Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 04:57

Університети працюють на викладачів, а не на студентів і ринок праці – Стадний


Україну чекає реформа вищої освіти, яка має змінити корупцію у вишах, але мало змінить якість української освіти і майже ніяк не вплине на те, як українські випускники будуть затребувані на ринку праці. Вважає експерт з питань вищої освіти Центру досліджень суспільства Єгор Стадний. Спираючись на результати нещодавно проведеного дослідження, він говорить, що ще не пізно взяти за основу польський досвід, який би міг врахувати багато різних аспектів фінансування вишів, що підвищило б відповідальність і викладачів, і студентів. А нашу розмову ми розпочали з того, для чого взагалі в Україні існує державне замовлення.

– Ми зупинилися цього року на позначці 20 мільярдів гривень. Те, що називається державним замовленням на підготовку кадрів. Державне замовлення складає абсолютну більшість усього державного фінансування вищої освіти. Є ще незначна частка, яка йде на науку, але фінансування науки для вищих навчальних закладів приблизно в десять разів менше, ніж фінансування Академії наук.

Єгор Стадний

Єгор Стадний

Ми до цього року жодного разу не знали, яким є результат так званого конкурсного розподілу державного замовлення, і його абітурієнти і взагалі громадськість могли довідатися лише на сайтах самих університетів або на інформаційних дошках. Цього року влітку всі результати розподілу державного замовлення були опубліковані на сайті міністерства. Таким чином була забезпечена прозорість. Але це лише половина питання. Бо друга половина питання – це ефективність такого розподілу. Адже, як би не намагалося міністерство зробити конкурс прозорим, ми насправді зараз не маємо критеріїв, за якими розподіляти державне замовлення.

Ми фінансуємо насправді робочі місця для викладачів. А не випуск фахівців для нашого суспільства і для нашого ринку праці

Найгірше – це те, що ми розподіляємо державне замовлення, не ґрунтуючись на тому, що університет надіслав запит на стільки-то місць, тому що він провів аналіз доступного локального, наприклад, ринку праці, або ж він має якісь наукові розробки, які він готовий впровадити в навчальну програму, і через те просить ось ці місця державного замовлення. Ні. Найчастіше університет надсилає свої пропозиції, ґрунтуючись лише на потребах забезпечення певної кількості ставок для своїх викладачів. Ми фінансуємо насправді робочі місця для викладачів, а не випуск фахівців для нашого суспільства і для нашого ринку праці.

– Якщо взяти ринок праці, то наскільки працедавець може бути включений у цей процес?

– Ми опитали найбільшу асоціацію роботодавців, це «Федерація роботодавців України». Нам дали чітку відповідь, що насправді роботодавці в нашій країні не мають струнких асоціацій або гільдій. Таким чином зібрати пропозиції від роботодавців не є можливо.

– Якщо брати досвід західних європейських країн чи сусідів України, який із них, Вам здається, був би найбільш корисним для України?

– Ми простежуємо насправді кілька країн. Ми виокремили різні моделі розуміння вищої освіти. В деяких країнах є чітке позиціонування вищої освіти як суспільного блага. В деяких країнах є позиціонування вищої освіти як особистої інвестиції у власне майбутнє. Ми розглянули різні моделі. І ми можемо поговорити про одну з найближчих до нас моделей сусідньої Польщі, яка ще 25 років тому мала подібні вихідні умови, як і ми.

Кожен університет відповідно до ліцензійних обсягів може набирати студентів

По-перше, в Польщі не існує централізованого формування обсягів державного замовлення. Там ніхто не визначає, скільки країні потрібно, наприклад, філологів, істориків, маркетологів, інженерів і так далі, на відміну від нашої країни. Є ліцензійні обсяги, якщо говорити нашими термінами, в кожного університету, і кожен університет відповідно до цих ліцензійних обсягів може набирати студентів.

Питання в тому, як же університети в такій системі отримують фінансування. На відміну від України, польські університети отримують фінансування за чітко виокремленими потоками. Щоб не заглиблюватися у формулу і як вона розраховується, я просто скажу основну відмінність. Туди включаються показники рівня кадрового забезпечення університету, дуже цікавий показник доступності викладача для студентів, а також докторантів, дуже цікавий показник на кількість іноземців в університеті, кількість професури з іноземними ступенями в університеті.

Отже, ми бачимо, що насправді в розрахунку ось тієї основної дотації залучені ті показники, які характеризують, можливо, навіть так само в кількісних параметрах, але які характеризують різні аспекти потужності університету. В Україні лише один аспект – це кількість студентів. Із нього розраховується розмір коштів, які отримує університет. З нього розраховується кількість викладацьких ставок, які має університет. Це призводить до катастрофи і профанації навчального процесу. Тому що будь-який викладач боїться поставити «не зараховано». Якщо студенти не дотягують, викладач змушений ставити трійку і залишати студента навчатися, тому що якщо він поставить забагато «незарахів», йому одразу ж зателефонують з деканату і скажуть, що Ви ставите «не зараховано», а ми змушені потім відраховувати цих студентів. А з цим з університету виходять не тільки студенти, але й викладацькі ставки. І це не сприяє якості навчального процесу.

– Виходить так, що це є взаємопов’язані речі – фінансування університетів і якість освіти?

– Це дуже-дуже пов’язані між собою речі. Це настільки взаємозалежні речі, що тут немає і мови.

Скільки часу потрібно було би, щоб запровадити подібну систему в Україні, і наскільки це було би складно?

– Тут ми підходимо до найцікавішого. На жаль, під час реформи вищої освіти належної дискусії про саме модель фінансування не відбулося. Тому що насправді не існувало достатньої кількості досліджень на цю тему. І розробники нового закону пішли за принципом нівелювання ролі міністерства.

Міністерство освіти у нас традиційно пов’язано з найбільшим зловживанням, корупцією. Розподіл державного замовлення відбувався приховано, підкилимно

Тому що Міністерство освіти у нас традиційно пов’язано саме з найбільшим зловживанням, корупцією і так далі. Тобто цей розподіл державного замовлення відбувався приховано, підкилимно, і тому розробники пішли за сценарієм, коли Міністерство освіти потрібно вилучити з процесу розподілу державного замовлення. І відповідно обрали схему, яку дуже часто називають «гроші йдуть за студентом».

На перший погляд, ця схема має одну велику перевагу. Це безпосередній зв’язок між абітурієнтом та вищим навчальним закладом. Тобто це чисте конкуренційне поле, коли ніби університети конкурують без втручання міністерства за те, скільки абітурієнтів до них прийде. Відповідно має бути з 2016 року запущений такий механізм, коли державне замовлення, тобто бюджетні місця, приходитимуть в університети не до того, як будуть приходити абітурієнти, а з ними самими.

Нам потрібно навчити наші університети конкурувати між собою за абітурієнта

Ті, хто мають найкращий результат ЗНО, отримують пріоритет. Який ризик з цієї системи? От ми будемо мати її через два роки. І нам потрібно відповісти на виклики цієї системи. Є небезпека, коли абітурієнти можуть керуватися геть не питаннями іміджу, а будуть йти в університети, де легше вчитися, де не відраховують. Це перше. Другий аспект, в таких умовах нам потрібно навчити наші університети конкурувати між собою за абітурієнта, полювати за свого студента протягом всього навчального року, не лише на вступній кампанії. Це означає, що потрібно вчитися досвіду тих самих польських університетів. Потрібно вчитися досвіду headhunting в американських університетів. Тому що зараз дуже гостра конкуренція за цих абітурієнтів. Ця система може існувати лише за ефективного технічного супроводу. Тому що вона має відбуватися автоматизовано. Ось цей розподіл має супроводжуватися чи то онлайн якоюсь програмою, але в нього має бути технічне супроводження.

  • 16x9 Image

    Марія Щур

    В ефірі Радіо Свобода, як Марія Щур, із 1995 року. Кореспондент, ведуча, автор програми «Європа на зв’язку». Випускниця КДУ за фахом іноземна філологія та Центрально-Європейського університету в Празі, економіст. Стажувалася в Reuters і Financial Times у Лондоні, Франкфурті та Брюсселі. Вела тренінги для регіональних журналістів.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG