Доступність посилання

logo-print
06 грудня 2016, Київ 20:16

Радянська міфологія руйнується перед історією Людини – публіцист Девід Саттер


Президент Росії Володимир Путін вимагає від своїх істориків «захищати позиції Росії в інформаційному просторі», створюючи підґрунтя для своєї агресивної політики щодо сусідніх країн. Що може протиставити цьому Україна, яка здебільшого досі перебуває в спільному культурному та історичному просторі з Росією? На думку публіциста та дослідника Радянського Союзу Девіда Саттера, радянські міфи розбиваються вщент, коли зустрічаються з індивідуальною історією людей, що пережили радянські часи і можуть з перших вуст та за допомогою архівів розповісти його справжню історію. Такий підхід вибрав дослідник і для своєї книги «Вік безумства», чию екранізацію українські телеглядачі зможуть вперше побачити в ефірі наших партнерів, телеканалу «Еспрессо-TV» у суботу, 8 листопада о 21:00.

– Пане Саттер, чому історія виявилася настільки важливою для нинішнього керівництва Росії, що президент Путін, слідом за товаришем Сталіним, роз’яснює історикам, що вони мають робити?

Девід Саттер

Девід Саттер

– Режиму конче потрібно себе виправдати. А для цього йому потрібно відвернути увагу людей від його злочинів та корупції і спрямувати її на зовнішнього ворога. Для того, щоб здійснити цей маневр, потрібно мати підтримку в історичній інтерпретації, згідно з якою, Захід завжди мав лише погані наміри щодо Росії, що Росія має «власний шлях», що вона має власні цінності. І все це лише з однією метою – відволікти увагу від злочинів та зловживань режиму.

– Ваш фільм, «Вік безумства», створений у співпраці з Радіо Свобода, розповідає конкретні історії переслідування радянською системою звичайних простих людей. Більшість з цих історій, про людей, які намагалися втекти з «радянського раю» і потрапили до психіатричної лікарні в Дніпропетровську, про шахтаря на Донбасі, який попереджав про небезпеку вибуху в шахті і був заарештований за це, про людей, що пережили Голодомор і хотіли розповісти про це, походять з України, це випадково?

Багато працював з дисидентами, які розслідували злочинне використання психіатричної медицини для придушення дисидентства

– Так, це був збіг обставин певною мірою, бо мені пощастило натрапити на людей, які захотіли розповісти свої історії, походили саме з України. Також важливо було розповісти про спеціальну психіатричну лікарню в Дніпропетровську, яка була важливим місцем в історії політичних дисидентів у Радянському Союзі. Я багато працював з дисидентами, які якраз розслідували злочинне використання психіатричної медицини для придушення дисидентства. Ці люди були одним з моїх головних джерел інформації.

Але історії, про які я розповів у книзі та фільмі «Вік безумства», могли статися будь-де у Радянському Союзі. Тодішні умови в Україні та Росії були дуже схожі. Я би не сказав, що в Україні був активніший дисидентський рух. Але в Балтійських республіках він був більш помітний, був помітний навіть мовчазний опір. В Україні це було швидше питанням конкретних людей.

– На західних телеканалах одним з найбільш популярних документальних жанрів є особисті історії більш, чи менш відомих людей, розказаних крізь призму історії країни. Такою є програма «Хто ж ти такий?» на ВВС, «Коріння» на CNN, наприклад та, що вийшла з ведучим Вольфом Бліцером, який розповів історію свого роду, що походить з Польщі і вижив у горнилі війни та Голокосту. Чим, на Вашу думку, викликаний цей інтерес до окремих людських доль, що така розповідь могла б змінити в історичному дискурсі в Україні?

В російському суспільстві досі збереглося зневажливе ставлення до людини

– Щонайменше, такі програми могли б показати не лише те, як людей переслідували у Радянському Союзі, але і те, що їхні життя просто не вважалися важливими. Доля однієї людини є відображенням історії країни. Розповідь про ці долі може показати, як людська доля нічого не означала для радянської системи тоді, і як вона нічого не означає для російської системи сьогодні. Бо в російському суспільстві досі збереглося це зневажливе ставлення до людини. Про цей момент люди дуже часто забувають, коли вони ідеалізують Радянський Союз, але коли ви розглядаєте долі окремих людей, це стає абсолютно очевидно. Для України сьогодні такі програми могли б мати дуже важливу освітню роль.

  • 16x9 Image

    Марія Щур

    В ефірі Радіо Свобода, як Марія Щур, із 1995 року. Кореспондент, ведуча, автор програми «Європа на зв’язку». Випускниця КДУ за фахом іноземна філологія та Центрально-Європейського університету в Празі, економіст. Стажувалася в Reuters і Financial Times у Лондоні, Франкфурті та Брюсселі. Вела тренінги для регіональних журналістів.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG