Треба було не співати так довго на Майдані, а викидати їх із кабінетів – художниця

Художниця Марина Соченко може по пам’яті розказати усю хронологію подій Революції Гідності. Вона з етюдником була на Майдані з першого дня – малювала віче, намети, портрети активістів. Свою колекцію вона планує показати українцям 21 листопада, у річницю революції. Рік після тих подій, говорить вона, змінив її як людину, українців та країну загалом. Зокрема, каже Соченко, вона довго не могла подолати депресію від пережитого та побаченого під час Майдану – допомогло малювання. Художниця говорить, що політики не засвоїли урок Майдану, за який українці заплатили життями.

Марина Соченко у своїй майстерні викладає на мольберт одну за одною картини та замальовки. Тут і одне з перших віче, коли українці вийшли на Майдан, не задоволені тим, що тодішній президент Віктор Янукович не підписав асоціацію з Європейським союзом.

Далі – полотно з написаним мітингом 30 листопада, коли людей обурило побиття «Беркутом» студентів під Монументом Незалежності.

Є також нічне наметове містечко, що живе обіцянками розгону з боку силовиків.

Показує художниця також незліченну кількість портретів Майдану: козаки, медики, журналісти, кухарі польової кухні – усі різного віку, статей та походження. Розповідає: мітингувальники знаходили її самі, просили намалювати на згадку. Перебираючи свою колекцію портретів, Соченко каже: зібрала всю Україну.

«Ну, це зовсім різні люди, найцікавіше тут – географія, звісно. Я ж не шукала, не вишукувала людей, вони просто самі мене вже шукали. Наприклад, тут Севастополь, от Херсон, журналіст Києва – вся Україна тут є», – розповідає Соченко, демонструючи портрети.

«Я кланялась їм, просила не бити людей» – художниця

Ще до січневих розстрілів в урядовому кварталі тендітна жінка «вигадала собі місію»: вмовляла «беркутівців», що стояли шеренгами на вулиці Інститутській, не йти проти народу. Каже, що «кланялась їм, просила не бити людей». Силовики у відповідь мовчали і слухали.

Зараз багато чого варто було б робити по-іншому, говорить вона. Зокрема, українській нації слід бути більш рішучою: менше співати пісень та більше діяти.

«Я все-таки думаю, що треба було не співати так довго на майдані, а йти і викидать їх із кабінетів і заводити нових людей. Треба було реально робити революцію. Тому що на ці співи ми таку енергію витратили колосальну, ми втратили стільки народу чудесного», – додає Соченко.

До Майдану мені здавалось, що є я, а є абстрактний народ – Соченко

Художниця говорить, що часом було дуже страшно, особливо коли «Беркут» анонсував «зачистку» Майдану. Втім, говорить Соченко, місце художника – поряд із народом.

«І мені здавалось, розумієте, що є я, а є якийсь народ. Ні, я завжди на нього працювала, але це для мене було трошки абстрактно. А от на Майдані я відчула, що є народ. Є він, і смерть реальна. Я досі це переживаю, треба пережить, а як це переживеш?» – додає художниця.

За словами Марини, революція її змінила, бо до того була «дуже ліричною, а не войовничою натурою». Окрім того, довгий час після революції вона боролась із депресією через побачене та пережите – допомогло саме малювання.

Ми сильніші тому, що ми праві – Соченко

Соченко говорить, що усі розмови про перевагу росіян у збройному конфлікті на Донбасі слід розцінювати як свідому деморалізацію. Вона згадує численні рази, коли «Беркут» обіцяв «зачистити» площу та спалити намети, втім активісти вистояли.

«Ми сильніші тому, що ми праві. І цим ми сильні. А Бог на боці тих, хто правий, хто захищає свою землю. Вони неправі, вони сюди полізли, вони і відчувають, що вони неправі. Ну, коли їх ловлять, то вони «не можуть зрозуміти», що вони взагалі тут роблять. У них нема морального виправдання, як не було і в Афганістані. Тому там програш такий і був, бо не було заради чого», – говорить Соченко.

Жінка додає: люди змінились, а керівна верхівка – ні, як наслідок – не засуджені злочини тих, хто калічив і вбивав українців на Майдані. Художниця додає: нація має навчитись присікати зло, з нею скоєне, інакше переживатиме подібні болючі уроки знову і знову.