Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 12:31

Микола Греков з 2010 року є мером міста Олександрівськ, розташованого неподалік від Луганська і зараз окупованого сепаратистами. Восени цього року Греков приєднався до добровольчого батальйону «Айдар». Нині формально є рядовим військовослужбовцем української армії і проходить службу в місті Щастя (усього за 26 кілометрів від Олександрівська і за 11 – від Луганська). В інтерв'ю Радіо Свобода Микола Греков розповів, в який момент вирішив узяти до рук зброю, чи дотримуються в Луганській області перемир'я і що він зробить, якщо зустріне знайомих «з минулого життя», які підтримали сепаратистів.

Керівництву добровольчого батальйону «Айдар» не раз дорікали в діях, не узгоджених з керівництвом АТО. Правозахисна організація Amnesty International звинуватила його бійців у викраденнях людей і жорстокому поводженні із затриманими, батальйон хотіли розформувати, але врешті підпорядкували міністерству оборони, як і більшість інших добровольчих загонів. Створено «Айдар» було в травні цього року, він брав участь у боях за населені пункти Рубіжне і Сіверодонецьк, найбільших втрат зазнав наприкінці липня під час операції з деблокування українських частин в аеропорту Луганська, а також 5 вересня, коли загін його бійців потрапив у засідку російського спецназу, що маскувався під українських військових (понад 10 загиблих). Зараз бійці «Айдара» перебувають в місті Щастя. Тут протікає річка Сіверський Донець, по якій і проходить неформальна межа між частиною Луганської області, окупованої сепаратистами, і територією, підконтрольною української армії.

– Миколо, як Ви пройшли шлях від мера до бійця батальйону «Айдар». У який момент Ви зрозуміли для себе, що спроби політичного вирішення ситуації вичерпані?

Після того, як побачив, що в місті почали грабувати і вбивати мирне населення, зрозумів, що мирним шляхом цю проблему не вирішити

– Я довго намагався зробити щось, щоб вирішити ситуацію мирним шляхом, проводив зустрічі в Києві, в Луганську. І тільки після того, як побачив, що в місті почали грабувати і вбивати мирне населення, я зрозумів, що мирним шляхом цю проблему не вирішити. Я відправився до Старобільська, прийшов у військкомат і став добровольцем української армії. Сьогодні я – рядовий української армії Микола Греков, який служить у військовій частині 0624. Нині практично всі добровольчі батальйони входять до складу збройних сил, зокрема й наш, який у народі називають «Айдар». Ми є спеціальним штурмовим батальйоном ЗС України.

– Де ви зараз перебуваєте, чи тривають у Вашому районі бойові дії, чи дотримується мирна угода?.

– Наш батальйон перебуває в місті Щастя, формально це Жовтневий район міста Луганська. З боку української армії перемир’я дотримується, на жаль, наші опоненти, люди, що по той бік річки Донець, так звані «ленеерівці», практично щодня порушують домовленості, які були підписані в Білорусі (в п’ятницю комбат «Айдара» Сергій Мельничук повідомив про обстріл міської лікарні в Щастя, в результаті якого загинула 1 людина і поранені 16 – ред.).

– Олександрівськ, мером якого ви формально залишаєтеся, зараз знаходиться під контролем сепаратистів?

Більшість громадян України на окупованій території хочуть жити в єдиній незалежній Україні

– Так, місто Олександрівськ знаходиться під контролем «еленерівців». Там, на жаль, немає світла, не виплачуються пенсії, бюджетники не отримують заробітну плату, є перебої з транспортом, з водопостачанням. Багато людей, які виїжджають з території «ЛНР», обурені тим, що відбувається, і я знаю, що більша частина громадян України, які перебувають на окупованій території, сьогодні хочуть жити в єдиній незалежній Україні.

Ні для кого не секрет вже, що у конфлікті бере участь регулярна армія Росії

На жаль, конфлікт триває, до нього має стосунок Російська Федерація. Ні для кого не секрет вже, що у конфлікті бере участь регулярна армія Російської Федерації. Ну, будемо сподіватися, що запрацює мирний план президента, ми возз'єднаємо всю територію України, Крим повернеться в своє лоно – і настане мир.

– Чи правильно я розумію, що кордон між територією, яку контролює українська армія, і територією, підконтрольною сепаратистам, проходить у вашому районі якраз по річці Сіверський Донець?

– Так, дійсно, сьогодні межа проходить по річці Донець. Ми в місті Щастя повністю контролюємо ситуацію, місто живе в штатному режимі, Збройні сили несуть службу, функціонують дитячі сади, школи, йде практично мирне життя.

– Чи можуть люди з одного берега Дінця переміщатися на інший, переїжджати із зони, підконтрольної сепаратистам, до вас і повертатися назад?

– Як такої межі немає, немає прикордонного контролю, жителі спокійно переміщаються з Луганська і переїжджають на територію, яка контролюється українськими військами. Таких доріг кілька, одна з них – через Щастя. Щодня йде потік людей і в одну, і в іншу сторону.

– У чому зараз полягає ваше основне завдання як військового підрозділу? Утриматися на зайнятих позиціях?

– І наш батальйон, й інші частини збройних сил України знаходяться тут для того, щоб на ввіреній нам території був мир і порядок. Для того, щоб тут діяли українські закони, Конституція, щоб люди могли жити спокійно і щасливо – як, власне, і називається наше місто.

– Олександрівськ розташований всього за 26 кілометрів від Щастя, раніше цей шлях можна було подолати на машині всього за 20-30 хвилин. Вірите, що одного разу повернетеся до виконання своїх обов'язків міського голови?

Сподіваюся, що незабаром і Олександрівськ, і Луганськ стануть територіями, контрольованими Україною

– Місто Олександрівськ має точно такий же статус, як і місто Щастя, тільки Олександрівськ знаходиться в Артемівському районі міста Луганська, а місто Щастя – в Жовтневому. Сьогодні йде робота над тим, щоб перепідпорядкувати місто Щастя, для того, аби відновити повністю всі соціальні виплати, виплати бюджетникам. Але я сподіваюся, що незабаром і місто Олександрівськ, і місто Луганськ стануть територіями, контрольованими Збройними силами України, де почнуть працювати українські закони й відновиться мир і порядок.

– Як ви собі це уявляєте після мирних угод в Мінську, які де-факто розмежували зони впливу між сепаратистами і Києвом?

– Будь-які угоди можна змінювати на краще. І я думаю, що жителі цих територій скажуть ще своє слово і захочуть бути в єдиній Україні.

– Сказати своє слово можна буде на майбутніх виборах до Верховної Ради, на місцевих виборах 7 грудня, але сепаратисти їх не визнають і збираються проводити власне голосування. Чи зможуть жителі Луганська за бажання приїхати до вас, в Щастя, і проголосувати?

– Так, я сподіваюся, що будуть ухвалені зміни до законів, які дозволять виконати свій громадянський обов'язок і скористатися правом обирати та бути обраним усім громадянам України, на якій би території вони не проживали.

– Як ви думаєте, яке майбутнє чекає Донбас після мирних угод? Чи зможе Київ повернути контроль над захопленими територіями? Чи підуть, навпаки, сепаратисти в новий наступ? Або залишиться нинішній статус-кво, на зразок придністровського?

– Я гадаю, що все-таки восторжествує здоровий глузд у всіх сторін конфлікту, знайти розуміння і прийти до нормального розв'язання цієї ситуації, тобто возз'єднати Україну в кордонах 1991 року, коли вона набула своєї незалежності.

– Коли ми з Вами зустрічалися навесні цього року в Луганську, я бачив, що Ви спокійно спілкуєтеся – якщо не сказати товаришуєте – з людьми, які потім більш-менш рішуче підтримали сепаратистів. Зараз ви по різні сторони від лінії фронту. Що Ви їм скажете, якщо зустрінете потім, коли все закінчиться, подасте руку або дістанете автомат?

– Я готовий спілкуватися з усіма людьми, які не вчинили злочинів проти українського народу, на руках яких немає крові. На жаль, сьогодні є поділ між людьми, які хотіли і думали, і людьми, які робили. На тій території є випадки і грабежів, і мародерства, і вбивств, і катувань, тому кожна людина, яка порушила закон і вчинила злочин, повинна понести за нього відповідальність. Я вважаю, що до людей, на чиїх руках кров, ніяка амністія застосована бути не може.

Оригінал на сайті Російської редакції Радіо Свобода.

XS
SM
MD
LG