Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 00:00

НАТО не виключає спроб захопленням Росією Одеси і Маріуполя – Стівен Бланк


Фрагмент карикатури Андрія Левченка, переможця конкурсу «Диявольська бензоколонка»

Фрагмент карикатури Андрія Левченка, переможця конкурсу «Диявольська бензоколонка»

Євген Аронов

Анексія Криму і «гібридна» війна, яку Росія веде на сході України – події великої геополітичної значущості. Не дивно, що завдяки ним різко зріс інтерес західної і, зокрема, американської преси до всього російського. Це стосується різних аспектів політики Кремля – внутрішнього, зовнішнього, військового.

Командувач військово-морськими силами НАТО віце-адмірал Пітер Хадсон вважає те, що відбувається в Криму та на сході України, досить тривожним і рекомендує Північноатлантичному союзу повернутися до практики великих і координованих навчань ВМС країн-учасниць, які не проводяться вже 10-15 років. А також доукомплектувати до повної норми мирного часу авіаносні з’єднання і ескадри сторожових кораблів, оснащені нині тільки наполовину.

Американські десантники відправляються на військові навчання в Польщу, квітень 2014 року

Американські десантники відправляються на військові навчання в Польщу, квітень 2014 року

НАТО відновить масштабні навчання вже в 2015 році. У вересні в Чорному морі відбулися невеликі маневри кораблів НАТО і України, а 10 жовтня на підтвердження того, що присутність НАТО на цій акваторії не є явищем швидкоплинним, в Чорне море увійшов американський есмінець Cole. Коментар з приводу цього дає аналітик Американської ради із закордонної політики Стівен Бланк.

НАТО не виключає сценаріїв із захопленням Росією Одеси та Маріуполя

«Стратегічний аналіз показує, що Росія може проектувати свою військово-морську міць не тільки на акваторіях Чорного та Балтійського морів, а й в Середземномор’ї, де в неї є доступ до бази Тартус у Сирії, і на Адріатиці через чорногорський порт Бар. НАТО аж ніяк не виключає сценаріїв із захопленням Росією Одеси та Маріуполя, що дозволило б їй, серед іншого, з’єднати свій протекторат у Придністров’ї з Кримом і південно-східною Україною. На Балтиці ми бачимо, що російські підводні човни знову порушують водні кордони Швеції, а російські літаки – її повітряний простір. Водночас російські кораблі чинять перешкоди фінським дослідницьким судам. У Калінінградській області через кілька місяців будуть розгорнуті нові ракетні комплекси, які можуть бути застосовані під час військових дій на суші і в повітрі, а також на морі. Російський військовий бюджет на 2015 рік обіцяє бути рекордним. Болгарія і Румунія на півдні, Польща і країни Балтії на півночі вже давно говорять про зростання військово-морської загрози з боку Росії. Я не бачу нічого дивного в тому, що в ситуації, яка склалася, про необхідність ухвалення запобіжних заходів заговорив і головний натовський адмірал», – констатує він.

Одночасно з наростаючою конфронтацією Росії із зовнішнім світом Кремль посилює конфронтацію з ліберальними колами всередині країни. «Тільки от за туманом війни в Україні ми не побачили найсильнішого повороту гайкового ключа у внутрішній політиці», – скаржиться відомий політичний коментатор Бен Джуда, виступаючи в популярному онлайновому виданні Politico.

Анексія Криму трансформувала ситуацію всередині Росії. Крим для Путіна був як Аустерліц для Наполеона або падіння Парижа для Гітлера

Стівен Бланк: Я не думаю, що Україна – це димова завіса або туман. Для мене Україна є одночасно симптомом і каталізатором внутрішньополітичних процесів у Росії, які почалися відразу після приходу Путіна до влади. Але Джуда посилається на колишнього міністра закордонних справ Польщі Радека Сікорського і колишнього міністра закордонних справ Швеції Карла Більдта, які переконали його, що анексія Криму не просто прискорила, а трансформувала ситуацію всередині Росії. Що Крим для Путіна був як Аустерліц для Наполеона або падіння Парижа для Гітлера; що після Криму в Росії відбулася остаточна централізація влади в одних руках. Як би там не було, Джуда правий в тому, що Росія повертається до імперської політики, яка отримала потужний емоційний заряд від підтримки величезної більшості народу, і на повну котушку реанімує всі атавізми радянської епохи.

Ще гірше те, що деякі видні діячі опозиції декларують цілком імперські погляди, в сучасному світі такий звір не виживе

Ліберальні економісти в уряді і навіть лояльні олігархи, так звана «шоста колона», більше не шануються; коло радників президента звузилося до одних силовиків. Губернатори озлоблені на центр, який обсипає ресурсами військових на шкоду регіональним бюджетам. Чиновники і великі бізнесмени бояться обговорювати делікатні питання по смартфонах і перебувають у похмурому очікуванні хвилі звільнень, чисток і арештів, а також введення режиму виїзних віз. З опозицією, мабуть, покінчено: її лідери або втекли за кордон, або знаходяться в тій чи іншій мірі вимушеної ізоляції від суспільства: під домашнім арештом або в тюрмі. Ще гірше те, що деякі видні діячі опозиції декларують цілком імперські погляди, забуваючи, що Росія не може одночасно мати імперію і ліберальний лад. Не знаю, як в минулому, а в сучасному світі такий звір не виживе. Скажу більше: якщо Росія хоче почувати себе в безпеці, вона не повинна зберігати імперію. Анексувавши Крим, Кремль визнав, що не в змозі управляти ніякою іншою Росією, окрім як імперською.

– «Захід недооцінив силу імперського реваншизму в Росії і допустив через це серйозні помилки». Такий лейтмотив статті оглядача «Вашингтон пост» Енн Епплбаум. Ви поділяєте цю точку зору?

– Я повністю з нею згоден, але про серйозні помилки дещо пізніше. Епплбаум також пише, що російська пропаганда придумала міф про приниження, яких Росія нібито зазнавала з боку Заходу протягом усіх 90-х, і я поділяю її оцінку. Ніякого приниження, якраз навпаки: за Росією було збережено місце СРСР у Раді безпеки ООН; Захід наполіг на передачі їй всієї ядерної зброї, розміщеної на території інших радянських республік; і Клінтон, і Буш-молодший ставилися до Росії як до наддержави і демонстративно включили її в «Груп восьми». Епплбаум має рацію і в тому, що ніхто на Заході не обіцяв Москві не пересувати НАТО на схід; це ще одна вигадка російської пропаганди. Буш-старший не хотів розширення НАТО, і в 1992 році навіть відмовив Польщі в її заявці, але це зовсім інше питання. Захід дотримався своєї обіцянки не створювати постійних баз на території нових країн-членів альянсу і не розгортати там ядерної зброї; до 2013 року не проводилися на сході і великі маневри НАТО.

Країни регіону попереджали нас про сильні реваншистські настрої в Росії

А тепер про серйозні помилки, про які говорить Епплбаум. Вони діаметрально протилежні тим, які інкримінує нам Москва. Росія до 1992-го не була великою державою ні демографічно, ні економічно, ні військово. Чому тоді Захід не трансформував Раду безпеки ООН і не віддав місце Росії в ньому Японії, Індії або Бразилії? Росія не пішла європейським шляхом розвитку. Її сусіди в Східній Європі розуміли це ще на початку 90-х. Навіщо ж Захід вдавав, що Росія – це демократія, і планомірно знижував свої військові витрати? Чому ми не створили бази НАТО на сході ще 10 років тому, хоча країни регіону попереджали нас про сильні реваншистські настрої в Росії і вимагали прийняти їх в організацію? Німеччина їх підтримала тому, що теж побоювалася Росії і не хотіла більше бути прифронтовою державою.

Нинішня нестабільність на сході континенту – це не наслідок неповаги Заходу до Росії, а недооцінки ним живучості імперських амбіцій, від яких не хотіла відмовлятися жодна політична сила в Росії протягом всієї її історії. Політика стримування не агресивна, заявляє автор. Тільки держава, яка визначає, що слабкі зобов’язані виконувати волю сильних, може розцінювати небажання підкорятися її диктату як агресію. «Я не прихильниця гегемонізму, – констатує Епплбаум, – але я б хотіла, щоб США в 90-і поводили себе в Європі хоча б трішки як гегемон. Та й сам Єльцин, згадаймо, перебуваючи у Варшаві, заявив, що у Польщі є повне право вступати до НАТО».

Оригінал матеріалу на сайті Російської редакції Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG