Відомий дисидент і правозахисник Володимир Буковський не може отримати російський паспорт: чиновники в російському консульстві в Великій Британії кажуть йому, що «все вирішується в Москві». Друзі відомого громадського діяча звернулися наприкінці минулого тижня із запитом до міністра закордонних справ Росії Сергія Лаврова, відповідь очікується. Російська служба «Голосу Америки» поговорила з Володимиром Буковським про те, як, на його думку, Кремль будує для себе зовнішньополітичні міфи, за якими потім живе.
– Як Ви думаєте, це така звичайна чиновницька тяганина чи вам не видають паспорт навмисно?
– Вони не хочуть, щоб я туди їздив, я-то знаю. Останній раз, коли я там був 2010 року на вердикті у справі Ходорковського, який перенесли в результаті, вони за мною поставили дві машини з двома опергрупами. І ці групи їздили за мною день і ніч, 24 години на добу, чергували біля будинку, де я жив – у Саші Подрабінека. А коли я вже відлітав, мене затримали на паспортному контролі, сказали, щось неясно з паспортом, мовляв, почекайте.
І протримали рівно до того моменту, як полетів мій літак, а потім сказали – проходьте, все гаразд. Натяк, як мовиться, товстіше нема куди. Вони не хочуть, щоб я туди їздив, я це чудово розумію. Запросили зараз Сергія Лаврова через депутата Дмитра Гудкова, це ідея Володі Кара-Мурзи. Я знаю, поки цей режим при владі, мені туди поїхати не дадуть більше. Коли він завалиться, тоді мені не потрібен буде ніякий паспорт.
– Це, на Вашу думку, помста, як кажуть, за старе, чи вони бояться вас як загрозу для них?
– Це політичне, хоча вони, звичайно, сильно все переоцінюють. Я старий хворий чоловік, уже давно жодною активністю не займаюся, зв'язків у мене тепер таких немає, як були в минулому. Що я можу? Нічого. А в них міфи. Колись ми зламали їхню машину, і вони досі на нас дивляться з жахом. Вони ж міфотворці. Мені розповідали перебіжчики, зокрема, Саша Литвиненко і ще один, що в школі КДБ мою справу вивчають як приклад внутрішнього ворога, з яким нічого зробити не могли. Уявляєте?! Покоління за поколінням гебешників вчаться на моїй справі.
– Якщо вже ми заговорили про міфи: останнім часом з'явилася велика кількість повідомлень про те, що літаки НАТО піднімаються на перехоплення російських літаків, Володимир Путін говорить про ракети, показово ці ракети стартують, і так далі. Як Ви думаєте, Володимир Путін цими діями просто роздуває в суспільстві настрій «ми знову велика держава, яку треба боятися», чи він справді готовий застосувати ядерну зброю проти Заходу?
– Путін справді живе в ілюзії, що може заново переграти кінець «холодної війни». Що ось там, мовляв, зрадники всякі, Горбачов, Яковлєв, вони все здали, а насправді можна було виграти. Але це приблизно як у єфрейтора Шикльгрубера було враження, що Першу світову війну Німеччина не програла, а її зрадили. Путін зі своєї позиції не міг знати, що відбувається нагорі, що країна збанкрутувала, звідки він це в Дрездені міг знати?
І тому у нього ця ілюзія є, і він пре вперед, але, звичайно, це блеф. Я не думаю, що він піде на ядерну війну, навряд чи. При цьому в них теж весь час якісь міфи, ось недавно щодо якоїсь тектонічної зброї, якою можна викликати землетрус. Мовляв, Америка зникне, а нас теж трусне, але не так сильно – якесь уже неприховане марення.
– А в Кремлі, на Вашу думку, уявляють собі, де в такій грі проходить «червона лінія»? Вони можуть, експлуатуючи радянську ядерну загрозу, але маючи всі відомі проблеми з корупцією і халатністю, не помітити чи не усвідомити, що перетнули цю «червону лінію»?
– Вони можуть загратися, це запросто. Вони до кінця не розуміють, наприклад, що якщо вони полізуть на Латвію (а вони на це явно ціляться – влаштувати там «зелених чоловічків», тим більше, що там справді великий відсоток російського населення), то у відповідь вони отримають війну. Тому що НАТО діватися нікуди – або воно повинно себе розпустити, або воювати, і воно буде воювати, з гарантією застосує авіацію, флот, і так далі. А Росія зараз в такому кволому стані, що їй один щиголь – і вона розвалиться.
– Наскільки ті, хто не належить до «найближчого кола» Путіна, готові грати в усі ці ігри далі? Іноді у спостерігачів в Росії складається враження – я суджу з публікацій у соцмережах і розмов з політологами – що навіть абсолютно лояльним Кремлю людям, наприклад, Сергію Лаврову, все це починає здаватися занадто небезпечним.
– Лавров навряд чи ідейна людина, він любить пожити, як і багато хто там. І якщо вони ще не сплели змову, то сплетуть. Путін, можливо, вирішив йти ва-банк, блефувати до кінця, «лоб у лоб», такі в нього замашки «пацанські». Але вони ж розуміють, що «в кінці дороги тієї плаха з сокирами». І вони туди не хочуть, вони хочуть красти багато грошей і жити.
Тому, я думаю, вони його здадуть, він їм дуже вже поперек горла всім. Сталін намагався запобігти такому щодо себе, проте є досить багато свідчень на користь того, що його все-таки отруїли. Був медичний висновок, де написали абсолютно явну симптоматику отруєння, просто висновок не зробили, з обережності, звичайно.
– Може все це призвести до того, що країна зруйнується раніше, ніж режим?
– Може. Загалом, так і було 1991 року з СРСР – банкрутство настало. А як наслідок банкрутства звалився режим. І зараз відбувається банкрутство: і нафта падає в ціні, і газ падає, і рубль падає, і інвестицій немає, і гроші втікають.
– Але Володимир Путін недавно в Сочі стверджував, що, хоча санкції й відчуваються, грошей у Росії ще достатньо.
– Я, знову ж таки, виходжу з нашого досвіду з Радянським Союзом – ми завжди переоцінювали його силу. Ми знали, що він повинен упасти, ми про це писали, говорили, але все одно він звалився раніше, ніж ми думали. Виявилося, він набагато слабший, і це нас вразило.
Ми трошки схильні переоцінювати силу противника, що правильно – так треба робити на всяк випадок, але з прогнозами щодо СРСР нас це підвело. Я вважав, що вони заваляться в кінці століття, і на 10 років помилився. Ну, так, можна, наприклад, жартуючи сказати, що другого 17-го року вони не переживуть. І це, мені здається, буде досить точно.
