Харківський Ленін падає з п'єдесталу, а непопулярні політики опиняються в смітниках. Це, як переконує газета «Сегодня», головна прикмета нинішньої осені, і у цих подій багато спільного. І сміттєва люстрація, і знесення Ілліча – це сурогати на кшталт цукрози або соєвої ковбаси. Вони замінюють те, чого не вистачає українському суспільству. Після Майдану багато хто чекав на швидке оновлення країни. Але поки плани реформ існують тільки на папері, а ніхто з одіозних діячів не постав перед судом і не поніс покарання. Зате можна кинути депутата або чиновника в сміттєвий бак. Хоч якесь моральне задоволення, ерзац-справедливість. Фактично це сурогат перемоги, наголошує газета. Утім, він теж може виручити – підтримати в критичний момент, тимчасово підбадьорити. Але звикати до цього не варто, інакше ризикуєш забути про основне завдання сьогодення. Адже депутат, який побував у смітнику, не замінить правової держави і рівності громадян перед законом. А повалений Ленін – сильну і сучасну армію, здатну дати відсіч зовнішньому агресору. Про це йдеться в статті «Час сурогатів».
Газета «День» аналізує причини політичного та економічного успіху Ігоря Коломойського. Видання пише, що специфіка його постаті виникла і почала формуватись ще в період 90-х. Але ця специфіка в основному пов’язана із становищем Коломойського і його бізнес- імперії в умовах панування «донецьких» в період президентства Януковича. В той час проти Коломойського велася серйозна боротьба – намагалися обмежити його вплив, відібрати якісь активи. Він зумів відстояти свої позиції і підготувався до боротьби – його внесок у повалення донецького клану був одним із ключових. В зв’язку з цим, він, за правом переможця, претендує на особливий статус, особливі можливості впливу на владу. Хоча ситуація сьогодні складається таким чином, що його претензії ввійшли в суперечність з політичними і бізнес-інтересами, які складаються в середовищі нинішньої економічної та політичної еліти України. Докладніше про це йдеться в статті «Приклад Коломойського».
Новації від Нацбанку, а саме: обмеження щоденної купівлі доларової готівки еквівалентом три тисячі гривень, підняття вчетверо збору з продажу валюти на користь Пенсійного фонду тощо – хоч і ефектні, проте неефективні, стверджує газета «Голос України». На жаль, зазначає видання, Нацбанкові забракло сміливості визнати власну провину за девальвацію гривні й теперішні очікування бізнесу. Відтак, попри фіскальну стриманість зростатиме як вартість кредитів через прагнення застрахувати інфляційні ризики, так і ставки за депозитами – через бажання банків залучити якомога більше пасивів. Також за знецінення гривні на понад 60 відсотків інфляція може бути значно більшою від озвучених експертами Нацбанку показників. Цьогорічне подорожчання долара випробовує на міцність вартість сільськогосподарської продукції, яка від початку року зросла приблизно на 15 відсотків. Але, що найгірше, підсилила спекулятивні настрої.
