З іншого боку, матимемо «крутих радикалів». До останніх варто віднести Радикальну партію Олега Ляшка, представники якої, по-перше, зіграли на запиті на «нові» обличчя, а, по-друге, створили собі імідж «воєнних». Наскільки цей імідж правдивий, то вже інша справа. Приблизно на тих самих запитах «нових облич» та «воєнного радикалізму» намагається побудувати свою виборчу кампанію «Громадянська позиція» Гриценка. Вказані партії матимуть непогані шанси стати парламентськими партіями й створити тут фракції. Інше питання, хто ввійде до цих фракцій, чиї реальні інтереси відстоюватимуть ці люди. Тут більше питань, аніж відповідей.

Зрозуміліша ситуація із «засвіченими радикалами» – партіями «Батьківщина» й «Свобода». Правда, в останньої невеликі шанси потрапити до Верховної Ради. Зазначені партії прогнозовані у своїй поведінці. І саме ця прогнозованість, як не парадоксально, є їхньою найбільшою вадою. Переважна більшість українських виборців хоче «жити по-старому», але прагне бачити нові обличчя в політиці. І ця більшість ладна обирати «кота в мішку».

Не хочу подавати свій прогноз як остаточний вирок. І не хочу, аби в читачів склалося враження, ніби від нас, виборців, уже нічого не залежить. Принаймні залежить те, якою буде конфігурація та якісний склад політичних сил у Верховній Раді. І, відповідно, які сили створять правлячу коаліцію.

А тепер до питання, чи варто брати участь у виборах. Звісно, можна зайняти позицію такого собі етичного пуризму, чи «противсіхства». Мовляв, немає достойних людей, за яких варто проголосувати. Ті, хто прагне стати депутатом Верховної Рад, обманюють, думають лише про власні інтереси, про те, як нажитися тощо. Але, шановні, де ви бачили ідеальних політиків?! Та й, зрештою, політики – це своєрідне дзеркало суспільства.

«Противсіхство», попри етичну «бездоганність» (мовляв, не хочу віддавати свій голос за негідників), у нашій ситуації виглядає далеко не бездоганно – принаймні в сенсі політичному. Пригадайте, яку роль відіграли «противсіхи» на позаминулих президентських виборах. Вони забрали голоси у Тимошенко й допомогли Януковичу. А кому в нинішніх умовах допоможуть ці люди? Передусім Путіну. Останній зовсім не зацікавлений в українських парламентських виборах. Для нього вигідно мати в Україні Верховну Раду з потужною проросійською «п’ятою колоною». Зрозуміло, і в наступній Верховній Раді ця колона буде. Але принаймні не настільки потужна й галаслива.

Путін також зацікавлений максимально делегітимізувати наступну Верховну Раду, показати, що вона не достатньо репрезентує волю народу України. Адже парламентські вибори не відбудуться не лише в Криму, а й деяких районах Донбасу. І чим більша буде неявка на вибори – тим більше матиме Путін підстав заявляти про їхню нелегітимність.

Зрештою, на виборах ви матимете можливість хоч якось вплинути на конфігурацію політичних сил у Верховній Раді. Я цілком свідомий того, що доведеться вибирати між поганим і ще гіршим. Бо немає в нас білих і пухнастих політичних сил! Хоча де вони є?

Але, можливо, краще вибрати погане, аніж допустити до влади ще гірше.

Петро Кралюк – проректор Острозької академії

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • 16x9 Image

    Петро Кралюк

    Петро Кралюк – український філософ, письменник, публіцист. Доктор філософії, заслужений діяч науки і техніки України, професор Національного університету «Острозька академія».

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG