Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 00:28

Волонтери: «Звільнення полонених – справа держави»


221 полоненого знайшли волонтери Ковельського центру допомоги за останні два місяці. Понад 130 вдалося повернути додому.

Колишній полонений військовослужбовець Ігор нарешті вдома, біля своєї частини. У полон потрапив у той час, коли його група інженерного забезпечення так і не дочекалася підмоги. Бійцям з автоматами доводилося тримати кругову оборону проти танків і маневрувати під час обстрілів, розповідає він. Хлопцям дали 45 хвилин – «або здавайтеся, або накриємо артилерією», розповідає Ігор.

Це були росіяни, регулярні війська, десантно-штурмовий батальйон

Військовослужбовець запевняє, що в ті дні, 24-25 серпня, з українськими військовими воювали не «ДНРівці»: «Це були справжні росіяни, регулярні війська, десантно-штурмовий батальйон. Два дні нас тримали посеред поля, а потім завезли в Сніжне».

У Сніжному бойовики водили їх на різні роботи. Охороняли начебто «не від того, щоб ми втекли, а від того, щоб нас мирне населення не затовкло.

«Морально сильно давили. Бити не били – там були поодинокі випадки» – розповідає колишній полонений, який після прибуття додому навідався до волонтерів, щоб допомогти їм інформацією про тих, хто лишився у Сніжному.

Зниклі безвісти можуть бути у полоні

Координатор Ковельського центру допомоги 51-й окремій механізованій бригаді Микола Соколов займається питаннями полонених. Завдяки свідченням уже визволених хлопців волонтерам вдалося знайти десятьох зниклих безвісти, вони перебували у полоні. Інформацію збирають по крупинці. Тим, до кого дотелефонувалися полонені, радить обов’язково повідомляти про це Службу безпеки. «Бо зараз багато таких випадків, коли хлопці говорять під диктовку. Їм сказали, і вони мусять донести цю інформацію», – зазначає Микола Соколов.

Зайнятися пошуком полонених волинян Наталку Попову й Миколу Соколова спонукала історія спільного друга і кума Олександра. Він досі у полоні, бо офіцер. А тим часом ще 26 серпня друзі поминали його як загиблого – про це написав в інтернеті хтось із його однополченців. Але 28 серпня Наталя побачила відео «ДНРівців», на якому був живий, але полонений і поранений Олександр. Тоді друзі зрозуміли, що навіть очевидці трагедій можуть помилятися. І взялися за справу пошуку.

Офіційно визволенням полонених займаються державні структури, але без волонтерів їм не обійтися, тим паче що рідні їм довіряють, розповідають волонтери. «До нас дзвонять батьки, кажуть – наш син зателефонував з полону. Або його впізнали по відео, яке ополченці викладають потужно в соцмережах. Складаємо списки й передаємо їх в СБУ, в Міноборони, адміністрацію президента, Міжнародний Червоний Хрест, Руслані Лижичко», – кажуть вони.

Дзвінки щодо викупу – шахрайство

Їхати самим заради визволення рідних на Донбас волонтери не радять, хоча багато хто з матерів поривається це зробити, розповідає волонтер центру Катерина Силюк. Єдиний шлях – діставати точну інформацію й передавати її у відповідні органи. Сподіватися на те, що рідних доведеться викупити, – марна справа, вважає волонтер.

Упродовж півторамісячної роботи волонтери заслужили довіру військових та їхніх рідних, однак їхнім добрим ім’ям уже починають зловживати шахраї. «Подзвонила якась жінка, представилася представником з нашого центру, просила перекинути їй, здається 10 тисяч гривень, для того, щоб звільнити. Передзвонила до матері. Цей номер ми дали в СБУ, перевірили – з’ясувалося, що дзвінки з Тернополя».

Але таких випадків одиниці. На відміну, від історій зі щасливим фіналом. Кожна зустріч хлопців – свято не лише для їхніх рідних. А й для тих, хто доклав зусиль для їхнього визволення.

«У душі в них робляться страшні речі, вони думають, що всі вважають їх зрадниками, вони морально зламані, по-перше, полоном, бо не до всіх було лояльне ставлення під час перебування в полоні. У нашому центрі організована юридична допомога хлопцям», – каже Микола Соколов, координатор напрямку пошуку полонених Ковельського центру.

  • 16x9 Image

    Валентина Одарченко

    На Радіо Свобода з 2000 року, власний кореспондент у Рівненській і Волинській області. Народилася 1965 року в місті Дубно. Закінчила факультет журналістики Київського державного університету ім.Т.Г.Шевченка, юридичний факультет Національного університету «Острозька академія». З 1995 по 1999 рік очолювала першу на Рівненщині ФМ-радіостанцію «Нова хвиля».  Ведуча соціального телепроекту «Перехрестя правди» Рівненської держтелерадіокомпанії.  
    Facebook: https://www.facebook.com/valentina.romanuk1

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG