Лауреат цьогорічної Нобелівської премії миру Кайлаш Сатьяртхі з Індії присвятив своє життя боротьбі за права дітей. Зокрема, завдяки його зусиллям Міжнародна організація праці ухвалила резолюцію проти найгірших форм експлуатації дітей. Тепер 60-річний активіст хоче об’єднати свою роботу з іншим лауреатом – 17-річною Малалою Юсафзай із Пакистану, – щоб разом нести дітям у всьому світі ідеї миру, толерантності й відмови від насильства. В інтерв’ю Радіо Свобода Кайлаш Сатьяртхі розповів, що був дуже схвильований, коли дізнався, що здобув Нобелівську премію миру разом із Малалою Юсафзай.
– Я був дуже схвильований, відверто кажучи. Бо, по-перше, вона дуже чудова і відважна дівчина, і вона має ще набагато більше років, ніж я, щоб прислужитися своїй країні і всьому світові. Це дуже важливо. Далі – вона дівчина, і це ще важливіше в нашому регіональному контексті Південної Азії. І, нарешті, бо наша справа спільна і пов’язана з найбільш придушеними дітьми в нашому регіоні… Я говорив із нею після оголошення про премію. Ми погодилися, що можемо разом порушити багато питань у нашому регіоні. А найголовніше – я запросив її приєднатися до роботи над ініціативою, яку ми звемо «Мир для дітей, діти для миру». Ми хочемо залучити молодь і дітей до питань миру в нашому регіоні і до нашої справи, а також у всьому світі дати дітям мету толерантності, миру й ненасильства.
– Яке зараз становище з правами дітей у Південній Азії?
– Південна Азія, на жаль, є осередком багатьох важливих проблем, що пов’язані з насильством проти дітей. Дитяче рабство, дитяча праця теж є насильством проти дітей. Діти там постають перед багатьма стражданнями – чи то дитячими шлюбами, чи торгівлею дітьми, чи примусовою працею й рабством. Навіть відмова в освіті – теж насильство… Весь південноазійський регіон – Індія, Пакистан, Непал, Бангладеш, Шрі-Ланка й деінде – має серйозні проблеми стосовно дітей, і особливо дитячої праці. Після Африки Південна Азія теж є епіцентром цих проблем із дітьми, тож це справді серйозне питання.
– Як відреагували на ваше нагородження діти, яким ви допомагаєте?
– Справді, з нами живе багато дітей, яких я визволив, принаймні в Індії, і від них я отримав найзахопливіші, найзворушливіші вітання – вони плакали, обнімалися й цілувалися від захвату… Не казатиму вже, що більшість їх, та й, мабуть, усі вони знають про Малалу і глибоко поважають її – бо коли в неї стріляли, ми в наших ашрамах, у наших закладах влаштовували молитви за неї по всій Індії…Так що вони всі в захваті, що премія дісталася Малалі й мені разом.
– Чи могли б ви розказати якусь особливу історію когось із тих дітей, яким ви допомогли?
– Це був хлопчик, якого я визволив багато років тому з каменярні, з рабської праці. Він прожив років 12–13 у нашому центрі реабілітації і зараз вчиться на юриста. Чи то під впливом родини, чи через те, що він і його родина пережили – нужденність, нещастя, експлуатацію, – він хотів стати юристом у великій корпорації. Але раптом одного дня він вирішив, що стане юристом у галузі прав людини і працюватиме на захист прав дітей і всіх людей, а не в корпоративному секторі.
Матеріал підготував Abdul Hai Kakar.
