Київ – Олена Білозерська, редактор інтернет-ресурсу «Поряд з вами», з червня бере участь у бойових діях на сході України. У складі Українського добровольчого корпусу тримає позиції біля Донецького аеропорту. Олена розповіла Радіо Свобода про те, що думають на передовій про владу і хто, на її думку, організував протест строковиків у центрі Києва.
– У яких боях Ви брали участь?
– Остання моя позиція була в Пісках, це 800 метрів від злітної смуги Донецького аеропорту. Перед тим була в боях за Карлівку, за Авдіївку, під Савур-Могилою. Взагалі на прифронтовій зоні перебувала близько чотирьох місяців, із червня брала участь в бойових діях.
– Як на передовій оцінюють дії влади?
Головнокомандувачем мусить бути людина, яка мислить військовими категоріями, а не категоріями бізнесових і політичних домовленостей
– Якщо я перекажу те, що на фронті кажуть, що треба робити з владою, то це може бути кримінально переслідувано. Зараз, коли йде війна, думка більшості фронтовиків, що головнокомандувачем мусить бути людина, яка мислить військовими категоріями, а не категоріями бізнесових і політичних домовленостей. Я не кажу, що обов’язково треба Порошенка усувати від влади, тим більше якимось нелегітимним шляхом. Хай він займається політикою, але на перший план мають вийти люди з військовим мисленням, які можуть війну виграти. Зараз головне виграти війну, без цього не буде миру. Ну або території втратити. Але якщо ми віддамо їм територію, вони далі полізуть. Це ж зрозуміло.
– Як оцінюють на передовій призначення міністром оборони Степана Полторака?
– Наскільки я знаю, не в захваті. Але це скоріше передчуття, бо він ще нічого не зробив, може, він ще виправдає себе і буде гарним міністром оборони. Треба йому дати час, щоб подивитись.
– Що Ви думаєте про події 13-14 жовтня у Києві?
– Перш за все, в моєму колі слово «провокація» майже не використовують як дискредитоване. Тому, що багато років влада й поміркована опозиція будь-яке ворушіння, все, що б не було, називала «провокацією». Але все одно люди до нього звикли, тому, мабуть, варто його застосовувати.
Моя думка щодо того, була певна дія провокацією чи ні, можна сказати тоді, коли всі побачать її результати. Є відомий такий вираз «революційна тріада»: провокація, репресія, революція. Конкретний приклад: в державі щось не те, влада робить щось не те, і є проблема. Люди зібрались на багатолюдній акції протесту. Скоріше за все, вони просто покричать і розійдуться, і влада буде робити те, що робила. І тут з’являються молоді хлопці у масках, які починають прориватися до урядових установ, кидати каміння тощо. Що може відбутися далі? Або міліція спрацює професійно, їх затримають і покарають, або міліція спрацює непрофесійно, почне бити невинних людей, всіх підряд, буде багато покалічених, багато посаджених, будуть репресії, народ повстане, але влада повстання розжене. В обох випадках те, що зробили ті молоді хлопці, назвуть провокацією.
Якщо ж народ повстане, переможе і поміняє владу, як відбулося на Майдані, то їх назвуть народними героями, які почали народне повстання. Як кажуть, «мятеж не может кончиться удачей, в противном случае его зовут иначе».
Протест строковиків, я вважаю, це просто організовано Росією, організовано ФСБ
Як людина, яка висвітлювала протестні акції в столиці і не лише в столиці, і вже трошки, певно, на цьому розуміється, я б не стала об’єднувати в одну історію так званий протест «вевешників» і те, що відбулося під Верховною Радою наступного дня. Мені здається, це різні історії.
Цей протест строковиків, я вважаю, це просто організовано Росією, організовано ФСБ. Є докази, ці групи в російських соцмережах, через які їх закликали бунтувати, просто щоб послабити позицію України напередодні переговорів у Мілані. Для мене очевидно, звідки там ноги ростуть.
– Ви щось знаєте про Юлію Харламову, яка за повідомленнями ЗМІ, нібито підбурювала солдатів під адміністрацією президента?
– Я багато років у блогерстві, тому не могла про не чути. Вона років сім-вісім тому, коли була ще зовсім юною дівчинкою, стала відома в інтернеті під ім’ям «Нордік». Вона тоді була такою неонацисткою, позувала з «зігами». На мене вона справляла враження однієї з тих інтернетних гламурних білявок, схиблених на самопіарі. Мільйон фотографій в різних позах, і еротичних в тому числі. Вона сама з Одеси. Потім вона вийшла заміж за якогось російського військового і переїхала в Нижній Новгород, народила дитину. Потім вона два роки служила в російському спецназі, і з кожного навчання, з кожного тренування, теж постила багато фото. І постила вона, коли у нас почалися ці події, «Крим наш!» і всіляку таку протиукраїнську пропаганду. Де вона воювала (чи не воювала) я, звичайно, знати не можу, тому що коли все це у нас почалося, я поїхала туди і вже за блогами не стежила. Але, в принципі, це такий трохи одіозний персонаж, з якого в інтернеті багато років сміялися.
– Ви теж людина відома в інтернеті. До вас зверталися з якимось пропозиціями працівники спецслужб?
– Так, до мене підходили такі люди, намагалися зав’язати контакти, і я була переконана, що це працівники російських спецслужб. Вони кажуть: «ви, і політичні сили, з якими ви контактуєте, нам симпатичні», кажуть, що «хотіли б допомагати», що «сам з Росії, але співчуваю», що є «якісь певні можливості, якісь зв’язки», що «багато міг би для нас зробити». Але я бачу, що це, як кажуть, «мутна людина».
Навіть якщо він каже, що він не з Росії, але є якась така «чуйка», на таких людей, і я не продовжую ці контакти. Мені нецікаво гратися з працівниками спецслужб, навіть і українських, я не кажу про російські чи якісь ще інші. Це можна тільки «вляпатись» і скомпрометувати себе. Я ніколи не розвивала цих знайомств.
