Київ – Говорити про масові акції протесту в Росії найближчим часом не варто, вважає російський соціолог Олександр Бікбов. Він досліджує протестні рухи у Росії та країнах Заходу і нещодавно прочитав кілька лекцій на цю тему в Києві. Він констатує, що російські мітинги, передусім, прагнуть лишатися в межах правового поля. Радіо Свобода поговорило з соціологом про вимоги протестувальників у Росії та специфіку українського Майдану.
– Порівнюючи мітинги в Росії та Європі, Америці і Бразилії, Ви зауважуєте, що на Заході завжди стоїть вимога соціальної справедливості, на відміну від російських протестів. Чому так відбувається?
– Є кілька обставин, що визначили порядок російських протестів. По-перше, координатори мітингів, які домовлялися із московською мерією та визначали, хто виступатиме на сцені, не походили із середовища протестувальників. Тож була межа між ораторами і основними силами протесту. А координатори намагались уникнути розколу мітингувальників, а отже, не допускали ані радикальних висловлювань, ані підняття соціальних питань, тому що вважали, що це може відштовхнути певні групи. Таким чином утворилася зона замовчування. Звучали вимоги чесних виборів, відставки певних політичних фігур, але не більше того.
По-друге, соціальна стурбованість мітингувальників ніяк не проявлялася – навіть на саморобних плакатах. Лише з інтерв’ю можна було дізнатися, що хтось, наприклад, симпатизує ідеї платної освіти, а хтось – навпаки, але між собою учасники на ці теми не комунікували. Тому ціла низка соціальних питань, які спровокували мобілізацію протестних рухів у Європі та Північній і Південній Америці в російських мітингах не прозвучали. Так само, як у інших пострадянських протестах – наприклад, у Вірменії.
– До якої з цих двох моделей можна було б віднести протести на Майдані?
– Вони починалися, як російські, а продовжилися, як, наприклад, у Єгипті – коли протест і громадська мобілізація, не маючи спершу якихось соціальних завдань, продовжилися після атаки з боку поліції або армії і далі виступили вже проти цих репресивних інститутів. І зміна режиму відбулася саме тому, що інструменти захисту панівного режиму продемонстрували збій.
– Ви стверджуєте, що російські мітинги понад усе прагнуть лишатися у легітимному полі, тому що більшість учасників – освічені люди, яким властиво відкидати насильство і радикальні методи боротьби. Чи це єдина причина?
Під час революції у Києві склалася вкрай незвична ситуація, з точки зору московського досвіду. Учасники пройшли точку неповернення. Вони відчували, що якщо не переможуть, то опиняться у в’язниці або будуть вбиті
– Я думаю, що справа не лише в індивідуальних соціальних характеристиках учасників. Під час революції у Києві склалася вкрай незвична ситуація, з точки зору московського досвіду. Учасники пройшли точку неповернення. Вони відчували, що якщо не переможуть, то опиняться у в’язниці або будуть вбиті. І наскільки я розумію, перехід до громадського насильства відбувся після того, як почали зникати люди, почали стріляти, коли стало ясно, що якщо зараз цю ситуацію не заблокувати, не змінити режим, то він понівечить людей. Очевидно, що у Москві ситуація не розвинулась до цієї точки.
– Але ж в Росії відбуваються одиничні репресії. Чому вони не діють як каталізатор протесту?
– Тому що вони завжди відбуваються у сфері закону. Навіть одиничним репресіям проти «в’язнів 6 травня» передувало тривале розслідування і суди. Постановочні суди, так, але випадків масового викрадення активістів або прямих фізичних погроз зі сторони силових структур не було. Тобто основне протистояння відбувається у символічному полі. І це є своєрідною відповіддю на специфіку протестів – бажанню бути максимально законними.
– Але це фіктивні суди.
Російські можновладці роблять ставку на неоліберальні інституціональні перетворення. І пряме насильство, викрадення та вбивства вважають занадто ризикованими
– Так, але разом з тим, модель, в яку намагаються вписатися і протестувальники, і держава – це, все-таки, законність. Навіть якщо з боку влади це лише імітація. Це може здатися дивним, зважаючи на поширений образ Росії як монстра, який не розбирає своїх шляхів. Але російські можновладці роблять ставку на неоліберальні інституціональні перетворення. І пряме насильство, викрадення та вбивства вважають занадто ризикованими.
– Тобто напрям розвитку державних інституцій є неоліберальним. У той же час, за вашими словами, на медійному рівні існує цей образ Росії-монстра, культивується «русский мир». Звідки ця невідповідність?
– Це історичний збіг обставин. Праволіберальні центристи, що були експертами попередніх урядів Медведєва і Путіна були відсторонені на користь більш радикальних фундаменталістських експертів, які надали російській державі дійсний образ такого архаїчного чудовиська. У той же час інституціональна сфера керується іншими механізмами. Є рамкові міжнародні конвенції, які підписує Росія, отримуючи таким чином доступ до певних фінансових інструментів, можливості ведення торгівлі і обміну у сфері освіти та культури. І очевидно, що ці дві експертні групи майже не пересікаються між собою.
– Росії вигідно культивувати цей образ?
– Поки що – так, тому що та його сторона, що звертається до внутрішньої публіки, виглядає більш приязною. Про це свідчить підтримка росіянами приєднання Криму – саме як операція повернення до істинного, вихідного, а не як насильницька анексія.
– Ви кажете, що те, що російські протести – це протести середнього класу – ілюзія, створена ЗМІ. У ваших інтерв’ю лише незначна частина респондентів визнає свою належність до цього класу. Хто тоді ходить на мітинги у Росії?
– По-перше, це люди, що цінують свою освіту, і навіть, якщо у них немає дипломів, вони бажають вищої освіти для своїх дітей. Друга важлива характеристика – керування власним життям, тобто вибудовування власної професійної стратегії, наприклад, фріланс. Це також належність до академічної сфери, хоча там й досі є обмеження на свободу дослідження та висловлювання. Багато учасників благодійних або міських ініціатив. Тобто це люди, що турбуються про себе або когось іншого, але ці практики ще не мають політичного вираження.
– Який протестний потенціал Росії наразі?
Зараз найбільш активним став протест проти ліквідації останніх соціальних гарантій у сфері шкільної освіти і медицини
– Не можу сказати напевне, потрібно уточнити, якого саме протесту. Проти чергової законодавчої ініціативи парламенту, проти соціальної несправедливості або зростання офіційного націоналізму? Адже це будуть різні протести, і має сенс говорити про окремий потенціал кожного з них. Я б сказав, що зараз найбільш активним став протест проти ліквідації останніх соціальних гарантій у сфері шкільної освіти і медицини.
– Тобто про зміну влади не йдеться? В Україні російська революція бачиться саме так.
– Ні. Я думаю, це ейфорійний погляд на решту суспільств на основі власного досвіду.
