Доступність посилання

logo-print
06 грудня 2016, Київ 05:06

Війна на Донбасі. Росія покладається на дезінформацію і пропаганду – Галеотті


Євген Аронов

Перемир’я, потім штурм, потім обстріл, потім домовленість, потім саміт, потім знову обстріл, потім знову повідомляється про перемир’я… Чи вірять західне експертне співтовариство та публіка інформації, яка надходить з України? І якою мірою інформаційний ряд, яких створює Росія, впливає на розум? З цими запитаннями Радіо Свобода звернулося до професора Нью-Йоркського університету Марка Галеотті.

– Чи бачите Ви прогалини у висвітленні конфлікту в Україні західними засобами інформації? Я маю на увазі глибинні дефекти, не дрібні. )

Марк Галеотті

Марк Галеотті

– Я б виділив два чинники. Перший: сильна політизація у висвітленні конфлікту. У випадку з російськими засобами інформації це абсолютно очевидно: мало хто в Росії відхиляється від генеральної лінії в тому вигляді, в якому її підносять провідні телевізійні канали. На Заході, звичайно, ступінь політизації не такий високий, але і у нас, справедливості заради треба зізнатися, конфлікт в Україні найчастіше подається в термінах не історичних і не політичних, а суто моральних, як боротьба добра і зла. Без нюансів. При цьому я не хочу заперечувати, що Росія грубо втручається в справи України або що на стороні сепаратистів воюють окремі одіозні особистості.

Якщо в Росії незалежних голосів залишилося занадто мало, то на Заході проблема прямо протилежна: тут їх надто багато

Говорячи про експертне співтовариство, хочу зауважити: у Росії залишилися аналітики – їх зовсім небагато, але вони є, – які тонко розбираються в українсько-російських відносинах, однак вони, зі зрозумілих причин, воліють не суперечити відкритій генеральній лінії або просто не мають високої трибуни, з якої це можна зробити. Якщо в Росії незалежних голосів залишилося занадто мало, то на Заході проблема прямо протилежна: тут їх надто багато. По всій довжині спектра від адептів ідеї «Холодної війни 2.0» до примиренців, впевнених, що Росія була ошукана Заходом і діє в Криму та Україні в межах необхідної самооборони. У результаті ми маємо какофонію, яка здатна заглушити навіть політично грамотну людину.

Засобів інформації у нас безліч, кожен обирає власних експертів, які або симпатичні йому ідеологічно, або можуть сказати щось, що має новинну, а тому і комерційну, рейтингову цінність. Ця какофонія тим сильніша, чим більшим є дефіцит достовірних, чисто фактологічних відомостей про події в Україні, та й у Кремлі. За такої великої кількості точок зору не просто вести продуктивну суспільну дискусію. І це другий серйозний чинник, що знижує якість висвітлення українських подій на Заході.

– Ви згадали дефіцит фактологічних відомостей. Що західні експерти знають про політику Росії щодо України, а чого не знають? Якою мірою те, чого вони не знають, заважає формуванню консенсусу щодо українсько-російського конфлікту в самому експертному співтоваристві? І, як наслідок цього, в засобах інформації чиї уявлення здебільшого формують експерти?

Росія і сепаратисти за обсягом «дези» перевершили уряд у Києві; досить згадати «зелених чоловічків» у Криму

– Цей дефіцит інформації виникає з двох причин. По-перше, західних журналістів, які висвітлюють конфлікт з місця подій, – одиниці. Та й ті, хто перебуває в кризовій зоні, з елементарних міркувань безпеки працюють по один або по інший бік барикад; вільно курсувати між таборами небезпечно, а як без цього зіставляти різну інформацію? По-друге, обидві сторони конфлікту ведуть активну інформаційну війну, або, просто кажучи, брешуть. Не скажу що в рівній мірі. Росія і сепаратисти за обсягом «дези» перевершили уряд у Києві; досить згадати «зелених чоловічків» у Криму.

Друга причина інформаційного голоду полягає в тому, що Кремль відгородився від зовнішнього світу. Число радників Путіна – дуже невелике, а ті, що є, не дають спонтанних інтерв’ю західним журналістам і експертам. Кремль нас раз за разом застає зненацька своїми діями. Ясно і чітко викласти свої наміри іноземним партнерам він не бажає. Мовляв, переб’ються. Припускаю також, що часом Кремль просто імпровізує і дивує себе, можливо, не менше, ніж нас. Мабуть, Путін, маскуючи свої плани, не боїться, що західні політики через незнання йтимуть на агресивні кроки, яких вони б ніколи не зробили, маючи точне уявлення про ці плани. Російський президент виходить з того, що невизначеність стримує керівників Заходу, робить їх нерішучими, але не підвищує агресивність західної політики.

– Ви якось сказали, що підхід нинішніх російських керівників до зовнішньої політики нагадує стратегію командирів повстанських рухів…

Росія слабша за свого супротивника. Вона змушена покладатися на хитрість, винахідливість, дезінформацію і пропаганду, щоб переграти більш сильнішого суперника

– На тверде переконання кремлівських керівників, Росія перебуває в глобальному протистоянні з Заходом, який виходить далеко за межі Криму і Південно-Східної України. У контексті цього глобального протистояння вони вважають себе слабкою стороною. Валовий внутрішній продукт Росії ледь перевищує ВВП Італії; її збройні сили модернізуються, але значно поступаються сукупній потужності армій НАТО. І за своїм дипломатичним впливом Росія відстає від Заходу. Як партизани за всіма очевидними мірками є слабшими за уряд, з яким вони борються, так і Росія сьогодні за об’єктивними критеріями слабша за свого супротивника. І точно так само, як партизани, вона змушена покладатися на хитрість, винахідливість, дезінформацію і пропаганду, щоб переграти сильнішого суперника. Такі акції Росії, як недавній арешт співробітника спецслужб Естонії, можливо, і не важливі самі по собі, але вони дезорієнтують НАТО, змушуючи наших військових нервово роздумувати про подальші кроки Москви.

– І до чого це призводить на політичному рівні?

– Ситуація невизначеності, в якій опинилися західні керівники, той факт, що вони не знають тактичних намірів і стратегічних планів Москви, природним чином підштовхує їх до вибору опції, встановленої за замовчуванням їхніми схильностями і внутрішньополітичними пріоритетами. Так, нинішній американський президент мріє про те, щоб звести до мінімуму залучення США у світову політику в той момент, коли міжнародне співтовариство, від сирійської опозиції до України, благає його про зворотне, і тому тішить себе надіями на те, що бездіяльністю або максимум напівзаходами зуміє зберегти статус-кво. Та ж невизначеність породжує у інших людей з іншим психологічним настроєм й іншими внутрішньополітичними пріоритетами переконаність у тому, що Путін готовий платити будь-яку економічну ціну за експансію. Вони вдаються до інших крайнощів – до відозв Заходу мобілізуватися на цивілізаційну війну з Росією.

Західні керівники, наприклад, дуже б хотіли знати, наскільки сепаратисти в Донецьку і Луганську автономні, а наскільки вони є маріонетками Москви. Не маючи цієї інформації, як вони вважають, не можна проводити впевнену політику щодо Росії. Чому вони так думають? Тому, що надають гіпертрофовану, на мій погляд, важливість поточним політичним розрахункам протилежного боку, ніж її фактологічним і потенційним можливостям Як розв’язати цю дилему? Ну, або чекати програмної промови Путіна, в якій він відверто, без приховування, не кривлячи душею, розповість всьому світу про свої плани, або тверезо оцінити, що відбувається в зоні конфлікту, не переймаючись особливо мотивами дій російського президента. Поки ж ми відчайдушно намагаємося зазирнути в душу людині, яка погано піддається психологічному просвічуванню.

Оригінал матеріалу на сайті Російської редакції Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG