Доступність посилання

08 грудня 2016, Київ 22:20

«Я сім днів провела у камері смертників» – донеччанка


Світлана Матушко

Світлана Матушко

Приватний підприємець Світлана Матушко, заарештована за помилковим доносом, 7 днів провела в камері смертників у підвалі колишньої будівлі СБУ на вулиці Щорса. Зараз вона змогла вибратися до Києва і бере участь у роботі Комітету у справах переселенців. Світлана – корінна донеччанка. Вона підтримувала Майдан, а у Донецьку ходила на мітинги і пояснювала родичам та знайомим, що відбувалося насправді. Однак навіть рідній мамі її аргументи не здавались переконливими.

Моя мама ходила на так звані вибори в так званій «ДНР» 2 листопада. Я намагалася їй пояснити: «Мамо, ти зараз голосувала за людину, яка хотіла вбити твою дитину». Вона цього не розуміє. Вона каже: «Я голосувала за мир». Я її питаю: «А за кого ти голосувала?». Вона каже: «За Захарченка». – «А хто це такий?». – «Я не знаю, військовий якийсь, з хрестами, дуже добре співає з Кобзоном». – «Мамо, а програма якась є у нього, щось він обіцяє вам?». Не цікавить їх це, тільки щоб проти «київської хунти», вони так кажуть.

Мітинг переселенців проти псевдовиборів на Донбасі. Київ. 2 листопада 2014 року

Мітинг переселенців проти псевдовиборів на Донбасі. Київ. 2 листопада 2014 року

– Світлано, як Ви потрапили до в’язниці?

Чоловік, який до мене залицявся, написав донос на мене

– Чоловік, який до мене залицявся, написав донос на мене. Прийшли люди, озброєні автоматами, в камуфляжі і заарештували мене на роботі. Забрали всю техніку, документацію. Два рази був обшук будинку без будь-яких санкцій, без понятих. Два рази був обшук на роботі, те ж саме. Посадили мене в підвал «ДНР» – це колишня будівля СБУ України в Донецьку. Я сім днів просиділа в камері смертників.

– Як Ви дізналися, що на вас написала донос близька людина?

– Вони сказали мені, що на мене написали донос, а коли пояснили, що проти мене висувають, я за цим звинуваченням здогадалася, хто це зробив. Це не близька мені людина – просто чоловік, який до мене залицявся.

– А що було в тому доносі?

– Що я фотографую денеерівскі блокпости і передаю українській армії.

– І це було брехнею, звісно?

– Ми в якому столітті з вами живемо? Як можна фотографувати на звичайний фотоапарат блокпост і передавати українській армії, якщо є відеореєстратори, якщо ще 30 років тому фотографували через отвір у ґудзику? Сенс?

– Як Ви думаєте, навіщо він написав на Вас донос? Мстився за те, що Ви йому відмовили?

– Я не можу сказати. Я питала у людини, яка мене допитувала: «Я знаю, хто це зробив. Ви що, його нагородили якимось орденом, грошову премію, заохочення якесь дали? Чому він це зробив?». Чоловік, який мене допитував, сказав: «Розумієте, зараз у людей на фоні цієї смути спливає все найгірше».

– Тобто люди, які Вас допитували, розуміли, що обвинувачення абсурдне?

– Так.

– Проте, посадили Вас в камеру смертників?

Вони хочуть максимально залякати населення в Донецьку, яке лояльно ставиться до України

– Так. У мене знайшли вдома під час обшуку українську символіку, українські прапори. Я серед свого оточення не приховувала своєї позицію. Розумієте, чого вони домагаються: вони хочуть максимально залякати населення в Донецьку, яке лояльно ставиться до України, для того щоб вони самі виїжджали. І заселити ці території людьми, які лояльно ставляться до Росії. Думаю, що мета така.

– Хто з вами був у підвалі і як до Вас і до інших ув’язнених ставилися?

– Мене не били, ставилися більш-менш лояльно. Сиділи колишні співробітники СБУ і міліції, люди, які торгували наркотиками, їх теж саджали в загальні камери. Кинули в камеру хлопця з дівчиною, його прізвище знайшли в списках партії «Молода Батьківщина», забрали його з дружиною. Зі мною сиділа дівчинка-снайпер з ополченців, їй 21 рік, вона вагітна була. Тренер з карате сидів за доносом колишнього учня. Він свого часу, на президентських виборах, підтримував Тимошенко. Донецькі бізнесмени сиділи. Після 20 днів підвалу були готові подарувати терористам усе своє рухоме і нерухоме майно. Одного випустили, а про долю другого так нічого не відомо й досі. Хлопець-волонтер з міста Сміла Черкаської області приїхав у Донецьк до друзів, з якими познайомився в соцмережах, для того щоб з’ясувати, чому донеччани голосують на референдумах і не хочуть жити в Україні. Наївний хлопчисько приїхав зі своїм щоденником, який почав вести ще на Майдані, і фотоапаратом, в якому були знімки подій у Києві. Інший хлопець – студент Донецького національного університету «з активною життєвою позицією» потрапив у підвал за те, що поставив незручне запитання Губарєву з приводу того, як вони збираються платити пенсії і зарплати бюджетникам? І як збираються зустрічати опалювальний сезон, якщо ще не розпочата до нього підготовка? Після закінчення прес-конференції його заарештували. Хлопці, з якими я сиділа, розповіли, що після мого звільнення до них посадили двох жінок. Їх катували і били так, що вони збожеволіли. Хлопець, який мені це розповідав, сам провів тиждень в одиночній камері (це таке приміщення розміром один метр на півтора і на бетонній підлозі закривавлена ганчірка) без їжі, води і зі зв’язаними руками. Так от він хотів попроситися в одиночну камеру назад, бо не міг витримувати цих ридань, голосіння та істерик. Багато хто, не витримуючи катувань, просить, щоб розстріляли відразу і не знущалися. Знаєте, що мене вразило найбільше, після того, як мене звільнили? На блокпосту біля будівлі СБУ стоять родичі зниклих і чекають людини зі списком, щоб дізнатися, чи є тут близькі. А в метрі від них стоять дві машини ОБСЄ. І в цей же самий час в підвалах когось катують. У мене питання до представників місії: якщо ви вхожі в будинок колишнього СБУ, де ваші очі і вуха? Що це за представники такі, які не інформують світову громадськість про реальні події, які зараз відбуваються в Донбасі? Не бачать танки, бронетехніку, «Гради», які роз’їжджають по місту колонами, не бачать озброєних людей у супермаркетах? Не бачать, хто і з якої зброї обстрілює мирні квартали, в результаті чого гинуть люди і руйнується інфраструктура міста? А сюжет в новинах про те, що наш президент дає в користування сліпоглухонімим представникам місії ОБСЄ броньовану техніку, яка зараз потрібна більше хлопцям на війні, у мене викликав, м’яко кажучи, здивування.

– Ви говорили про дівчину-снайпера. Чому її схопили, якщо вона працювала на «ДНР»?

Людину, яку з ним відвезли на розстріл, розстріляли одразу, а до нього підійшли і вдарили ножем в ліве плече

– Вона зателефонувала своїй приятельці в Донецьку обласну адміністрацію і сказала, що нібито українці збираються «брати» адміністрацію. Ця її знайома пішла і написала на неї донос. Її звинуватили в тому, що у неї зв’язок з українською стороною. Зі мною в камері сидів хлопець, йому 28 років, він в минулому ополченець. Хлопці йдуть з ополчення, «закопують» свою зброю, закопують форму і їдуть. Багато хто виїжджає в Україну, десь губляться, інші від’їжджають до Росії. Так от його заарештували, відвезли на розстріл. Як він мені розповідав, в розстрільній команді зовсім молоді хлопці, розстрілюють десь на заводі. Людину, яку з ним відвезли на розстріл, розстріляли одразу, а до нього підійшли і вдарили ножем у ліве плече. Він втратив свідомість, впав. Потім зробили контрольний постріл в голову, але куля тільки зачепила голову, оскільки в цеху темно. Він півгодини пролежав у донецькому морзі, забитому трупами. Почекав, поки все затихне, вийшов. Санітари викликали швидку допомогу, він усе розповів лікарям. Лікарі доставили його в одну з лікарень Донецька, зробили операцію, так він залишився живим.

– Як і чому Вас відпустили?

У мене тільки від одних позивних «М’ясник», «Абвер», «Удав» кров в жилах холоне

– Ви знаєте, це й зараз для мене загадка. Мені постійно говорили, що я нескоро повернуся, і в підвалі, де ми сиділи, люди, які мене оточували, сказали, що з такою позицією, як у мене, мені звідси виходу немає. Перша людина, яка мене допитувала, сказала, що вона була у складі «Беркута» на Майдані. У мене забрали фотоапарат, там були фотографії з Майдану. Коли він побачив, що я була на Майдані, він кричав, що мене тільки за це розстріляти треба, що я нібито кидала «коктейлі Молотова». Постійно, коли мене викликали, я думала, що все, вже на розстріл. На четвертий день він мені сказав, що мене розстрілювати не будуть. Сказав, що у них трійка засідає, яка вирішує, що з людиною робити. У мене тільки від одних позивних «М’ясник», «Абвер», «Удав» кров у жилах холоне. Потім через якийсь час він мені сказав, що не будуть мене викликати на цю трійку, що вирішать усе без мене. Ось так у понеділок мене випустили.

– Як тепер живуть у Донецьку багаті люди, які підтримували спочатку Януковича, а потім фінансували «ДНР»? Чи продовжують підтримувати сепаратизм, і що сталося з їхнім бізнесом та нерухомістю?

– Багаті донеччани ніколи не підтримували Януковича, бо при ньому «давили» бізнес. Януковича підтримували бандити, які колись «віджали» бізнес у когось, а потім уявили себе бізнесменами. Про їхню долю зараз я, на щастя, нічого не знаю. Після марафону в Києві 2 листопада я познайомилася з нашими бізнесменами, які виїхали з Донецька після приїзду до міста Стрелкова. Ось вони і організувалися в Комітет зі справ вимушених переселенців. «До противного порядні люди», як сказав один із них. Хтось із багатих донеччан, які ніколи не підтримували Януковича, встиг вивезти виробництво, хтось залишився і платить зараз податки і «ДНР», і Україні в надії, що через місяць-другий все закінчиться.

– Світлано, ви щойно повернулися з санаторію під Києвом, де живуть переселенці з Донецька. Які там умови?

– Двомісні номери перетворилися на п’ятимісні. Немає місця для шаф, тумбочок і столів. У коридорах стоїть крик діточок, якими ніхто не займається. Мене запросили до кімнати, де живуть чоловіки. Хтось лежить і відпочиває після роботи, дивлячись просто в стелю, хтось читає. На обличчях печатка приреченості.

– Як Ви думаєте, довго протримається ДНР?

– Я думаю, ні.

– Впаде через внутрішні причин, економічні проблеми чи українська армія перейде в наступ?

Це в чистому вигляді тероризм. Як у 1937 році, коли людину за доносом забирають

– Я думаю, що Україні треба звільнити свою територію від терористів. Це в чистому вигляді тероризм. Як у 1937 році, коли людину за доносом забирають. Людей треба звільняти, бо багато патріотів залякані, багато хто виїжджає. Справжнісінька партизанщина, люди просто бояться виходити на вулицю, ховаються, борються, як можуть. Я не знаю, як правильно треба вчинити, але не можна кидати людей, які там залишилися, людей треба звільняти. Я думаю, Україна повинна це зробити.

Оригінал матеріалу на сайті Російської редакції Радіо Свобода

20.11.2014
Порушники прав людини на Донбасі користуються безкарністю – ООН

Після підписання у Мінську угоди про припинення вогню, за час так званого перемир’я загинуло 957 осіб далі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG