Доступність посилання

08 грудня 2016, Київ 18:26

Переїзд у Росію – пастка, ніхто нікого не чекає – біженка з Донеччини


Пікет переселенців з Криму та Донбасу, Київ, червень 2014 року

Пікет переселенців з Криму та Донбасу, Київ, червень 2014 року

Співробітники адвокатської мережі «Міграція і право» російського правозахисного центру «Меморіал» розповідають, що останнім часом до них почали звертатися громадяни України, які приїхали до Петербурга, де їм обіцяли захист від негараздів, роботу і житло. Українці стали приїжджати в Петербург ще в травні-червні, і тоді тисячі людей дійсно отримали статус біженців і були розселені у тимчасові помешкання. Але зараз їх стали звідти виселяти, а документи, подані до управління федеральної міграційної служби у Петербурзі та Ленінградській області, місяцями лежать без будь-якої на них реакції.

На сайті УФМС можна прочитати таке: «У зв’язку з масовим прибуттям на територію Російської Федерації громадян України, 22.07.2014 року урядом Російської Федерації затверджено постанову №691. Цією постановою передбачено розподіл між суб’єктами Російської Федерації квоти з прийому і розміщення прибулих в масовому порядку громадян України. Для Санкт-Петербурга квота на прийом громадян України не передбачена, для Ленінградської області вона вичерпана. Через це громадянам України, які не мають близьких родичів на території Санкт-Петербурга і Ленінградської області, УФМС Росії у Санкт-Петербурзі і Ленінградській області сприяє у забезпеченні переїзду в інші регіони Російської Федерації, квоту на прийом в які не вичерпано».

Про цю проблему розповіла Олена Дунаєва, голова управління федеральної міграційної служби Росії у Санкт-Петербурзі і Ленінградській області.

Ми дуже багатьом допомогли переселитися і в Сибір, і на Далекий Схід

– Петербург, так само як і Москва, не має квоти на прийом біженців. Тут складно з житлом та й центру тимчасового розміщення для такої категорії громадян немає і ніколи не було. І все-таки Петербург ще влітку взяв на себе безпрецедентні обов’язки з прийому і розміщення цих людей, використавши для цього маневрений фонд, причому відразу було обумовлено, що люди заселяються туди тільки до кінця жовтня. Якщо хтось за цей час не зміг знайти роботу і житло тут, їм пропонується допомога в переїзді в інші місця, де таких людей готові приймати і облаштовувати. Ми дуже багатьом допомогли переселитися і в Сибір, і на Далекий Схід, і ближче – в Псков або Новгород. Але, на жаль, є люди, які не хочуть звільняти тимчасове житло, хоча маневрений фонд просто необхідний такому великому місту, як Петербург, адже весь час виникають різні аварійні ситуації, буває капітальний ремонт будинків, на час якого людей селять саме в цей фонд. Тому сьогодні в Петербурзі статус біженців надається тільки тим, у кого тут є прямі родичі – батьки або рідні брати і сестри. В інших випадках, якщо люди самостійно влаштуватися не можуть, ми пропонуємо їхати туди, де їх можуть прийняти, допомагаємо в усьому, навіть квитки купуємо. От зараз, наприклад, Омська область готова прийняти 50 осіб.

– Але ж є люди, які знайшли житло і можуть працювати, але їх не беруть тільки тому, що у них немає статусу біженця, що дозволяє оформити їх легальним чином.

– Статус біженця оформлюється не відразу – це займає близько 3 місяців, але він для влаштування на роботу і не обов’язковий. Громадяни України мають право легально перебувати на території Росії до 90 діб, а у зв’язку із ситуацією, що склалася, після закінчення цього терміну ми їм продовжуємо (у випадку їхнього звернення) міграційний облік ще на 180 діб, а потім ще на 180 діб. Так що жодних проблем із перебуванням на території Росії у них сьогодні немає. А що ж до статусу, то нелогічно починати працювати над статусом протягом трьох місяців, коли людині треба вирішувати питання особистого влаштування – або винаймати житло самостійно, або погоджуватися на переїзд до іншого суб’єкту, який їх чекає і проведе всю процедуру на місці. Тобто навіщо людині отримувати статус біженця в Петербурзі, якщо тут все одно не вирішуються його соціальні проблеми


Однак адвокат мережі «Міграція і право» правозахисного центру «Меморіал» Ольга Цейтліна уточнює, що існує не одна, а дві постанови уряду, які, на її думку, суперечать одна одній.

Їм обіцяли тут житло і роботу, але не надали нічого, і тепер вони кажуть: навіщо ж ми приїхали, краще б залишалися у себе вдома

«Обидві вони від 22 червня, одна встановлює триденний термін для надання притулку громадянам України на території Російської Федерації, там йдеться, що всі, хто екстрено приїхав з України в Росію, має право отримати такий притулок. А друга постанова №691 встановлює квоти на надання притулку, причому квота на Петербург дорівнює нулю, а на Ленінградську область – десь близько 10 осіб. І дійсно, люди масово зверталися за допомогою, і статус біженця був наданий приблизно 7 тисячам громадян України. Але зненацька його надавати перестали, їм тепер кажуть: у нас квота – нуль, так що переїжджайте в інший регіон. Особлива категорія громадян – це ті, кого літаками МНС вивезли з Криму. Їм обіцяли тут житло і роботу, але не надали нічого, і тепер вони кажуть: навіщо ж ми приїхали, краще б залишалися у себе вдома. Інша категорія – це ті, хто нічого не просить у держави, вони змогли тут влаштуватися, знайти житло, і їм потрібен тільки один документ – статус біженця, щоб роботодавець міг найняти їх легально. Адже те, що громадяни України зараз мають право залишатися на території Росії, ще не дає їм можливості працювати і не знімає з роботодавців відповідальності, якщо вони наймуть їх без відповідних документів».


До Ольги Цейтліної звернулася за допомогою сім’я, яка приїхала з Донецької області.

«У мене дружина і двоє дітей, дві дівчинки, 4 і 10 років, – розповідає Олександр (ім’я змінено). – В одному під’їзді з нами жила бабуся, за якою ми доглядали багато років. Ми не хотіли їхати, але я працював в міліції, а там з міліціонерами нехороші речі відбуваються: вони просто зникають, іноді їх знаходять мертвими, іноді – десь у харківській тюрмі. Я цього для себе не хотів, тому ми зрозуміли, що нам доведеться виїхати. Спочатку хотіли в Тюмень, де у нас живуть друзі, але тільки ми зібралися, як у них тяжко захворіла дитина. І тут ми отримуємо звістку з Петербурга: сім’я підприємців з Ленінградської області готова нас прийняти. Ну, ми зібралися і поїхали, бабусю з собою взяли, просто не могли її залишити без всякої допомоги. Вона, до речі, з Ленінграда, блокадниця».

Дивовижна історія: люди вивезли з-під обстрілу чужу бабусю, а їх, всіх п’ятьох, пригріли у себе чужі люди. За словами Олександра, вони живуть уже майже півроку дуже дружно – у заміському будинку, господарі на першому поверсі, гості – на другому. Сашкові і його родині від російської держави нічого не потрібно – тільки статус біженця, щоб він міг легально працювати і поступово чекати російського громадянства, тоді його з радістю візьмуть в місцеву поліцію. Але саме цього папірця Олександр не отримує. Він проклинає себе за довірливість: повірив співробітникам УФМС, що не треба дзвонити і приходити самому, дисципліновано чекав на дзвінок. А коли, не дочекавшись, прийшов, виявилося, що заповітного документа більше нікому не видають.

Не може отримати статус біженців і родина Лади, що теж приїхала з Донецької області. Лада, як і Олександр, просила не називати її справжнього імені, боїться остаточно зіпсувати стосунки з УФМС. З нею в Петербург приїхали дочка, син і внуки, всі вони можуть і хочуть працювати, але знову ж таки не мають офіційного статусу біженців. Саме з цієї причини дочку Лади не взяли на роботу в дитячий сад, де дівчина хотіла бути вихователькою.

У нас багато знайомих поїхали в ту ж Сибір, в Красноярськ, а тепер вони всі повертаються назад, бо там для них немає ні житла, ні роботи

– Лада, скажіть, а чому б вам всім не виїхати туди, де біженців чекають і можуть прийняти, як радять в УФМС?

– Та тому що це – пастка, нікого там насправді не чекають, ніяких умов там немає. У нас багато знайомих поїхали в ту ж Сибір, в Красноярськ, а тепер вони всі повертаються назад, бо там для них немає ні житла, ні роботи.

Дорослі члени сім’ї Саші написали лист в УФМС, де описали свої поневіряння.

«19 червня 2014 року, коли почалися широкомасштабні воєнні дії на території Донецької області, ми всі разом, з дітьми і бабусею-блокадницею, яку ми не могли залишити під бомбами без тепла і світла, тікали у напрямку Довжанського КПП, але потрапили під артилерійський обстріл, кордон закрили, і ми змушені були повернутися. На щастя, залишилися живі і наступного дня виїхали у бік КПП Гуково. Але коли ми дісталися до кордону, його знову закрили через обстріли, нам усім довелося ночувати в машині біля населеного пункту Червонопартизанськ. Вранці ми повернулися до кордону, але знову потрапили під гарматний обстріл, але кордон відкрили, тож ми змогли його перетнути. Після перетину кордону зупинилися в Новошахтинську, у таборі для біженців, виїхали з табору 23 червня 2014 і поїхали до Санкт-Петербурга, де у нас були знайомі, які надали нам житло у місті Луга Ленінградської області», – йдеться у листі.

Далі описується безрезультатна паперова тяганина, закінчується лист такими словами: «Ми нічого не просимо від влади Росії, окрім можливості законно перебувати на території Петербурга, ми самостійно облаштувалися, дочку взяли в школу, чоловік знайшов роботу в Петербурзі, ми просимо лише дати нам можливість отримати притулок».

Притулку сім’я просить не тільки для себе, але й для бабусі-блокадниці: з урахуванням «народження в Росії і заслуг перед Вітчизною, інших гуманних причин, в силу третьої статті Європейської Конвенції «Про захист прав людини і основних свобод» і відповідно до законодавства».

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG