Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 02:28

Рік тому розпочався Євромайдан, і Україна урочисто відзначає цей день. Водночас у багатьох українців річниця пробуджує гіркі спогади про загиблих під час протестів. Деякі родини жертв Майдану вірять у те, що їхні близькі загинули не дарма. Інші все ще не можуть змиритися з втратою.

Уляна Вербицька сумує за своїм батьком Юрієм, сейсмологом зі Львова, який працював в Інституті геофізики Національної академії наук. У січні 50-річний Юрій Вербицький взяв відпустку з роботи і поїхав до Києва, щоб приєднатися до Євромайдану. Він працював на кухні наметового містечка – готував бутерброди та піднімав дух демонстрантів гарячим чаєм і теплими словами підтримки.

«Тато був дуже доброю людиною, ніколи не міг відмовити, якщо комусь потрібна була допомога», – написала у листі Радіо Свобода його донька Уляна, 26-річна аспірантка національного університету «Львівська політехніка».

Після того, як двомісячний протест переріс у жорсткі зіткнення з правоохоронними органами, 22 січня тіло знайшли у лісі під Києвом. На одязі вбитого був скотч. Вербицький став однією з перших жертв Євромайдану.

«Я, звичайно, переживала, коли він був там, і я, і вся родина. Але ми також підтримували Майдан», – написала Уляна.

Юрій Вербицький

Юрій Вербицький

Вербицький востаннє розмовляв із донькою з Олександрівської лікарні Києва. Там його лікували після отримання травми ока через вибух міліцейської світлозвукової гранати. «Не хвилюйся, – сказав він донці. – Все буде в порядку».

Через деякий час група чоловіків викрала Вербицького та іншого активіста, журналіста Ігоря Луценка, з лікарні. Луценко повернувся наступного дня, побитий, але живий. За його словами, їхні викрадачі неодноразово били чоловіків, катували та допитували про Євромайдан. Луценко сказав, що зрештою його викинули в лісі неподалік Києва, звідки він зміг дістатися до безпечного місця. Вербицький так і не повернувся. Згідно з результатами офіційного розтину, він замерз на смерть.

Всі, крім одного з підозрюваних у скоєнні вбивства, все ще на волі

За інформацією, наданою новою владою України, вбивство Вербицького було санкціоновано офіційними особами з МВС та Генеральної прокуратури уряду колишнього президента Віктора Януковича. Але з 13 підозрюваних лише один наразі перебуває під вартою в очікуванні суду.

Жорстоке вбивство Вербицького нічим не відповідає його власній пацифістській натурі. Ті, хто його знав, називають чоловіка м’якою, турботливою людиною з пристрастю до природи та альпінізму – характеристика, яка не має нічого спільного з тим, як Янукович зображав демонстрантів Майдану – божевільних націоналістичних радикалів.

«Він не був прихильником вирішення питань силою, завжди вважав, що з людиною можна домовитися. Він завжди вчив мене, своїм прикладом, любити природу і все живе», – написала Уляна.

Незважаючи на те, що Майдан розв’язав ланцюг драматичних подій в Україні, Вербицька продовжує захищати демократичні ідеали, за які боролися демонстранти і вважає свого батька «героєм для всіх українців».

Батько загинув не дарма, він хотів кращого майбутнього для України

«Я вважаю, що батько загинув не дарма, він хотів кращого майбутнього для України. Звичайно, зараз у нашій країні складна ситуація, але ми повинні пам’ятати про людей, які віддали своє життя за неї і наше майбутнє, і робити все від нас залежне, щоб їх жертва не була марною», – написала Уляна.

«Україна може мати краще майбутнє, але не ми» – Гарік Нігоян

Однак, не всі сім’ї загиблих на Майдані можуть знайти сенс у смерті близьких. Гарік Нігоян, батько першого вбитого демонстранта Сергія, ніколи не поділяв ентузіазм сина щодо протестів. Етнічний вірменин, Гарік Нігоян іммігрував до України з конфліктного Нагорного Карабаху у 1992 році. Він каже, що усвідомлення того, що його син помер за Україну, не принесло йому жодної розради.

Сергій Нігоян

Сергій Нігоян

Для України може майбутнє краще буде, а для нас нічого подібного. Ми те, що втратили, втратили, а так..

«Для України може майбутнє краще буде, а для нас нічого подібного. Ми те, що втратили, втратили, а так...», – сказав він.

Сергій Нігоян поїхав з дому з невеликого села Березнуватівка, що на Дніпропетровщині, на початку грудня 2013 року, щоб приєднатися до мітингувальників Євромайдану.

Легко впізнаваний через свою помітну чорну бороду, 21-річний чоловік скоро став доволі відомим на площі Незалежності, де він рубав дрова чи відповідав за охорону. Він загинув 22 січня під час протистояння між протестувальниками та правоохоронцями. За словами медиків, він отримав декілька кульових поранень у груди, голову та шию.

Його батьки, які говорять, що їм «все рівно, хто керує» країною, були проти його від’їзду. Тепер вони звинувачують колишніх керівників Євромайдану, деякі з яких отримали портфелі у новому уряді, у тому, що вони відвернулися від вбитих протестувальників.

«Навколо Майдану бігали, ходили, орієнтували, а сьогодні їм абсолютно все одно. Навіть ніхто не дзвонив, не приїхав і не питав», – сказав Гарік Нігоян.

Тим не менш, мільйони українців цього тижня вшанують пам’ять Сергія Нігояна, так само, як і більш ніж 110 активістів, які втратили свої життя на Майдані.

Ідеї вшанування пам’яті жертв надходять з усіх куточків України. Іменем Нігояна у місті Бережани, Тернопільської області, назвали площу. Український композитор Валентин Сильвестров склав гімн на його честь.

У Львові члени міського альпіністського клубу планують назвати гору на східному Кавказі на честь свого друга та колеги, альпініста Юрія Вербицького.

Над матеріалом працювали Анна Шаманська та Bigg Clair

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG