Доступність посилання

Чи наважиться Росія розширити вторгнення в Україну?


Карикатура Сергія Йолкіна

Карикатура Сергія Йолкіна

(Рубрика «Точка зору»)

Путінська Росія стала реальною загрозою для світу. У Російській Федерації, через 23 роки після розпаду СРСР, розрядки і певного порозуміння з демократичними країнами в часи Бориса Єльцина, несприйняття Заходу стало значно сильнішим, ніж це було за радянських часів. І необхідно визнати, що путінські зомбі-ЗМІ працюють набагато ефективніше за комуністичні. І якщо Путіна не зупинити зараз, то «зелені чоловічки» і російські танки, під приводом захисту росіян, цілком можуть опинитися в державах Балтії.

Путін стратег звісно ніякий, та навіть йому зрозуміло, що ресурсів (військових, економічних, ідеологічних, господарських, фінансових) для того, щоб утримувати окуповані українські території, в Російської Федерації просто немає і не передбачається, але відступитися від України він нездатен.

Спостерігаючи за політикою Путіна стосовно України, напрошується аналогія з ситуацією, яку одного разу довелося побачити в житті. Пес бійцівської породи смертельною хваткою вчепився в холку іншій собаці, підбираючись все ближче і ближче до її горлянки із цілком зрозумілими намірами. Хазяїн агресора, а потім і перехожі намагаються відтягнути пса, звільнити жертву. При цьому з нападником що тільки не роблять – вмовляють, відтягують, луплять.

Але псюра, засліплений прагненням добити противника, вже не в змозі на що-небудь усвідомлено реагувати. Причому, в описаному розкладі неминуче втрачають обидві сторони. Об’єкт нападу, як мінімум, отримає серйозні травми.

А нападник – удар кийком, що відключить його, кулю з травматичної зброї, а то й чого гірше (але трохи пізніше) укол, що усипить його навіки. Приблизно так виглядає і агресія Росії під керівництвом Путіна в Україні.

Нав’язлива ідея Великого Божевільного

Пітерський карлик вже майже нікого і нічого не чує. На розумні аргументи не звертає уваги. Для нього знищення України стало нав’язливою ідеєю фікс. Головне для Великого Божевільного повернути її у свою зону впливу, або як мінімум, покарати серйозно за її непокірність. Незважаючи ні на що, дотиснути, розчленувати та зруйнувати українську економіку.

Виглядає, що антиукраїнська складова в його діяльності помножена на неадекватну політичну поведінку на міжнародній арені, стала подібною до наркозалежності, від якої Путін самостійно вже не здатен вилікуватися.

Та московці, влаштувавши «сафарі» в Україні для різноманітних покидьків, прорахувалися з тим, який запас міцності має Українська держава. І щоб вони не придумували для України: «допомогу» в погіршенні і без того складної економічної ситуації, втрату Україною територій, руйнацію машинобудівних заводів та розірваний кордон, але країна тримається завдяки згуртованості, великому національному духу і патріотизму свого населення.

Очевидно, що листопад 2014 буде дуже складним для українців. Кремлівського старця притиснули, проте явно ще недостатньо. Він не рахується зі втратами, народних протестів не боїться, а санкціями його й так обклали.

Однак, коли західні союзники України не пішли в санкціях далі, а Росія, не відключена від міжнародної системи платежів SWIFT, як це пропонували британці, не можна виключати того, що Путін і його подільники, зроблять спробу пробивати «коридор» до анексованого Криму.

Листопадовий тест для України

Тестом подальшого розвитку ситуації може стати Маріуполь. Якщо російські терористи наважаться на розширення вторгнення, то розпочнуть свою осінню кампанію, швидше за все, з Маріуполя, що, в свою чергу, означатиме, що вони розширюватимуть «підкову» до Криму.

А якщо пробиватимуть «підкову» до Криму, то намагатимуться захопити силою Маріуполь, Миколаїв, Херсон і Одесу. Що означатиме, що Кремль закусив «вудила» і взяв курс на широкомасштабну війну, повністю проігнорувавши усі санкції Заходу. Питання у тому, чи готові сьогодні українські війська заблокувати просування російських військових вглиб українських територій?

Можна розглянути декілька варіантів можливого розвитку подій:

1. Перемир’я (часткове як зараз, короткочасне до весни чи довгострокове на більш тривалий час).

2. Бойові дії на території України. Своєрідна «гойдалка», українські військові відбивають захоплені російськими бойовиками території, сепаратисти їх знову захоплюють, українські сили їх знову відбивають. Але при цьому не переходять кордон із Росією.

3. Бойові дії продовжуються. Під час бойових дій українські військові зачищають терористичні угрупування, і, в разі потреби, переходять кордон із Росією.

Проаналізувавши усі перелічені варіанти, бачимо, що перший варіант виглядає, все таки найкращим. Але враховуючи той фактор, що промосковські сили весь час нападають (і це відбувається постійно), дуже сумнівно, що Росія на ньому зупиниться.

Хоча не виключено, що в Кремлі можуть ухвалити рішення перенести ескалацію конфлікту на березень-квітень. Адже і їм мусить бути відомо, що часом в луганських і донецьких степах температура опускається до мінус 30-35 градусів за Цельсієм.

Швидше за все, ухвалення цього рішення знаходиться на стадії вирішення. Можна навіть судити по єнакіївським «ополченцям», які вже зараз починають нарікати на те, що яка війна може бути взимку. Кадри Путіна можуть просто всі розбігтися. Тому Москва може вирішити, що краще із цим до весни не ризикувати.

Патова ситуація для Путіна

Питання в тому, що Путін сам добровільно загнав себе у патову ситуацію. Якщо він не відступить, то на Росію чекатиме декілька наступних років поступово наростаючого, але незворотного економічного колапсу. Після чого кришку в котлі народного невдоволення обов’язково зірве. І російський бунт безжально змете пітерський режим, що вщент прогнив.

Тому не можна виключати, що для того, аби уникнути політичної катастрофи, Путін піде ва-банк. Вважаючи, що зможе виграти війну в Україні, правила якої він сам для себе придумав.

Але для того, щоб Україна не програла, Захід мав би сам переглянути досі існуючі правила стосовно неї. НАТО змінити свою давню «мантру», що Україна ще не готова до вступу. ЄС чітко визначити час, коли Україна стане його членом, а США визначаться з постачанням оборонного озброєння.

Бо чим довше відтягуватиметься час збільшення допомоги Україні, тим більше нахабнітиме Путін. Москва здатна розпочати «профілактичні» обстріли фінських чи норвезьких територій, будучи впевненою у тому, що все це, як і раніше, легко сходитиме їй з рук.

Тому питання – чи полізуть росіяни далі, плавно перетікає в площину того, як реально зупинити російську агресію в Україні. Адже тепер вже зрозуміло, що досягнути довготривалого перемир’я з державою, де цілком і повністю переміг реваншистський путінізм, неможливо.

Питання стоїть сьогодні рубом – або під натиском західних санкцій в Росії змінюється реваншистська влада, або Москва дотисне Україну, якщо допомога їй залишатиметься і надалі недостатньою.

Путін не зупиниться доти, поки не знищить Україну, або сам не відбуде до кращих світів. Тому мова має йти про незалежність України, як фактор дотримання демократичних цінностей західної цивілізації…

Віктор Каспрук – незалежний політолог

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • 16x9 Image

    Віктор Каспрук

    Віктор Каспрук – політолог, журналіст-міжнародник, публіцист. Закінчив Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського. Працював завідувачем відділу політики в газеті В’ячеслава Чорновола «Час-Time». Автор понад 2300 статей. Спеціалізується на висвітленні проблем України, Росії, Білорусі, Близького Сходу, арабського світу, Латинської Америки та Південно-Східної Азії.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG