Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 10:13

Росія нам не брат і не друг – майданівець Приймаченко


У Львові річницю Революції гідності вшанували на місці Євромайдану – на площі біля пам’ятника Шевченкові. На віче прийшло менше півсотні людей. Увечері львівські студенти взялися відтворювати його атмосферу, яка панувала у місті торік, коли стало відомо, що Віктор Янукович не буде підписувати у Вільнюсі Угоду про асоціацію з ЄС.

21 листопада о 23-й годині біля пам’ятника Тарасові Шевченку у Львові було 14 студентів Українського Католицького університету. Всі – нельвів’яни, бо проживали у колегіумі університету і там вирішили вийти на протест. Студент Андрій Приймаченко просто стукав у двері кімнат друзів і кликав виходити на вулицю. Тоді навіть і гадки не мав, що для них Майдан стане тепер другою домівкою.

Моєю метою було вийти на Майдан і підтримати тих, хто в Києві. Тут почався неполітичний Майдан

«Я прийшов із пар і вже прочитав новини, що ніхто нічого підписувати не буде. Коли я у стрічці новин побачив фотографію свого знайомого журналіста Сашка Аргата на тлі каркасу «йолки», я миттєво поділився фотографією з друзями і зрозумів, що щось важливе відбувається. Щоб була якась конкретна мета створити львівський Майдан, такого не було. Моєю метою було вийти на Майдан і підтримати тих, хто в Києві. Тут почався неполітичний Майдан», – розповідає киянин Андрій Приймаченко.

Дорогою вирішували, які гасла будемо вигукувати, що писатимемо у соцмережі

«В якийсь момент я вийшла в коридор у колегіумі і побачила людей з прапорами, шаликами української збірної, вони вигукували, що йдемо на Майдан. Мені було дивно, мовляв, куди і для чого йти. Хоча на цей момент уже знала – Угода про асоціацію з ЄС не підписана, в країні все погано, що у Києві вже люди на Майдані. Дорогою вирішували, які гасла будемо вигукувати, що писатимемо у соцмережі», – пригадує Ольга Перехрест, студентка УКУ.

Несправедливість – головна мотивація

Чотирнадцять, більше ста, а вже наступного дня понад 2 тисячі студентів УКУ і Франкового університету вийшли на львівський Євромайдан. А далі було десять тисяч, п’ятнадцять, страйки всіх студентів, цілодобове чергування на Майдані, чітка організація і дисципліна, а ще – цілковите відмежування від політиків. Вимагали студенти євроінтеграції України, відставки президента та уряду. Молодь не могла змиритись із несправедливістю і брехнею.

Головною спільною причиною для всіх вийти на Майдан було відчуття порушення справедливості

«У всіх була різна мотивація: хтось через непідписання асоціації, хтось розумів, що треба валити владу Януковича. Головною спільною причиною для всіх вийти на Майдан було відчуття порушення справедливості, заради її відновлення ми вийшли, ми розуміли, що щось пішло не так», – пояснює Ольга Перехрест.

Було відчуття, що мене глобально обманули, що зі мною ніхто не рахується і сприймає мене як біомасу

«Головним було відчуття, що мене глобально обманули, що зі мною ніхто не рахується і сприймає мене як біомасу – це і стало поштовхом піднятись і вийти на вулицю», – каже Андрій.

Майбутнє залежить від усіх українців

Обоє студентів, які брали участь у львівському Євромайдані, потім разом з друзями поїхали у Київ. Нині вони пригадують і осмислюють усе пережите. Досі у них ще залишається багато запитань без відповіді, зокрема щодо трагічних подій у Києві. А що змінилось у країні за рік? Те, заради чого виходили, кажуть, сталося.

Ми не можемо за півроку мати країну в «шоколаді», це праця усіх

«Революція – це не один день і не місяць, це велика робота. Над змінами треба всім працювати разом. Те, за що я виходила, результат маю – влада, яка є не диктаторська, законів 16 січня немає, живу з розумінням, що мене не битиме міліція, а економічні, політичні зміни, то на це потрібен тривалий час. Ми не можемо за півроку мати країну в «шоколаді», це праця усіх», – вважає Ольга Перехрест.

Навіть найзабитіші люди починають розуміти, що Росія нам не брат і не друг

«Я виходив не стільки за євроінтеграцію України, як проти того, щоб нас інтегрували в російський світ. Зараз бачимо, що ця інтеграція в російський світ не вдається. Навіть найзабитіші люди в Україні починають розуміти, що Росія нам не брат і не друг. Місія потрохи виконується, але якою ціною, це вже інше питання», – каже Андрій Приймаченко.

Ще тоді Андрій розумів, що система, з якою зіштовхнулись українці, не розуміє мирних слів, а тому відчував, що без пострілів не обійдеться. А ще Майдан дав йому зрозуміти, що до Революції гідності незалежність України була фіктивною і держави власної українці просто не мали. За справжню незалежність треба боротись – вигризати її, будувати з нуля, але швидко, ефективно і рішуче. Бо надто велика жертовна ціна.

  • 16x9 Image

    Галина Терещук

    В ефірі Радіо Свобода з 2000 року. Закінчила факультет журналістики Львівського національного університету імені Франка. Має досвід роботи на телебаченні і в газеті.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG