Чому Крим не стане Сочі

Євгенія Назарець

У жовтні розпочалася процедура банкрутства чергового з десятків підрядників сочинських олімпійських будівництв – підприємства «Тоннельдорстрой». Близько 300 українських робітників майже два роки чекають зарплати за будівництво олімпійських об’єктів і доріг федерального призначення – в цілому близько 10 мільйонів російських рублів. «Тоннельдорстрой» – типовий приклад того, як фінішували олімпійські підрядники середньої руки.

Наступним будівництвом, що користується всіма перевагами державного і політичного пріоритету, повинен би стати «Крим наш», але зарубіжні кредитори ввели санкції, багато своїх будівельників збанкрутували, а українські робітники (як і з багатьох інших країн) після анексії півострова мають навіть більш вагомі причини не працювати з російськими підприємствами, ніж проблеми з зарплатою.

Виходить, що «Тоннельдорстрой» запросив українських робітників, щоб ті побудували олімпійські об’єкти, заплатили податки, та й ще залишилися винні понад 10 мільйонів рублів, тому що в документах ТОВ «Тоннельдорстрой» є відомості про передоплату українським гастарбайтерам, але нічого немає про виконану ними роботу. Українці цих грошей не бачили і стали винними. Ще один банкрут – ТОВ «Трансстройтоннель», теж не заплатив українським робітникам 6,5 мільйонів рублів. Правоохоронні органи розбираються, але досі безуспішно.

Мабуть, найвідоміші сочинські банкрути – це «Тунельний загін-44» і омське НПТ «Мостовик». Керівник «Тунельного загону-44» Леван Гоглідзе отримав термін, а керівництво «Мостовика» було звинувачене в завищенні кошторисів, підприємство знаходиться в процесі банкрутства і отримує судові рішення про стягнення сотень мільйонів рублів на користь кредиторів. Інші «олімпійські» банкрути – переважно кубанські підприємства, такі як, наприклад, будівельна компанія КДБ.

В аналітичній доповіді опозиціонерів Бориса Нємцова та Леоніда Мартинюка «Олімпіада в субтропіках» обґрунтовано припущення, що різке підвищення ціни олімпійського будівництва із 300 мільярдів до півтора трильйонів рублів сталося через завищення кошторисів, метою якого було забезпечити суми для так званих «відкатів» і «розпилу». Ті, хто банкрутують після олімпіади, заявляють, що і цього не вистачило. Не були враховані, наприклад, витрати на переміщення до місць будівництва та утримання там робітників. Не було, мовляв, передбачено коштів на викуп землі, а також багато іншого. За словами сочинських банкрутів, саме ці незаплановані витрати лягли на їхні плечі і були такі великі, що виникли непосильні борги. Засновник проекту «Брехня путінського режиму» і один з авторів згаданої доповіді Леонід Мартинюк висуває свою версію того, як престижні олімпійські підряди стали згубними для підприємств, які до цього стабільно працювали роками.

«Моя гіпотеза полягає в тому, що в одних підрядників був «доступ до тіла», а в інших не було. Я маю на увазі доступ до людей, які ухвалювали рішення про збільшення кошторисів. Коли був приблизний розрахунок у 2007 році, то Олімпіада оцінювалася в 12 мільярдів. Після того, як було ухвалене рішення Олімпійським комітетом, що Олімпіада буде проходити в Росії, у людей виросли апетити. Але у когось була можливість домовитися про «відкати», взяти підряд, будувати, збільшуючи кошторис і домовляючись з тим, кому «відкочуються» гроші, а у деяких не було можливості. Ось ті, у кого не було такої можливості, зараз страждають. Перший публічний випадок – це колишній віце-президент Олімпійського комітету Росії Ахмед Білалов, який змушений був виїхати з Росії. Він був людиною Медведєва. Коли повернувся Путін, то з цими людьми стали розбиратися. Влітку 2012 року проти компанії «Мостовик» було порушено кримінальні справи. Їх звинуватили в тому, що вони завищили вартість об’єкта. Це очевидні ознаки того, що у цих людей не було достатніх зв’язків. Тобто вони спочатку домовлялися, скільки витратити на будівництво, стільки піде на «відкати», і всі будуть задоволені. Але в процесі будівництва виявлялося, що вони щось не врахували, якісь об’єкти насправді були погано прораховані, комусь треба було, виявляється, більше дати грошей. Вони давали більше грошей. А коли треба було збільшити кошторис, вони не змогли домовитися про збільшення. У результаті їх зараз банкрутять. Леван Гоглідзе, керівник «Тунельного загону-44», сидів під слідством майже півтора року, потім вийшов на свободу з умовним терміном. Значить, він не цілком домовився. Він, напевно, хотів би поділитися і поїхати, можливо, з часом поїде. Так зазвичай відбувається в Росії», – говорить Мартинюк.

Про те, що олімпійське будівництво буде збитковим для тих, хто за нього взявся, говорили з самого початку. Але при цьому мова йшла і про те, що підготовка Сочі до Олімпіади – справа державна, і тих, хто добровільно-примусово взяв на себе цей почесний і священний обов’язок, Кремль не залишить без податкових пільг та іншої допомоги. Про це, зокрема, в ефірі Радіо Свобода говорив директор Інституту стратегічного аналізу компанії ФБК Ігор Ніколаєв.

«Вони брали, адже цілком припускали, що, коли настане час повертати кредити, вийдуть з пропозицією про реструктуризацію – те, що ми сьогодні і спостерігаємо. І з великою часткою ймовірності така реструктуризація буде проведена», – зазначав він.

І ця схема, дійсно, працює, але не для всіх. Банкрутства, які вже сталися після сочинської олімпіади, автор доповіді «Брехня путінського режиму» Леонід Мартинюк не вважає фіктивними (коли процедура банкрутства потрібна, щоб не віддавати розкрадені кредити). Він пропонує сприймати те, що відбувається, як доказ того, що економіки в олімпійському будівництві було набагато менше, ніж політики і корупції. Саме тому Мартинюк не береться робити прогноз, чи може хоч один із нині переслідуваних учасників державних договірних схем «відкатів» і «розпилів» порушити мовчання, щоб розповісти, як будували для Олімпіади.

«Вони публічно, звісно, не заявлять про те, що були домовленості про «відкати». Бо поки вони не заявили про це публічно, у них є можливість якось вийти з положення: поділитися зі слідчими і прокуратурою, вийти під домашній арешт. Як, припустимо, в кримінальній справі про розкрадання в «Оборонсервісі» з Євгенією Васильєвою. З нею ж зараз все нормально. Ніхто їй не дав 10 років. Її керівник взагалі гуляє – від усього повністю звільнений. Тому й ті люди будуть до останнього розраховувати на те, що все вирішиться нормально, і вони відбудуться тільки банкрутством. Той же Леван Гоглідзе був в травні 2013 року заарештований, раніше, в лютому, почалося банкрутство його компанії «Тунельний загін-44», яка будувала дублер Курортного проспекту. Це не фіктивне банкрутство, адже людина реально сиділа і засуджена. Білалов дійсно втік. Проти керівництва «Мостовика», який почав банкрутувати в квітні 2014 року, порушено кримінальні справи. Це не фіктивно. Цілком можливо, що якісь фіктивні банкрутства будуть. Якщо ми подивимося на компанії братів Ротенбергів, то у них все нормально, у них був «доступ до тіла». І це тіло, що їм обіцяло, те і дало. Їх компанії не збанкрутувати. Навпаки, якщо їхні компанії будуть банкрутувати, це буде ознака фіктивного банкрутства: закачали гроші в якісь фірми, отримали гроші, а потім цю шкурку викинули. Вона їм не потрібна. Може бути, і через рік, і через два займуться корупційними справами на олімпійському будівництві. Але я думаю, що всі люди, які щось знають, встигнуть виїхати. Доведеться виловлювати потім з-за кордону», – говорить Мартинюк.

У період мобілізації «добровольців» на підготовку до Олімпіади в Сочі настрій був скоріше оптимістичним, і ситуація в Росії була іншою, поки справа не дійшла до анексії Криму. Ще рік тому професор Вищої школи економіки Іван Родіонов будував такі прогнози.

«У Росії ще є дуже великий невикористаний потенціал, який у разі навіть найгіршої ситуації дасть країні від півтора до двох років певного спокою. Я маю на увазі можливість зарубіжних запозичень. Зараз обсяг зарубіжних позик невеликий, це дає можливість державі утворити досить багато суверенного боргу. Так що, на мій погляд, це технічний момент, який буде вирішений, – просто Олімпіада на видноті. Але в країні є безліч інших проектів, які знаходяться в такому ж становищі – так само неефективні і безглузді з економічної точки зору», – зауважував Родіонов.

Відтоді, як в листопаді минулого року економіст Іван Родіонов сказав про півтора роки спокою і стабільності в російській економіці, Росія привласнила Крим і за це втрапила під міжнародні економічні санкції. Криму тепер теж потрібні російські гроші, і не тільки на утримання бюджетної сфери. Розширення переправи, щоб без проблем досягати півострова, минаючи територію України, модернізація курортного сектора, інфраструктури. Усе це тепер складно буде зробити за сочинською формулою, каже автор проекту «Брехня путінського режиму» Леонід Мартинюк.

«Це залежить від того, як Путін оцінює небезпеки, пов’язані з уповільненням економіки, зі зниженням ціни на нафту, з тим, що припинили на Заході видавати кредити російським бізнесменам, банкам. Справа в тому, що, коли почалося олімпійське будівництво, майбутнє було райдужним. Тому він зі спокійною душею десятки мільярдів доларів віддав частково на будівництво, частково на розпил. А з Кримом важча ситуація. Крим ніхто не визнає російським. Для всього світу, для всіх громадських організацій, міжнародних інститутів Крим – це Україна. Тому дуже важко розраховувати на те, що ти вклав 50 мільярдів доларів в Крим, а потім це принесло репутаційний прибуток, якусь користь. А «розпили» будуть в будь-якому разі. У Росії завжди, коли є великі бюджетні витрати, завжди є «розпили», – говорить Мартинюк.

Леонід Мартинюк дає зрозуміти, що, на його думку, за такого, як в Сочі, підході до реалізації державних проектів занадто багато залежить особисто від Путіна і його настрою.

«Сьогодні все нормально – патріотизм, «Крим наш». А завтра проблеми почнуться з виплатами пенсій, зарплат. Все може бути. От якщо раптом Путін відчує, що йому з тактичних міркувань вигідно проводити лібералізацію, можливо, буде якась лібералізація, точніше – імітація її тимчасова. Він поводиться добре стосовно громадян, інших країн тільки тоді, коли відчуває, що він слабкий. Приміром, він не може собі дозволити зараз ввести війська в Україну і довести їх до Києва. Він оцінив, що він цього не може. Путіна відпустило тимчасово. Потім у нього знову раптом щось в голові трапиться, і він дасть наказ рухатися в бік Києва. Хто знає, що у нього в голові відбувається?», – зазначає Мартинюк.

Українська проблема і Сочі пов’язані не тільки через «кримське» питання і українських робітників, які залишилися без зарплати. Олімпійське будівництво закінчено, змагання пройшли, а в Краснодарському краї. За словами Леоніда Мартинюка, досі діє «особливе» політичне становище, коли громадських активістів заарештовують під надуманими приводами, справи про «псування паркану губернатора» обертаються для екологів реальними термінами і втечею за кордон, як для Євгена Вітішка і Сурена Газаряна.

«У Краснодарському краї є два конкретних приклади того, як вели себе опозиціонери-екологи – Вітішко і Газарян. Вони обоє йшли по кримінальній справі про псування паркану губернатора. Один з них, Вітішко, вирішив, що він буде до кінця боротися, і залишився. Зараз йому три роки колонії дали. І він ніяк не може займатися ні екологією, ні політикою. А Газарян вирішив виїхати. Але, на жаль, він теж виявився виключеним із суспільного життя, тому що, як він сам каже, перебуваючи в Німеччині, він не може займатися екологічною діяльністю. До речі, в нашій з Борисом Нємцовим доповіді дуже багато первинної інформації про екологію від них, від «Екологічної вахти по Північному Кавказу»: результати їхнього аналізу, результати їхніх експертиз, результати запитів в офіційні структури, наприклад, в прокуратуру, Росприроднагляду. І ми вже на основі цих документів писали доповідь», – каже Мартинюк.

Сам Леонід Мартинюк зараз змушений перебувати в Празі. Його, як і ще кількох громадських активістів, правоохоронці взяли в оборот у період підготовки до Маршу за федералізацію, який так і не відбувся. Мартинюк з цього приводу лише зауважив – Краснодарський край зараз прифронтовій регіон, Україна дуже близько.

«Те, що я поїхав, – це лише одне питання. Інша справа, чи дадуть жити нормально і діяти людям, які там знаходяться. Коли будувалися об’єкти зимової Олімпіади Сочі-2014, Газарян був, Вітішко був. Андрій Рудомаха ще там, але я не впевнений, що він буде так само сміливо діяти і далі. Вони знімали на відео, на фото. Вони поширювали інформацію. А зараз я не впевнений, що Рудомаха поїде кудись на будівництво в Крим. Тому що він розуміє, що, якщо він поїде, його може чекати доля Газаряна або Вітішка. Ця ситуація чимось схожа на Чечню. Колись там були російські правозахисники, журналісти. Зараз там нікого немає. Ми не знаємо взагалі, що там відбувається. Ми тільки знаємо, що там якась деспотія східного типу. У нас поступово вся Росія рухається в тому ж напрямку. У нас не буде своїх журналістів. У нас будуть люди з боку, з інших країн, які будуть щось говорити, тому що вони не бояться кримінального переслідування, або люди всередині, які будуть дуже обережно вивчати, обережно робити якісь умовиводи. Краснодарський край спочатку був олімпійським регіоном, а зараз це регіон прикордонний, поруч із театром військових дій. Бо поруч Крим, Східна Україна теж не так далеко. ФСБ просто не отримала наказу розслабитися», – констатує Леонід Мартинюк.

Оригінал на сайті Російської редакції Радіо Свобода