Луганськ – місто у глибокій комі

Львів – Після так званих «виборів» 2 листопада у «ЛНР» і «ДНР» люди, які не покинули свої домівки з різних причин, вчаться жити у тих умовах, які склались. Хтось підтримує відкрито дії нової «влади», хтось тихо змирився, а хтось змушує себе навчитись виживати. Радіо Свобода розмовляло зі Світланою, підприємцем, яка майже 30 років проживає у Луганську після закінчення університету в Києві. Про те, як люди дають собі раду зі звичайними побутовими проблемами в інтерв’ю з жінкою.

У липні Світлана виїхала з Луганська. Перебивалась у різних містах по друзях і знайомих. Однак у вересні повернулась у рідну домівку – в Луганськ. Ані роботи, ані грошових надходжень у неї на сьогодні немає. Живе із заощаджень і допомоги друзів.

– Світлано, чи збереглось Ваше помешкання, чи у ньому є опалення, бо на вулиці у Луганську мінусова температура, чи є вода і газ?

– На щастя, квартира і будинок, де вона розташована, не пошкоджені. Вода подається не регулярно, десь 5-6 годин на добу, а десь по 2-3 години. Але як вода не хлорувалась до зупинки водозабезпечення, так і зараз не хлорується. Тобто пити її, використовувати для приготування їжі не можна. Центрального опалення у більшості квартир немає. Лише підключили кілька будинків у центрі міста. Світло у вечірні години вимикають, з 17:30 до 22-ї години. Ті, в кого генератори, то мають у хаті електрику. Газ є, але дуже низький тиск, якщо будинок висотний, то на верхніх поверхах не вистачає тиску.

– Як у багатьох вікнах є світло, коли, звісно, ввімкнена електрика?

– У поодиноких вікна, дуже мало. Якщо двір у будинках дев’ятиповерхових, то нарахувала 18 вікон, де було ввімкнене світло. Вимикають електрику і в пік навантаження, коли люди вмикають прилади. Луганську шахту затопили і весь цей населений район «Ювілейний» немає досі води і електрики.

– А на вулицях, чи взагалі безпечно ходити людям, особливо молодим жінкам?

– Якщо це не пізно увечері і якщо дівчата не провокують, то я не зіштовхувалась з такими випадками, щоб це було небезпечно. Але свою єдину норкову шубу, я таки давно завезла до знайомих у Харків. І не збираюсь сюди везти і тим більше ходити. Бо це небезпечно. Ніяких прикрас не одягаю на себе, нічого, ходиш як сіра мишка, щоб не впасти нікому в очі.

– Як взагалі виглядає зараз Луганськ, чи відчутно, що війна довкола, чи все тихо і мирно?

– Люди ходять вулицями, а поруч з ними теж ходять озброєні особи у повній бойовій амуніції. Вони приходять у магазини і стоять у черзі разом з цивільними людьми. Правда, також купують, не беруть все, що їм треба просто тому, що у них у руках зброя. Я бачила, що вони теж розраховуються.

Місто живе, якщо можна це назвати життям, активно до 14-ї години. Маршрутки їздять до 16-17-ї години. Тому всі справи луганчани стараються вирішити до 14-ї. Ті, хто працює довше, просто стоять на зупинках і чекають на транспорт. Після 18-ї маршрутки вже не їздять, а місто завмирає у повній пітьмі. Чути віддалену канонаду, тобто це відчуття війни. Бо є обстріли у мсті Щастя, на Станиці Луганській не можуть втихомиритись «казаки».

– Чи є машини на вулицях, не лише ті, в яких їздить так звана нова «влада» і бойовики, а й мирних людей?

– Вже є, навіть бачила дорогі джипи – «Лексуси», є «Мазди». Дорогі нормальні машини.

– Тобто люди повертаються додому?

– Так, повертаються, бо тут їхня хата.

– А випадки мародерство трапляються?

– Зараз такого вже нема. Це було у військовий період, грабували здебільшого великі заможні будинки.

– Прошу сказати, Світлано, як люди виглядають, чи дуже змарнілі і худі?

– Дуже, я й сама схудла на 20 кілограмів. У людей змінився режим харчування, а ще стреси і нервові навантаження. Тепер, коли вода у кранах є, трішки легше. Позаду постійні пошуки технічної і питної води.

У так званої влади «ЛНР» діє програма «Забезпечення населення питною водою». За паспортом вони видавали людині 10 літрів питної води на 10 днів. Але вже два тижні у цих пунктах води немає. Продають питну воду, спершу було по 30 копійок за літр, потім 40, з 1 листопада – 60. Але люди, які залишились без грошей, не можуть купити собі воду.

– А якою є ситуація із продуктами, де їх продають і чи ціни дуже високі?

– До недавнього часу купували на базарах. У супермаркетах продавали з дверей, виносили прилавок і можна було купити бакалію, кури, олію, яйця. Овочі і фрукти, на щастя, привозять селяни. Картоплі, моркви, буряка є досить. Ціни такі ж як у Києві, але на сільські продукти трохи дорожчі.

– А харчування для новонароджених, немовлят, чи воно є?

– Ось тільки зараз відкрились супермаркети, але як у радянський час були гастрономи. Там є дитячий відділ, дієтичне харчування, але дуже маленький асортимент.

– Банки не працюють, пенсій у людей немає, а де ж взяти гроші, щоб купити найдешевші продукти?

– Перед виборами 2 листопада було оголошено, що як пілотний проект, в одному з районів будуть видавати не пенсії, а матеріальну і соціальну допомогу. Люди розписувались у відомостях. Там було написано: «матеріальна допомога по старості – 1800 гривень. Новий «глава» уряду «ЛНР» Ігор Плотницький потім оголосив, що пенсія для всіх категорій населення «ЛНР» буде однакова –1800 гривень. Видавали ці гроші у поштових відділеннях. Люди спершу записувались у чергу, стяли по три дні. Черги були шалені і досі є за цією подачкою.

– А як живуть ті, які не пенсійного віку і не мають роботу, бо втратили її?

– Ніяк, ними ніхто не займається. Хоча та нова «влада» каже, що буде у неї центр, який займатиметься безробітними. На будинку «уряду» висить багато оголошень, що потрібні такі то працівники, як правило нижчої кваліфікації. Люди йдуть, які без нічого, а жити якось треба. Висять оголошення і для тих, хто хоче піти працювати в «органи міліції» чи «армію». Там зарплата від 5 до 8 тисяч гривень, так написано.

– Люди потребують медичної допомоги – жінки народжують дітей, у когось операція, заболів зуб. Куди йти, у кого просити порятунку?

– На щастя, у мене нічого не болить і я нікуди не зверталась. Це насправді велике щастя. Але новий керівник «уряду», як він себе називає – «голова» «ЛНР» – Ігор Плотницький, обіцяє соціальні картки. Ті, хто ходив на вибори, їх отримали. Це дає можливість отримати медичне обслуговування, всі потрібні медикаменти, можеш викликати швидку допомогу і якщо є картка. То швидка надасть ліки. Я не знаю, як ця соціальна картка діє, не маю її і сподіваюсь, що нею не скористаюсь. Але якось люди обходяться. Працювала і працює обласна лікарня, як шпиталь і як госпіталь. Туди люди і звертаються.

У мене друзі мають приватний стоматологічний кабінет. Вони поки що не працюють. Щоби запрацював бізнес, пройти перереєстрацію всім у їхніх органах влади – «ЛНР». Там є «агентство торговельних відносин», яке видає дозвіл на ведення бізнесу.

– А чи можна прийти в аптеку і придбати ліки, гігієнічні засоби?

– Луганська фармація допродає те, що було на складах Аптеки у дуже жалюгідному стані. Я знаю, що фармацевтам відмовляють у перереєстрації.. Навіть тим, у кого мережі аптек у місті. Чому відмовляють, ніхто нічого не пояснює. Але є такі, які у нової «влади» пройшли перереєстрацію, чи може їх націоналізували, це не зрозуміло. Вони працюють – всі інші – ні. Багато просто втратили бізнес.

– Якою є ситуація з іншим підприємництвом у місті, перукарні, базари?

– Деякі перукарні вже почали працювати, вони пройшли перереєстрацію. У принципі приватні підприємці на базарах теж працюють, мають дозволи, також ремонтні майстерні відчинені. Бо там спрощена схема проходження перереєстрації.

– Чи заставляють луганчан йти в ополченці?

– Коли були бойові дії, то заставляли. Люди рили окопи, це було.

– Як гадаєте, скільки мирних людей загинули від голоду, під завалами, від куль?

– Думаю, що ці цифри ніхто ніколи не назве. Будуть люди, які не просто померли з голоду, а хто загинув під завалами будинків, це самотні особи у приватному секторі.

– Чи мешканці Луганська підтримують один одного сьогодні і раніше?

– Ті, хто пережили всі військові дії, то вони всі разом навіть у комунальних будинках готували їжу на імпровізованих кам’янках у подвір’ї, готували на всіх. Ці люди спілкуються. Навіть ті відкриті «ватники», які тупо приймають бік Росії, Путіна, все, що у Луганську робиться, стали трішки добріші і м’якіші, ніж до війни. У транспорті можуть поступитись місцем старшій людині, чи подати руку, сумку взяти. Таке зустрічається, колись такого не було.

– А що їх змінило?

– Можливо, є усвідомлення, що пройшли війну. Наразі важко це аналізувати, але таке є.

– Ми говорили про воду, газ світло, а чи платять люди за комунальні послуги?

– Нічого не платимо. Місцева «влада» сказала, що 15 жовтня всі покази світла, газу, води, всі борги «обнулюються», ніхто не розуміє, як це буде. А з 15 жовтня платитимемо по інших тарифах, нижчих, ніж в Україні. Хоча я їх бачила, то такі ж самі тарифи.

– Прошу сказати, чи працюють школи і дитячі садочки?

– Парадокс в тому, що на 1 вересня відкрили 6 нових шкіл, не в повному обсязі, не укомплектовані, але відкрили. На сьогодні у Луганську з 60 шкіл працюють 52. Я це точно знаю, бо моніторила ситуацію. У школи теж не подається хлорована вода і у 2/3 школах електрика подається з генераторів. Школи відвідують у місті 18 тисяч дітей. Працює у місті 21 садочок, у які ходить близько 3 тисяч діток.

– Як працює автостанція, залізниця?

– Вокзал працює. Щодня є потяг у Київ, через день в Одесу, на Москву теж є. З великим запізненням відбуває і прибуває київський потяг. Ніхто нічого на вокзалі не повідомляє. Коли потяги прибувають у Луганськ, то нікого з вагонів не випускають, туди заходять двоє озброєних осіб і перевіряють документи. Лише після випускають. Має бути прописка.

– Світлано, які відчуття у Вас викликає сьогодні Луганськ?

– Я дуже і дуже любила це місто. Луганськ сьогодні став для мене чужим містом, яке тихо вмирає. Попри те, що працює філармонії, яка проводить концерти, театр російської драматичний теж відкрився 26 жовтня, музично-драматичний також відкрив сезон і там лише вистави для дітей на українській мові, працює ляльковий театр. Тобто є культурна складова, але місто стало для мене чужим, попри те, що щось працює якось у ньому. Вже є і студенти, бо запрацювали всі виші з 1 жовтня.

Щось у Луганську невловимо змінилось до такого ступеня, що я не можу сказати, що мені там комфортно, затишно, просто болить душа, дуже болить. Місто загубили, його перетворили у сільський центр. Луганськ деградує, тут пропала складова частина його душі, коли місто розвивалось і жило.

Є райони, які серйозно постраждали. Це ті райони, коли потрібно було показати картинку на російських каналах. Українських новинних каналів навіть по кабельному немає. Інтернетом переважно молодь користується, «ватники» його не розуміють.

– Що далі? Як Ви далі житимете?

– З точки зору України, ми частина України. Але реально «ЛНР» і «ДНР» – це дві нові держави і ми в них живемо. Так ніби на території України, але цілком інші держави, які живуть за новими законами, які придумують на ходу.

Я навіть не можу передати свого стану, відчуття, повний ступор. «Глава» «ЛНР» Ігор Плотницький на прес-конференції після так званих виборів говорив, що найближчим часом створять банківську систему, просту, яка працюватиме лише на території «ЛНР». «ЛНР» розуміє економіку, як гроші-товар. Гроші закінчуються або ж є гроші, які передають з України. Нова «влада» пробує створити нову форму економічних відносин – гроші-товар. Це мертвонароджене дитя і це сумно усвідомити і дуже боляче. І у цьому якось треба вчитись жити і загалом просто жити…