Доступність посилання

06 грудня 2016, Київ 16:15
(Рубрика «Точка зору»)

Останнім часом в Україні спостерігається наростання радикальних настроїв. І це зрозуміла. Нова влада, пообіцявши жити по-новому, і далі живе по-старому. На поверхню спливають старі «перевірені» кадри. Корупція, схоже, нікуди не зникла. І найстрашніше те, що вона роз’їдає не тільки сферу цивільну, а й військову, від якої значною мірою зараз залежить доля нашої держави. Тому є від чого радикалізуватися.

Інша справа, в які форми цей радикалізм виливається і куди поведе. Ось зараз грядуть вибори до Верховної Ради. Здавалось, радикалам варто об’єднатися навколо політичних сил, які на ділі боролися проти колишнього режиму, які пропонують конструктивні зміни і взяли в свої команди нових людей, що можуть ці зміни втілити в життя. Так ні. Наші радикали переважно ладні або ігнорувати вибори (бо «нікому не вірять»), або підтримати відвертих демагогів, котрі «рвуть на собі сорочку» й розповідають, як то вони борються проти сепаратистів, олігархів і люблять простих людей.

На жаль, народ наш, який не стільки апелює до розуму, скільки до «серця», легко «ведеться» на яскраві зовнішні дійства. Це розуміють фахівці із російських спецслужб. Тому вони, розробляючи операції, враховують вказану ментальну рису.

Це було видно під час Майдану, коли раптом з’являтися радикали, що вели довірливих людей на штурм, який закінчувався кривавим побиттям. При цьому ці провокатори вчасно зникали. Або коли радикали влаштовували екзекуцію тому чи іншому «злому» чиновнику, знімаючи це все на відео. А потім те відео раптом з’являлося в російських мас-медіа і подавалося як демонстрація «звірств українських фашистів».

Це вже, правда, історія. Але з цієї історії ми так і не зробили висновків.

Забуваємо, що російські спецслужби, у яких за плечима велика традиція, працюють системно. Мають вони в Україні розгалужену сітку агентури не лише в коридорах влади, мас-медіа, церкві, проросійських організаціях, а й серед політичних сил, які декларують свій патріотизм та українськість. Схоже, зараз якраз настав час для російської агентури, яка приховалася під маркою «патріотів», «радикалів», «борців за справедливість».

Чому так є? Бо Путін, який сподівався захопити значну частину України, і в плані зовнішньополітичному, і військовому, програв. Йому вдалося «прихопити» Крим, дестабілізувати ситуацію на Донбасі. Але це далеко не те, що йому хотілося зробити. Він зустрівся з протидією міжнародного співтовариства й військовим опором українців.

Далі йти в «лобову атаку» немає смислу. Треба перебудуватися. Зараз Путін та його агентура, ймовірно, роблять ставку на дестабілізацію України, її «розхитування». Якраз тут можуть придатися «патріоти» й «радикали».

«Сміттєва люстрація» і таке інше

Нещодавно в Україні політиків та чиновників, які підтримували колишній режим Януковича, почали «люструвати» у своєрідний спосіб – кидати в сміттєві баки. Такі дійства можна розглядати як реакцію людей на відсутність реальної люстрації колишніх владців. Чималий відсоток людей підтримує такі дії.

Однак давайте подивимося, що реально дала ця «люстрація». Відразу кидається в очі: «люстрували» в означений спосіб зовсім не стовпів режиму Януковича. Під «роздачу» потрапив не перший і навіть не другий ешелон, а так собі – «дрібнота», якої не шкода. Наприклад, першою резонансною жертвою «сміттєвої люстрації» став депутат Верховної Ради Віталій Журавський. Колись він був лідером Християнсько-демократичної партії. Проте швидко зрозумів, що на ідеї християнської демократії далеко не заїдеш і перекинувся до регіоналів. Якоїсь помітної ролі в Партії регіонів не відігравав. Звісно, дотримувався «лінії партії», голосував, як наказували. На телеекранах особливо не світився. І на тобі – його першого «люстрували сміттєвим баком». Те саме можна сказати про інших жертв цієї «люстрації». Наприклад, у Рівненській області, під неї потрапив депутат обласної ради, який не був регіоналом. При цьому добра половина депутатського корпусу ради – колишні регіонали. Але їх не зачепили. Ось і виникає чимало питань до «сміттєвої люстрації».

Ця «люстрація» для нашого суспільства, як на мене, мала більше негативу, аніж позитиву. Внісши елементи соціально-політичного розколу, вона продемонструвала багатьом, що можна чинити розправу з опонентами в незаконний спосіб. А це, вважайте, уже крок до анархії, руйнування правової системи. Що, власне, й потрібно Путіну. Водночас ця «люстрація» показала українців в очах Заходу далеко не в найкращому світлі. Спостерігаючи за дикунськими картинками цієї «люстрації», цивілізовані країни, певно, тепер не дуже поспішатимуть нам на допомогу.

Позитивним моментом згаданої «люстрації» можна вважати те, що вона змусила владу звернути увагу на цю проблему й прискорила ухвалення відповідного люстраційного закону. Хоча до останнього теж є чимало питань. Зокрема, чи не станеться так, що люструвати будуть цапів-відбувайл, а «крупних риб» і далі ніхто чіпати не буде?

Як на мене, близьким до «сміттєвої люстрації» явищем стало побиття в Одесі «крикливого регіонала» Нестора Шуфрича. Є чимало питання щодо цього побиття та його виконавців. Але не будемо на цьому концентруватися. Звісно, Шуфрич не отримав важких тілесних ушкоджень. Зате який резонанс був у мас-медіа! Здавалося, деякі медійники спеціально чекали на цю подію, щоб потім подати її під відповідним соусом. Це побиття ніби ще раз продемонструвало анархічність та «варварство» українського соціуму.

Зараз поступово розкручується нова тема: ніби має відбуватися насильницьке захоплення храмів Московського патріархату. Не виключаю, що в нинішній ситуації знайдеться чимало гарячих голів, які підуть на це. А тут уже рукою подати до війни релігійної.

І все ж хочеться вірити, що українцям вистачить розуму не піддаватися на провокації, які нам готують «доброзичливці» із сусідньої держави. Певно, не завжди варто брати до серця полум’яні заклики радикалів. І пам’ятати, що благими намірами вистелена дорога до пекла. Принаймні так часто буває.

Петро Кралюк – проректор Острозької академії

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • 16x9 Image

    Петро Кралюк

    Петро Кралюк – український філософ, письменник, публіцист. Доктор філософії, заслужений діяч науки і техніки України, професор Національного університету «Острозька академія».

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG