Доступність посилання

08 грудня 2016, Київ 08:09

Російськомовні в Латвії, війна на Донбасі та пропаганда Кремля


Російськомовні газети в Латвії

Російськомовні газети в Латвії

Марія Кугель

Російськомовний інформаційний простір в Латвії стискається від нестачі ресурсів і заборонної політики влади. Криза в Україні змусила уряд усвідомити необхідність роботи з аудиторією, для якої російська мова є рідною, однак, конкуренції з пропагандистською машиною Російської Федерації латвійський бюджет, мабуть, не витримає.

Російська є мовою домашнього спілкування для більш ніж третини (майже 700 тисяч) жителів Латвії. Для порівняння: у сусідній Естонії її називають основною приблизно 30% жителів, а в Литві тільки близько 7% говорять нею в родині. Ні в одній з балтійських країн російська мова не має офіційного статусу.

Минулої весни центр з дослідження громадської думки SKDS на замовленням Держканцелярії (центрального апарату державного управління) провів серед представників національних меншин опитування на загальну тему «Почуття приналежності до Латвії». Уряд республіки стривожили доповіді спецслужб про виникнення в Латвії напруженості в міжнаціональних відносинах у зв’язку з українським конфліктом. З’ясувалося, що 22% жителів країни нелатиського походження не вважають себе патріотами Латвії, а 8,6% погодилися з твердженням, що вони «ні в якому разі не патріоти». 60,6% респондентів вважають, що Латвії в складі СРСР було досить добре.

Чим живуть латвійські жителі, які говорять в основному російською? Подіями в своїй країні регулярно цікавиться половина респондентів, майже стільки ж (38,6%) – російськими новинами. Телебачення дивляться майже 90% опитаних, за популярністю лідирують комерційні «Перший балтійський канал» (ПБК), що цілодобово мовить російською, і TV5. Більше ніж 60% слухають радіо, в основному, державне російське «Латвійське радіо 4» (LR4). Майже 55% читають пресу, в основному тижневик «МК-Латвія». Інтернет-портали, насамперед Rus.Delfi.lv, який є стабільним постачальником інформації для трохи більш ніж половини опитаних.

Опитування вкотре продемонструвало, що латвійські російськомовні жителі «варяться» в замкнутому просторі російських ЗМІ. Мало того, за словами генерального директора державної телекомпанії LTV Івара Белта, близько чверті латишів регулярно дивляться російські кінофільми, телесеріали і розважальні програми, і ця цифра зростає. Доктор економіки, редактор порталу «Балтійський курс» Ольга Павук в статті «Латвійські ЗМІ на службі політичних інтересів» пише: «Місцеві ЗМІ розділені за мовним принципом і обслуговують дві громади – латиську і російськомовну. Відповідно, видавничі будинки, телебачення і радіо розділені на латиські і російські. Спільні латисько-російські проекти є на ТБ, радіо та в електронних ЗМІ, де найчастіше є окремі редакції щодо кожного з напрямків».

Однак в цілому російський медійний простір Латвії скорочується. У вересні нинішнього року в Латвії закрилася російська газета «Бізнес & Балтія», що видавалася 23 роки. Точніше, газета «пішла» в інтернет, втративши при цьому велику частину оригінальних матеріалів і журналістів. Чотирма місяцями раніше припинила виходити газета «Телеграф», в листопаді минулого року закрилася газета «Час». За один рік латвійська публіка, котра читає російською, позбулася трьох щоденних газет. Залишилося тільки одне таке видання – «Вести Сегодня».

Винна в цьому аж ніяк не якась там «політика насильницької асиміляції», а економічна криза, сумісна з кризою паперової преси, а також від’їзд читаючого населення Латвії на заробітки в більш успішні країни ЄС. Перед закриттям газети (всі вони традиційно підтримували російські партії, в основному, «Згоду») змінювали місцевих власників на російських, при цьому поступово скорочували тиражі. У 2010 році скандально відомому в Латвії бізнесменові Володимиру Антонову був проданий «Телеграф». Наприкінці 2011 року рухнули банки, які належали йому – литовський Snoras і латвійський Krājbanka. Сам Антонов був оголошений в розшук і зник у Лондоні, а газету продав групі підприємців, які нещодавно придбали ризький ВД «Петіт» із «Часом». За новими власниками, за чутками, стояв російський мільярдер, колишній член Ради Федерації, власник Latvijas biznesa banka і людина з пітерського кола Путіна Андрій Молчанов. У тому ж році власник ВД «Фенстер» Андрій Козлов продав найстарішу і найбільш читабельну в Латвії російську газету «Вести Сегодня» тим же підприємцям. В інтерв’ю телеканалу LTV7 Козлов зізнався, що з початком економічної кризи доходи впали на 80%.

До кінця минулого року в результаті ланцюжка угод всі три газети, які конкурували між собою на тісній «російськомовної» галявині, зійшлися під дахом одного видавничого дому «Вести», який, як подейкують, контролює російський бізнесмен, колишній депутат Державної думи Росії Едуард Янаков. Робилися припущення про те, що так в Латвії чиниться російський вплив. Однак останній власник прикрив газети через їх комерційну неспроможність. «Бізнес & Балтія» була придбана ним останньою у місцевого банку Baltikums. Багаторічний редактор газети Юрій Алексєєв, розмовляючи з журналістом телеканалу LTV7, заявив: «Щоденна газета може існувати на ринку з мінімум двома мільйонами читачів, а тут аж чотири!».

Якщо російськомовна паперова преса померла власною смертю, то комерційне радіомовлення, мабуть, стане жертвою державного регулювання. Згідно з новими поправками до Закону про електронні ЗМІ, які вже пройшли друге читання в Сеймі, радіостанції, які сьогодні транслюють половину своїх програм російською, в 2016 році зобов’язані повністю перейти на державну мову. Співавтор законопроекту, глава парламентської комісії з громадських справ та прав людини і член правої партії «Національне об’єднання» Інара Мурнієце аргументувала свою ініціативу інтересами державної безпеки. «Є ціла низка радіопрограм, де без уточнення змісту масивно транслюються створені в Росії програми, – цитує Мурнієце портал LSM.lv. – Думаю, цей закон сприятиме тому, щоб більше радіостанцій переходило на роботу державною мовою. І людей не вводитимуть в оману, ніби проросійські програми створені в Латвії». Під дію закону підпадуть сім латвійських радіостанцій, в тому числі популярні у російськомовної публіки «Хіти Росії», RetroFM, Europa plus. За даними дослідницької компанії TNS, радіо в Латвії слухають 1,4 мільйона осіб. В свою чергу, самі мовники повідомляють, що понад 400 тисяч їхніх слухачів спілкуються в сім’ях російською мовою. Держава та її LR4 з цілодобовою трансляцією російською претендує на монополію в цьому сегменті, однак навряд чи вона одна здатна покрити потреби третини латвійської аудиторії.

Жінка продає російськомовну пресу на ринку Даугавпілса – латвійського міста, 53% населення якого складають росіяни

Жінка продає російськомовну пресу на ринку Даугавпілса – латвійського міста, 53% населення якого складають росіяни

Російськомовне телемовлення на латвійських каналах теж законодавчо обмежене 20 відсотками ефірного часу. Контент російською через кабельну мережу пропонують ПБК, а також комерційні канали 3+, ТV5, які належать шведському концерну MTG, і державний LTV7. У попередні роки питома вага оригінальних російських передач на суспільному телебаченні послідовно скорочувався – в основному, з фінансових причин. Урізали годинник інформаційних російських передач латвійського виробництва і близькі до коаліційної партії «Єдність» канали, що належать шведським підприємцям.

Недостатні зусилля з «підгортання» російськомовної аудиторії аргументували тим, що, нібито, конкурувати з російськими телеканалами – ніякого ресурсу не вистачить. «Просто владі вигідно зберігати уявлення про те, що московська пропаганда псує російськомовних жителів Латвії, і нічого при цьому не робити», – говорив в інтерв’ю «Телеграфу» медіакритик Сергій Крук ще в 2008 році.

Улітку цього року Латвійське телебачення виступило з ініціативою створення панбалтійского російського телеканалу. Ідею обговорювали на різних рівнях – від журналістських спільнот до компаній громадського телебачення Латвії, Естонії та Литви, парламентських комісій і міністерств. Генеральний директор LTV Івар Белта заявляв, що якщо уряди трьох країн погодяться виділити кошти, він готовий запустити новий канал протягом півроку. На покупку політично нейтрального контенту (його планувалося купувати, в тому числі і в Україні) вимагалося 2 мільйони євро, ще якісь кошти необхідно було вкласти у створення студій та виробництво місцевих програм.

Проте з цих планів нічого не вийшло. Першими з «обойми» випали естонці, заявивши, що планують до 1 вересня створити власний «русский» канал (на який, втім, в результаті теж не виділили грошей). «Через естонців» з проекту вийшли і литовці. Заступник генерального директора Литовського радіо і телебачення (LRT) Рімвідас Палецкис заявив інформаційному агентству BNS, що в країнах Балтії, виявляється, «зовсім різні ситуації з російськомовними». У результаті в Литві вдовольнилися півгодинною інформаційною телепрограмою «Настоящее время» http://www.currenttime.tv/, яка з середини жовтня транслюється на LRT з Праги (виробляють цю програму в партнерстві «Голос Америки» і Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа). Зрештою, міністр культури Латвії Даце Мелбарде констатувала в ефірі LTV, що грошей на єдиний балтійський канал російською мовою в бюджеті немає.

Однак латвійський уряд, усвідомивши стратегічну важливість моменту, все-таки виділив майже 700 тисяч євро на розширення російського мовлення на LTV7 (в чотири рази проти колишніх 2,5 годин). На каналі з’явилися нові інформаційно-аналітичні програми, присвячені, в основному, подіям внутрішнього політичного та економічного життя країни.

«Поява лінійки російських програм LTV7 (три вечірніх авторських програми, дискусія, інтерв’ю, огляд, ранкова програма та вечірні випуски новин) – це само собою показово, – вважає політолог і журналіст Данута Дембовська. – Рішення про фінансування – безсумнівно, політичне. Держава, нарешті, згадала про поле російських медіа, яким дуже довго не цікавилася, що було неймовірною дурістю».

Однак навряд чи кілька програм закриють всі прогалини «русского поля» в Латвії, вважає політолог. Особливо гостро дефіцит локальних новин відчувається в інтернет-виданнях. «Інформації – практичної, корисної, цікавої – про те, що відбувається в Латвії, мені не вистачає, – пише Дембовська в своєму блозі в «Фейсбуці». – Мені пропонують дуже багато контенту, виробленого великими гравцями глобального медійного ринку. Насамперед російськими, що можна пояснити – і портали, і газети легко можуть здійснити операцію «копіпаст» або ж редактуру-скорочення. Стосується це і політики-економіки, і «розважалки»: мені пропонується блюдо з маркуванням made in Latvia, на тарілку викладена продукція, вироблена з іноземних напівфабрикатів, будь то пригоди сідниць Кім Кардашьян або суперечки про те, коли підніметься або, навпаки, коли впаде Росія. Але мені, як провінціалці, цікаво ще трохи, що відбувається в рідному осередку. А ось цей контент можна робити тільки на місці». В результаті читач споживає ту продукцію, творець якої готовий витратитися на її просування, пояснила Дембовська в розмові з Радіо Свобода. Причому мова йде не про російський контент, а про руський, хто виробник інформаційного продукту – справа друга. Порталів все більше, а журналістів, що створюють якісні місцеві новини, – все менше. «Береться в стрічку російського порталу Латвії те, що легко поставити з мінімальними правками, – пояснює політолог, – це технологія, але її можна за бажання поставити на службу ідеології».

Американський радник і експерт в області міжнаціональних конфліктів та національної безпеки Аріель Коен, який брав у вересні участь у форумі з міжнародних відносин «Ризька конференція», в інтерв’ю порталу BB.lv заявив: «Сьогодні вже не можна будувати національні держави, видавлюючи з політичного та інформаційного простору меншини , як в 1990-і роки минулого століття. Їх потрібно інтегрувати «з молодих нігтів, з дитсадка», як в естонській Нарві, так і в латвійському Даугавпілсі, оскільки «мономовна громада в комбінації з великим сильним сусідом – це бомба уповільненої дії».

Однак в російськомовному інформаційному просторі пострадянських країн домінують державні та «продержавні» засоби інформації Росії, перш за все, телевізійні канали, які використовуються як знаряддя формування громадської думки, вказує політолог. І Захід, як одностайно вважають латвійські експерти, поки на цьому полі програє. «Не мобілізувався, не витрачає грошей, не знаходить людей, які здатні писати і говорити від його імені і показувати те, що потрібно». Займатися контрпропагандою рідною для меншин мовою життєво важливо для держави, зазначив Коен в розмові з Радіо Свобода і уточнив: «Зрозуміло, що, крім цього, необхідно розуміти стратегію супротивної сторони, симпатизувати місцевій російськомовній громаді та її реальним проблемам, бути на її боці і не скочуватися до грубої пропаганди, інакше зусилля з протидії будуть контрпродуктивними».

Російська пропаганда розвела по «різні сторони окопу» російськомовних жителів Латвії в їхньому ставленні до українського конфлікту. Наприкінці вересня в латвійській Єлгаві дві старшокласниці жорстоко побили дівчинку з родини українських біженців. Приводом слугував всього лиш незвичний акцент новенької. І хоча поліція не вбачає націоналістичних мотивів у конфлікті, прояв подібної ксенофобії в місті, в якому російською з акцентом говорять багато хто, не здається випадковим. До речі, мешканками Латвії назвалися і дві жінки, які стали відомими після акції протесту проти концерту Йосипа Кобзона і Валерії в Лондоні, – невелика сутичка з ними стала причиною затримання поліцією російського політемігранта Євгенія Чичваркіна.

Оригінал на сайті Російської редакції Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG