Доступність посилання

ТОП новини

Чому Україні не дають зброю?


Ілюстраційне фото. Маріуполь, 5 вересня 2014 року
Ілюстраційне фото. Маріуполь, 5 вересня 2014 року
(Рубрика «Точка зору»)

Позиція жертви підступної агресії не завжди дозволяє тверезо оцінювати обставини й ухвалювати адекватні рішення. У глобалізованому світі усі процеси взаємозв’язані, а всі ми є агентами багатокомпонентного середовища. Від рішень і дій кожного, від нашої консолідованої позиції залежить успіх наших стратегій, а іноді, нашого виживання.

У певному сенсі, Путін спромігся свого – за останні місяці світова система безпеки зазнала безповоротних змін. Для нас важливим є те, що ми спостерігаємо формування сталої і потужної міжнародної антиросійської коаліції. Ми не самотні в цьому світі – і це добра новина для нас.

Тоді чому ми не отримуємо допомоги, якої, як нам вважається, ми так терміново потребуємо?

Зупинити конфлікт – це знесилити нападника, а не озброїти жертву

Сучасна наука конфліктологія пропонує багато продуманих рішень для того, щоб вирішувати конфліктні ситуації. В стресовому стані, на війні, у конфлікті, ми не завжди розуміємо, чому ухвалюються або не ухвалюються ті чи інші рішення, що видаються нам очевидними.

Між тим, ситуацію можна розглянути з формальної точки зору. Наразі всім зрозуміло, хто є агресором і хто є жертвою. Очевидно, що ресурси агресора значно перевищують наші ресурси. Також у світі створився консенсус щодо необхідності мирного врегулювання.

У цій ситуації, для того, щоб зупинити конфлікт, треба не озброювати жертву, а роззброїти агресора. За всієї поваги і розуміння позиції жертви, яка благає про надання їй ресурсів для захисту (зброї для летального враження агресора), слід зрозуміти і позицію світової спільноти.

Вони діють, строго кажучи, за підручниками: надання військових ресурсів жертві з високою ймовірністю призведе до подальшої ескалації конфлікту. Швидко і ефективно позбавити ресурсів агресора – ось єдиний шлях зупинки конфлікту.

Умовно кажучи, якщо ми хочемо зупинити напад різноманітно озброєного і добре навченого бійця на звичайного перехожого, ми маємо роззброїти нападника і якнайшвидше іммобілізувати, знесилити його.

Якщо ми надамо адекватну кількість зброї жертві, то ми гарантовано продовжимо конфлікт, і нам залишиться запастися пивом, щоб насолоджуватися кривавим видовищем нескінченної бійки, яка призведе, найімовірніше до загибелі обох сторін конфлікту.

Ненадання нам зброї сьогодні свідчить, що нескінченний конфлікт з перспективою нашої в ньому загибелі, в плани світової спільноти не входить.

«Повна нейтралізація супротивника» вимагає часу

Може ще існувати сценарій «повної нейтралізації» агресора. У цьому випадку надання озброєнь жертві можливо, проте тільки у «холодній фазі» конфлікту, і тільки в рамках зміни конфігурації системи міжнародної безпеки. Тут потрібний час.

Все має відбуватися виключно в комплексі складних і тривалих політичних і економічних заходів глобального впливу на агресора. Розроблені на основі складних моделей і системно впроваджені санкції вже невідворотно руйнують його ресурси.

Сьогодні, незважаючи на незначний рівень зміни показника наявності ресурсів, вразливість ресурсів супротивника стала фатальною, а їхня доступність швидко і неухильно знижується. Тому, навіть при цьому сценарії, такою ж фатальною помилкою може виявитися будь-яка ескалація кризи, щоб розгорнувся комплекс складних і тривалих політичних і економічних заходів глобального впливу на агресора.

Ніхто не дасть сучасної зброї нації, що впадає в мілітаристську істерику

Існує ще одна причина, з якої наші партнери не готові надати нам необхідну допомогу. Якщо говорити узагальнено, ми не довели демократичному співтовариству, що в разі успіху, ми не перетворимося з жертви в агресора.

Поширені нині напівжартівливі заклики «закінчити війну в Москві», «зруйнувати Кремль» є не лише проявом нерозуміння наших цілей. І навіть не тільки симетричною реакцією на аналогічні заяви російських «яструбів». Вони є небезпечним індикатором драматичного зростання радикальних настроїв, властивого конфліктній ситуації.

Позитивна самоорганізація на основі загальних цінностей, яка допомогла нам під час революції, частково заміщується руйнівними істериками «ми програли» і одночасними закликами до тотальної війни будь-якими засобами.

Слід розуміти, що будь-яка радикалізація, мілітаризація громадських настроїв – це додатковий аргумент супротивникам надання нам військової допомоги. Ніхто не дасть сучасної зброї нації, що перебуває в мілітаристській істериці, навіть якщо вона викликана зовнішньою агресією.

Ми повинні зберігати спокій, демонструвати прагнення до миру і демократичних цінностей. Ми маємо демонструвати толерантність, повагу до чужої думки, прав і свобод людини, міжнародного права. І парламентські вибори, що наближаються, саме у цьому контексті, це своєчасний і відповідальний іспит для нас на шляху до сталого миру і безпеки.

Тож, слід ставитися з розумінням до позиції наших західних партнерів, і з відповідальністю слідувати нашому власному вибору. Біль, страх і ненависть – погані порадники.

Наразі цілком очевидно – в України є союзники. Перевага усіх видів ресурсів наших союзників, і в першу чергу – інтелектуальних, не залишає сумнівів – у нас є шанси вистояти й перемогти у цій війні.

Юрій Костюченко – експерт з без пекових питань, провідний науковий співробітник Наукового центру аерокосмічних досліджень НАН України

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • Зображення 16x9

    Юрій Костюченко

    Науковець, фахівець у галузі супутникових спостережень, геоінформатики і статистики, експерт з питань безпеки і ризиків. Провідний науковий співробітник Наукового центру аерокосмічних досліджень НАН України, доцент географічного факультету КНУ імені Шевченка, виконавчий секретар Комітету із системного аналізу Президії НАН України, старший науковий дослідник у The Canadian Network for Research on Terrorism, Security and Society.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG