Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 07:05

Юлія Марушевська: люди боролись із щитами і бруківкою, а я боролась із планшетом і телефоном


Київ – «Ми цивілізовані люди, але наші можновладці – варвари. Саме тому я прошу вас про допомогу», – ці слова Юлії Марушевської у відео «I am Ukrainian» прозвучали на весь світ і зробили її бажаною гостею чи не всіх відомих телеканалів світу. Красиву дівчину з Майдану запрошували і на CNN, і BBC, про неї писав The New York Times, згадував у своїй програмі навіть Дмитро Кисельов. Втім свою популярність дівчина називає страшною і мріє, що країна і люди, які боролись на Майдані і про яких вона розповідає усім довкола, нарешті отримають заслужене.

– Розкажіть історію відео «I am Ukrainian». Як виникла ідея?

– Як і всі, в той момент я відчувала, що повинна зробити свій максимум і коли вбили Нігояна, в мене був істеричний стан, я почала писати всім своїм друзям іноземцям, щоб нас почули, щоб в іноземних медіа я бачила не лише про те, які нацисти і фашисти стоять на Майдані. І один мій друг режисер, документаліст порадив мені взяти цей лист і сказати його на камеру. Я знайшла свого друга фотографа, ми прийшли на Майдан до барикад, де був вбитий Сергій.

Я не очікувала такої популярності, я просто розуміла, що якщо я нічого не зроблю, я просто здурію

Я не очікувала такої популярності, я просто розуміла, що якщо я нічого не зроблю, я просто здурію. Це була рівнозначна дія до того, чи я буду робити бутерброди, наливати чай чи купувати ліки. Я знаю, що воно почало набирати популярність, коли людей далі вбивали на площі і там були шалені цифри переглядів, тому що всі хотіли розібратися, що там відбувається. А людей вбивали фактично онлайн. Це була страшна популярність.

Я зрозуміла, що щось відбувається, коли мені серед ночі почали дзвонити редактор CNN, інших телеканалів, усіх можливих медіа. Люди боролись зі щитами і бруківкою, а я боролась з планшетом і телефоном. Це могло бути до 20 інтерв’ю в найгірші дні. Іноді в мене не було часу для сну і їжі, але я розуміла, оскільки я не боєць, якими є хлопці, я роблю те, на що в мене є сили.

– Пам’ятаєте перший день на Майдані?

– Я пам’ятаю, що був дощ. Ми були з друзями, вони роздавали дощовики. Це було розчарування і квола спроба щось змінити.

– Що для Вас означає перше побиття на Майдані студентів?

– Це був злам, це була нічна істерика, після того повна мобілізація і після того ейфорія. Я побачила своїх людей, які стоять за одну справу. Це був біль з радістю. І уcвідомлення того, що ми можемо за себе постояти.

– Про що запитували в численних інтерв’ю іноземні ЗМІ? Що очікували почути, а що почули від Вас?

– Нічого, крім здорового глузду і оцінки пересічної людини від мене не очікували. Чого хотіли і досі хочуть – це реальних людей. Я намагалась передати ту атмосферу, ті думки, які є в моїх друзів, просто для того, щоб вони відчули сим ми живемо. Я бачу в очах цих людей, це захоплення і нерозуміння. Ще декілька років тому ми була така собі сіра зона, пострадянська країна, а тут бах, революція і це щось неймовірне, щось незрозуміле. Вони починають сюди їздити і бачать, що Київ мало чим відрізняється від багатьох міст Європи, а вони ж очікували тут аборигенів побачити. На жаль, світ нас не сприймає, як цивілізовану свою частину, незважаючи на те, що ми давно є цією частиною. І я тішусь цим, бо ми перевищуємо те, чого від нас очікують.

Редактор «Independent» мені казав: та розкажіть як у вас класно, розкажіть як у вас дешево, розкажіть, які у вас хороші люди. Питання не в тому чи вони з нами, питання в тому чи ми самі з собою. Приїжджаючи додому мені набагато більше хочеться сказати українцям, ніж там розказувати про Україну. Я люблю Україну, я знаю всі наші хороші риси і я про це розказую, але я прекрасно бачу, наскільки у нас є багато того, над чим працювати, наскільки менше ми віримо в себе, ніж весь світ вірить в нас.

В нас реально нема облич, які про нас говорять. Це можуть бути державні інституції, громадські організації. Та врешті нам хоча б три людини, які б говорили про нас усім і цього було б більше, ніж достатньо. Інформаційні приводи треба створювати.

Я була у Вашингтоні, де мене просили привезіть нам історій, привезіть нам людей. Ми чули, що у вас там є лікар поранений, хто там у вас хороший боєць. Треба знайти хорошого англомовного представника української армії, та його на кожен канал запросять поспілкуватись. А де ця людина? Я не спілкуюсь з нашим Міністерством оборони, але мені здається, що можна знайти серед цих кількох тисяч знайти людину з західною освітою, нормальною англійською мовою і яка б могла пояснити світові, що відбувається. Це не так складно. І вони шукають. До медіа треба йти.

– Як змінив Вас Майдан?

– Майдан нікуди не дівався століттями до того і нікуди не дінеться після того. В нас є ціль, яка не досягнута, тому говорити про якісь розчарування – це слабкість.

Я не можу сказати, що мене дуже змінив Майдан, щодо бачення моєї держави чи бачення себе, але мені Майдан дав дуже багато доказів того, що ми на правильному шляху, що я на правильному шляху. Я завжди вірила, що в цій країні у мене є майбутнє, в моєї України є супер майбутнє.

Подорожуючи світом я бачу, що ми дуже здорова, процвітаюча держава. Нам є чому заздрити і коли мене питають, чи не хочу я побачивши стільки суспільств і різних держав, чи не хочу я жити десь інакше, я розумію, що Україна – це найцікавіше місце, де можна жити. Тут зароджуються тренди, тут народжується історія нової Європи і Україна є центром вібрацій. Наше завдання – це розумно використати, щоб нас ці вібрації не поглинули, не знищили, а дали нам вирости.

– Буде третій Майдан, як вважаєте?

– Було б добре, якби всі наші розмови переходили у дії локальні. Давайте говорити про третій Майдан, але хай він почнеться у тебе в дворі, сільській раді, райраді. Міняти наших головуючих ми повинні і ми будемо це міняти і кожні наступні будуть кращі від попередніх. Але давайте міняти їх на всіх рівнях. І роблячи третій Майдан, спробуй навесні пробалотуватись, спробуй сам себе в ролі влади.

Стояння – це прекрасний інструмент в країні третього світу, а ми рухаємося вперед і не достатньо просто стояти, просто робити Майдани, треба робити нові дії, модифікуватись. Я думаю, що є ймовірність третього Майдану, але я вірю, що цей Майдан буде іншої якості.

  • 16x9 Image

    Ірина Стельмах

    На Радіо Свобода працюю з вересня 2012 року. У 2011 році отримала диплом бакалавра журналістики ЛНУ імені Івана Франка. Того ж року вступила на магістратуру у Могилянську школу журналістики. Активно вдосконалюю знання англійської, польської та болгарської мов. Займалась плаванням, дублюванням фільмів та серіалів українською .

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG