Доступність посилання

ТОП новини

«Блок Порошенка»: перемога на виборах за рахунок поразки України?


(Рубрика «Точка зору»)

Отже, «Блок Петра Порошенка» одержав перемогу на парламентських виборах. Він матиме у новій Верховній Раді понад 150 депутатів (якщо взяти у сумі висунутих ним кандидатів за партійним списком та в мажоритарних округах і додати до них самовисуванців, які вже заявили про бажання приєднатися до президентської партії). Але перемога ця має дуже неприємний присмак, бо в її основі лежить не чесне змагання з іншими політичними силами, а відмова Петра Порошенка від своїх передвиборчих президентських обіцянок та здача (якщо не сказати зрада) українських національних інтересів в ім’я одержання якнайбільшого числа депутатів іменною партією глави держави.

«Забезпечу повне перезавантаження влади. Докладу всіх зусиль у рамках своїх конституційних повноважень, щоб до кінця 2014 року відбулися дострокові парламентські вибори суто на пропорційній основі за відкритими списками», – було сказано у передвиборній програмі кандидата в президенти Петра Порошенка. Що президент уміє змусити Верховну Раду проголосувати за те, що вважає потрібним, наочно довів перебіг подій, пов’язаний із ухваленням законів про «особливий порядок» на окупованій росіянами і їхніми маріонетками частині Донбасу. 16 вересня депутати спочатку навіть не захотіли включати ці закони до порядку денного – але до парламенту приїхав Порошенко і зламав опір. А от щодо змін до виборчого законодавства президент повівся зовсім інакше. Він неодноразово заявляв, що є прихильником відкритих списків, а водночас не наполягає на них: «Домовляться про пропорційну систему відкритими списками – нехай ідуть на пропорційну систему, взагалі не здатні домовитися – будуть обиратися так, як в законодавстві є зараз, але вибори відбудуться за будь-якої погоди». Ну, а щойно обрані за списом Блоку Порошенка депутати, але в момент написання статті ще незалежні журналісти Сергій Лещенко і Мустафа Найєм прямо зазначили в середині серпня на основі інформації з обізнаних джерел: «Загалом Банкова вирішила, що інтересам Петра Порошенка не відповідають ні відкриті списки – з огляду на непередбачуваність результату, ні 100-відсоткові пропорційні вибори… Оптимальним варіантом для Петра Порошенка є збереження змішаної системи…».

Тож корпоративні інтереси бізнесмена-при-владі Порошенка взяли гору над потребами демократичних реформ та національними інтересами України, які мав би обстоювати Порошенко-президент.

Вибори та подолання спадщини диктатури: європейський досвід

У звільнених від нацистів та їхніх поплічників країнах Західної Європи виборча система була свідомо побудована таким чином, щоб унеможливити потрапляння «колишніх» у парламенти. Не лише місцевих апологетів Гітлера чи колаборантів, а й капітулянтів. Партії, які заплямували себе у часи війни, були розпущені та заборонені, найбільш знакові колабораціоністи страчені, інші опинилися за ґратами, так само, як і пересічні виконавці наказів злочинної влади. Десятки тисяч осіб на певні терміни були позбавлені права обирати й бути обраними. Були закриті пронацистські мас-медіа. На додачу майже всюди у цих державах були запроваджені вибори за партійними списками; там, де залишилися мажоритарні округи, не мали права висуватися «незалежні» кандидати, виборцям пропонували обрати лише між тими, кого висунули антинацистські партії. У підсумку ще до виборів політикум був очищений від профашистських елементів і потенційних капітулянтів, були створені всі умови для перемоги партій, що брали участь у Русі Опору.

Із абстрактно-демократичного погляду все це виглядає жахливо. Мовляв, не можна відбирати у народу право обирати тих, кого хоче, усе має вирішувати тільки народ. Але ж демократія не зводиться і не може бути зведена до загального виборчого права. Демократія неможлива без демосу – не просто населення тієї чи іншої держави, а її відповідальних громадян, які цінують свободу більше за «хліб і видовища». Тоталітаризм і виростає на ґрунті того, що «хлібом і видовищами» плебс забезпечують «великі вожді», отримуючи навзамін голоси на виборах. Не забуваймо, що нацисти у 1932 році цілком демократично стали найпотужнішою парламентською партією Німеччини, а 30 січня 1933 року Адольф Гітлер був призначений канцлером у суворій відповідності до однієї з найдемократичніших у світі конституції…

Отож, щоб демократія у повоєнній Європі запрацювала, її механізми треба було попередньо ретельно очистити. І це очищення було здійснене. Та давня ситуація вельми схожа на нинішню українську. Режим Януковича впевнено будував неототалітарну державу і попри проєвропейську риторику де-факто перетворився на сателіта Кремля. Партія регіонів та владні структури були просякнуті як платною, так й «ідейною» московською агентурою, а низкою силових структур України взагалі керували громадяни Росії. За таких умов тільки заборона через суд Компартії та Партії регіонів (які допомагали Росії анексувати Крим і розпалювали війну на сході України), позбавлення тих нардепів, хто голосував за «закони про диктатуру», права бути обраними й унеможливлення мажоритарних виборів, де з усіх щілин полізли б «колишні» під виглядом «незалежних кандидатів», забезпечили б швидкі демократичні перетворення та економічні реформи. А в умовах фактичної війни з Росією пустити до нової Верховної Ради агентуру Кремля, щоб дати режиму Путіна інструменти впливу на діяльність законодавчого органу України і легального вивідування наших державних таємниць офіцерами ФСБ й ҐРУ, прикритими депутатськими правами, – це вже межує з державною зрадою, якщо не є нею.

Чи варті були 50 депутатів зради принципів?

Повідомленнями про підкуп виборців, фальсифікації на користь «регіоналів», які тепер є «незалежними», і про «зливання» десятків мажоритарних округів «колишнім», переповнений інтернет. Саме по «злитих» мажоритарних округах до Ради пройшли 54 прихильники диктатури з числа голосувальників за «закони 16 січня», один із яких – від «Блоку Порошенка». А чого варте «обрання» в окупованому Донецьку нардепом «папи» відомого клану Юхима Звягільського? Резюме обговорень в інтернеті однакове – президентська команда має домовленості з «колишніми» про розподіл округів і місць у новій Верховній Раді. Масовий демократично налаштований виборець вважає так само і відчув цю ситуацію ще перед виборами – втрата майже половини прогнозованого електорату «Блоком Петра Порошенка» наочно це засвідчує. І на те вже нема ради.

Ба більше: номінальний лідер «Блоку Порошенка» Юрій Луценко визнав – саме мажоритарні округи принесли вікторію його партії: «Блок Петра Порошенка» став переможцем на парламентських виборах. Можна скільки завгодно спостерігати над коливаннями десятих процента по партійним спискам. Але сумарний відрив від «Народного фронту» – щонайменше в 50 депутатів, обраних по мажоритарці». Інакше кажучи, задля цієї півсотні депутатів президент і його команда знехтували елементарними, випробуваними у Європі (до речі, не тільки в повоєнний час, а і після падіння комунізму) принципами побудови виборчої системи при переході до демократії від тієї чи іншої форми диктатури. А на додачу вони наочно продемонстрували прагнення зберегти виборчу систему, наскрізь просякнуту олігархічними капіталами, корупцією і фальсифікаціями, на майбутнє, не включивши до свого проекту коаліційної угоди, згідно з заявою Комітету виборців України, «жодної пропозиції щодо реформування виборчого законодавства, якого українське суспільство вимагало ще до виборів народних депутатів України 26 жовтня 2014 року».

А відтак мільйони патріотично налаштованих українців вважатимуть, що саме Порошенко і його команда «завели» в нову Раду сотню кримінальників, ідейних зрадників України та агентів Кремля. Якими б не були реальні результати, ці мільйони будуть переконані, що непроходження «Свободи» є результатом домовленостей президента України одночасно із ЄС і Путіним, – мовляв, треба, щоб «радикальні націоналісти» не потрапили до парламенту. І десятки тисяч бійців АТО ніхто тепер не переконає, що їхній верховний головнокомандувач доклав усіх зусиль, щоб забезпечити їм право голосу. Та і гучні заяви президента про демократичні реформи сприйматимуться значною частиною тих, хто в Україні справді налаштований на такі реформи, як не надто добросовісна реклама своєї продукції бізнесменом-при-владі.

Сергій Грабовський – кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • Зображення 16x9

    Сергій Грабовський

    Публіцист, політолог, історик, член Асоціації українських письменників, член-засновник ГО «Київське братство», автор понад 20 наукових, науково-популярних та публіцистичних книг, кандидат філософських наук, старший науковий співробітник відділу філософських проблем етносу та нації Інституту філософії імені Григорія Сковороди Національної академії наук України.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG