Доступність посилання

02 грудня 2016, Київ 20:36

Кому війна, а кому гора майна – гіркий досвід воєн на Балканах


Біля будинку Мілана Бека, одного з найбагатших сербів й колишнього міністра. Белград. 14 листопада 2014 року

Біля будинку Мілана Бека, одного з найбагатших сербів й колишнього міністра. Белград. 14 листопада 2014 року

Белград – Минулого тижня в сербській столиці невідомі скоїли замах на Мілана Бека, одного з найбагатших сербів і колишнього міністра. Це громадянам нагадало 90-і роки, коли паралельною владою в Сербії та ще в деяких країнах регіону стала мафія. Війни в Хорватії, Боснії і Герцеговині та в Косові створили ідеальні умови для людей, які прагнули здобути гроші й майно без роботи. А щупальця мафії, що виросла на здобреній кров’ю землі, розповзлися по цілій Європі.

На найнижчому щаблі перебували рядові солдати та добровольці. Вони грабували на захоплених територіях і приносили додому воєнну здобич: дехто гроші, золото й срібло, дехто автомобілі, трактори, телевізори, ікони, картини, начиння, одяг, худобу тощо. Словом, все що знайшли в магазинах, церквах, підприємствах, приватних будинках та квартирах. Частину награбованого залишали для себе, решту продавали на так званих блошиних базарах. Звичайно, відповідний відсоток здобичі належав офіцерам та ватажкам добровольчих загонів.

Значно більше заробляли торговці та контрабандисти. Адже на територіях, на котрих проходили воєнні дії, не було виробництва. Мирному населенню й солдатам треба було забезпечити все, від хліба й солі до цигарок та опалювальних приладів, а солдатам ще й алкогольні напої, зброю та боєприпаси.

Самопроголошені сербські «республіки» контролювали значну частину територій Хорватії та Боснії і Герцеговини. Сараєво, столиця Боснії і Герцеговини, майже три роки перебувала в сербській облозі. Ще десятки міст й сотні сіл були фактично відрізані від світу: до них можна було добратися лише через ворожі лінії, або гірськими стежками. За таких умов кожний кілограм борошна або цукру коштував набагато дорожче.

Хочеш жити – плати

Ціни зростали відповідно до ризику. На практиці спершу треба було мати початковий капітал, щоб купити в Сербії, скажімо, 500 кілограмів сала або 100 ящиків горілки. Першою перешкодою на шляху були сербські митники та прикордонники: їм треба було довести, що не йдеться про контрабандні товари, а про гуманітарну допомогу. За воєнних умов нічого не можна довести словами, потрібна готівка. На кордонах самопроголошених сербських «республік» також були солдати та митники. Їм також треба було платити. Нарешті, в кожному місті й селі була місцева влада. В кожному міському кварталі й районі були озброєні банди, які називали себе патріотами й бійцями за народні інтереси. Їм також треба було платити, чи то готівкою, чи товарами.

В результаті, якщо літр бензину в Угорщині купили за одну німецьку марку, то за нього в центральній Боснії платили у п’ять разів більше.

Белградський правозахисник Божа Прелевич згадує, як війна і злочинність йшли рука в руку і підгодовували одна одну: «Я свого часу був суддею, згодом міністром внутрішніх справ і можу сказати, що ні з соціологічної, ні з кримінальної точки зору немає більшої біди від того, що траплялося. Я не міг навіть уявити собі те, що ставалося в Сербії в час воєнних дій, а все супроводжувалося й міжнародними санкціями».

Організовані злочинці, неначе ракова пухлина, руйнували суспільства як на території самопроголошених сербських «республік», так і в інших частинах колишньої Югославії. Адже там, де при владі перебували люди, які нехтували законами, для яких єдиним законом є зброя і матеріальна вигода, – немає інституцій, немає порядку, немає моралі, немає умов для нормального життя.

Злочинний інтернаціонал на тлі етнічних війн

У війнах на території екс-Югославії виявилося, що заклики про братерство південних слов’ян були лише порожніми гаслами. Однак виникло й закріпилося нове братерство, сильніше й тривкіше від політичних: мафія. Злочинні угруповання, котрі керували самопроголошеними сербськими й хорватськими республіками та мусульманськими анклавами, були тісно пов’язані. Адже в них був єдиний спільний інтерес: здобути чим більше майна.

Поки солдати воювали, їхні командувачі та політичні лідери постійно торгували або обмінювалися товарами. Єдиною валютою в регіоні була німецька марка. В одних було сало й м’ясо, консерви й цукор, в інших – тютюнові вироби й пиво, у третіх – бензин і зброя. Були й випадки, коли серби хорватам, або хорвати сербам за гроші наймали танки й гармати для обстрілів мусульманських позицій.

Отож, патріотичні гасла були лише для тих, що стали гарматним м’ясом. Божа Прелевич пояснює: «Певна річ, що служби безпеки мали своїх фаворитів, у них були свої інтереси, свої прибутки у всьому, що відбувалося. Націоналізм був лише засобом, за ним ховалися інші мотиви. Коли нарешті подивитися на все після 10-20 років, то бачите, що на цих просторах усі, хто виступав за патріотизм і націоналізм, збільшили своє багатство принаймні в десять разів. Такі й сьогодні не в змозі пояснити, звідки їм дісталися ті гроші».

У воєнні роки гинули солдати і мирне населення. Війна йшла і в тилу. За даними сербської поліції, в першій половині 90-х років 15 відсотків чоловіків заробляли на прожиток контрабандою чи іншими незаконними діями, включаючи й убивства на замовлення. Вони були найманцями людей, які називали себе бізнесменами і народними добродіями, які з телевізійних екранів закликали земляків боротися й гинути за приєднання самопроголошених республік до Сербії.

Відомо, чим завершилися ці війни. Сербії не вдалося відірвати і приєднати до себе ані клаптика хорватської й боснійської територій. Незалежним став і край Косово. Заплатили за це не лише громадяни Хорватії і Боснії та Герцеговини, але й більшість тих сербів, що підтримували великосербську політику Белграда, тобто тодішнього президента Сербії Слободана Мілошевича. Вони були змушені покинути свої селища, майно і прибули до Сербії з кількома валізками.

Воєнна мафія вклала гроші в нерухомість

Одночасно в Сербії побудовано тисячі палаців та вілл із басейнами. Воєнна мафія вклала гроші в нерухомість, від орної землі до медичних закладів; деякі з новоспечених багачів заснували газети або радіо й телевізійні станції.

Чимало тих, що не розбагатіли, але не хотіли повернутися на робочі місця й щомісяця чекати платню, роз’їхалися по Європі. Преса пише, що косовська мафія спеціалізувалася на торгівлі наркотиками. Серби, хорвати та боснійці тісно співпрацюють і на міжнародній арені. Пов’язують їх близькі мови та солдатський досвід, а також факт, що у воєнні роки було дуже легко придбати документи на ім’я покійних або неіснуючих осіб. Згідно з поліцейськими джерелами, у злочинців з регіону є паспорти кількох країн із прізвищами Маркович, Петрович, Ковачевич і так далі. Більшість із них шантажують власників ресторанів та магазинів і грабують квартири. Деякі експерти вважають, що викрадачі ексклюзивних музейних цінностей та ювелірних виробів, які ховаються під назвою «Рожева пантера», – типова балканська або екс-югославська мафія.

Воєнні роки змінили структуру суспільства. Белградський адвокат Божа Прелевич пояснює, що сталося. «Торгівля продуктами і контрабанда пальним та іншими товарами в час війни з невідомих убогих людей створила клас багатіїв, котрі з’явилися в час приватизації компаній, клас людей, котрі скуповували підприємства. Оскільки вони не вміли робити нічого порядного, вони згодом призвели до розвалу підприємств, а тисячі робітників залишили без роботи», – зазначає вона.

Хто вчасно відмив брудні воєнні гроші й перестав займатися незаконними справами, став бізнесменом або шановним громадянином. Більшості тих, для кого єдиним законом була зброя, вже немає серед живих. А державні кордони залишилися там, де й були.

  • 16x9 Image

    Михайло Рамач

    За освітою історик. Журналіст, поет, перекладач та сценарист. Автор шести поетичних книжок, трьох книг, політичних есе, про колишню Югославію й нинішню Сербію. Був головним редактором трьох сербських щоденних газет. Співробітник Радіо Свобода з 1998 року. В сербських ЗМІ надрукував чимало матеріалів про Україну.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG