Міністр закордонних справ Литви Лінас Лінкевічус закликав ЄС до більш рішучої підтримки України, яка протистоїть російській агресії, додавши що санкції Європи проти Москви могли би бути сильнішими, а наявні все ж мають ефект. В інтерв’ю Радіо Свобода у Празі глава литовської дипломатії також заявив, що питання членства України в НАТО має вирішуватись виключно самими українцями та Північноатлантичним альянсом.
– Чому на Донбасі й досі немає миру? Хто винен у цьому?
– Дуже багато причин. Ключ від рішення, все ж таки, я думаю, в Москві. Якби цей конфлікт був локальний, як намагаються його іноді подати, це було б зрозуміло. Але це все ж таки це є агресією ззовні, оскільки ми знаємо, що ззовні надходять і війська, і ракетні установки, і танки. Це підтримка вже державна. Так що, ключ все ж таки в Москві. Тим більше, що ми не можемо переконатися, що ці кордони можна нейтрально контролювати. Якщо це можна було б зробити через спостерігачів ОБСЄ, наприклад, тоді можна було б це вирішити. Я думаю головна причина саме у цьому.
– Якщо головна причина того, що Росія підтримує сепаратистів, чому ЄС не може запровадити ще сильніші санкції проти Російської Федерації?
– Деякі санкції запроваджуються і вони працюють, до речі, незважаючи на коментарі, що вони нічого не значать. Це неправда. Але Ви маєте рацію, я теж так думаю, що ми повинні діяти більш об’єднано, вчасно, а не запізніло і напівзаходами. На жаль, така реальність. Нам потрібно іноді узгоджувати позиції 28 держав, чиї тактики відрізняються, ось і результат. Я думаю, було б добре, якби ми були більш послідовними, щоб ми виконували ті рішення, які самі ухвалювали, щоб координація була трохи краща з усіма гравцями, у тому числі зі США.
– Президент Литви Даля Ґрибаускайте днями у Києві сказала, що в діях Росії є ознаки терористичних дій. Ви могли б розшифрувати її слова?
Туди прямують війська. Їм дається вказівка зняти пізнавальні знаки. Держава спрямовує танки, ракетні установки. Як це можна називати?
– Вона сама пояснила, що вона мала на увазі. Вона говорила про те, що туди прямують війська. Їм дається вказівка зняти пізнавальні знаки. Держава їх туди спрямовує, це робить не якесь приватне підприємство. Ми їх називаємо «зеленими чоловічками». Вже навіть звикли до цього терміну. Спрямовуються танки, ракетні установки. Як це можна називати тоді інакше? Тому нам треба задуматися над тим, що відбувається, тим більше, що одна зі сторін, які, як я вже говорив, має ключ від вирішення конфлікту, вона заперечує навіть участь у цьому конфлікті. Дуже складно тоді розмовляти відверто. Дуже складно застосовувати якісь заходи.
Найважливіше напевно для громадян України – це боротьба з корупцією, не чекати, коли війна скінчиться
Те, що ми робимо, це мінімум того, що ми можемо робити, – це, звичайно ж, санкції. І, я б сказав, не менш важлива підтримка українського уряду. Звичайно, маючи на увазі, що незважаючи на те, що війна, він повинен проводити реформи. Особливо, я б сказав, найважливіше напевно для громадян України – це боротьба з корупцією, одна з таких хворобливих причин, які потрібно сьогодні вирішувати, а не чекати, коли війна скінчиться. Є багато моментів, але ми повинні підтримати Україну в політичному плані, в економічному, я думаю, і у військовому плані. Тим більше, що українці протистоять агресії ззовні.
– Кілька разів Ви пропонували Євросоюзові визнати так звані «ДНР» і «ЛНР» терористичними організаціями. Але ЄС не прислухався до Вашої думки, принаймні до цих пір...
– Це в процесі. Знаєте, це не просто гасло чи якийсь крилатий вислів. Це повинно мати правову основу і потрібен час для того, щоб все це вирішилося. Гадаю, все в процесі.
– Наскільки НАТО проявило себе дієвою організацією? Наскільки конфлікт на Сході України та анексія Криму застали НАТО зненацька?
– Гадаю, «зненацька», можливо, сильне слово. Виявилося, що загрози бувають не лише звичайні, але також можуть бути і асиметричні. Є загрози, коли ми бачимо звідки вони йдуть, але ця держава відмовляється від цього. Наприклад, кібернетична загроза, або інформаційна війна, це методи, які не мають нічого спільного зі звичайним озброєнням. Це означає, що ми ретельно повинні переглянути наші технології. І військові керівники НАТО знають про це. Потрібен час, щоб вони докладно відреагували на це.
– Недавно була зроблена заява про те, що сама перспектива членства України в НАТО змушує Росію нервувати. Як Ви вважаєте, чи опозиція українському членству в НАТО є ветом з боку Москви на суверенні рішення України та альянсу? Як тут бути?
Вступ України в НАТО – це питання України і НАТО. Час, коли великі країни казали малим, що вони повинні робити чи не повинні робити, вже минув
– Потрібно поважати волю країни. Кожна країна має право вирішувати сама куди вона йде, чому вона туди йде. Як швидко це все вийде, це вже інша справа. Вступ України в НАТО – це питання не лише України. Це також питання і НАТО. Наскільки НАТО готове прийняти Україну? Напевно в Україні теж добре знають про те, що є певні умови, які потрібно виконати. Тобто тут є процес. Але казати, що Україна не має права йти туди, куди вона бажає, це неправильно по суті. Думаю, той час, коли великі країни казали малим, що вони повинні робити чи не повинні робити, вже минув. Були всілякі пакти, секретні протоколи... Сподіваюся, що цей час минув. Якщо хтось вважає, що цей час ще не завершився, і хоче й далі це продовжувати, ми повинні протистояти цьому.
– Чи вважаєте Ви, що Україна повинна вирішувати питання членства у НАТО на загальнонародному референдумі?
– Я не знаю, яким чином це буде вирішувати Україна. Я можу розповісти про те, як це було в Литві. У Литві ми організували референдум у питанні щодо Євросоюзу. Поясню чому. Оскільки за логікою, коли країна вступає до ЄС, вона добровільно втрачає частину свого суверенітету. Це правова база та інші якісь рішення, які ухвалюються в загальному в ЄС, які повинні відображатися у правовій базі. Тому тут треба ухвалювати рішення, виходячи з цього. Вступаючи до НАТО, країна не втрачає ні краплі свого суверенітету, хочу це підкреслити, ні краплі! Це стосується як військових витрат, так і участі в операціях тощо. Країна отримує більше ваги, вона відіграє більшу роль в ухваленні всіх рішень, оскільки в НАТО рішення ухвалюються консенсусом. Так що, якщо якась країна, хай це буде Люксембург, або Британія, або Франція проти, тоді рішення не буде виконуватися. Тому у нас не було референдуму щодо вступу до НАТО якраз через це. Оскільки держава не втрачає, а навпаки набуває більшої ваги. Але кожний вирішує по-своєму. Були країни, які проводили референдум. Були країни, які цього не робили. Ми не будемо нікому нічого радити. Ми можемо розповісти те, що робили ми. А вирішувати самим українцям.
– Україна хоче в 2020 році подати заявку на членство в ЄС. Тобто, спочатку реформи, а потім заявка, а не навпаки. Логічно?
– Логічним є те, що ми, як Євросоюз, виставляємо вимоги. Є певні критерії і цей процес вже відбувається. Взяти хоча б Угоду про асоціацію, яка вже реалізується. І політична частина, і вільна торгівля. Це є тим, що якраз і потрібно. Це вже процес і якщо реформи будуть здійснюватися, цей процес буде безповоротним. Якщо реформ не буде, то процес забуксує. Так що тут не так вже й важливо хто куди подає заявку. Литва теж подала заявку в 1994 році, скажімо, в НАТО. Нас ніхто не просив цього робити, це проти правил було, бо країну запрошують в НАТО. Ми це зробили для внутрішньої аудиторії і для світу, щоб усі знали, що в нас є консенсус. І ми проводили реформи. Це я б порадив і нашим друзям, які хочуть інтегруватися і бачать своє майбутнє (в ЄС або НАТО). Не треба нарікати, не треба чекати зручного часу, бо він настане, коли ми будемо готові. Треба проводити реформи, а ми готові ділитися своїм досвідом.
– Останнє питання про те, що для цього регіону дуже важливою є роль Росії. Все ж таки для Заходу, для Європи Росія – це партнер, друг чи суперник?
– Росія все ж дуже важлива держава, велика держава. І казати, що ніхто не цікавиться, що думають у Росії – це було б нерозумно. Звичайно, це цікавить. І, звичайно, це партнерство потрібне. Але не за рахунок цінностей і зобов’язань – ось це я б хотів підкреслити. Ми повинні будувати партнерство на якійсь основі. А якщо будемо керуватися лише інтересами, заплющуючи очі на якісь порушення – тоді все це рухне. Рухне аби тим шляхом, як ми це бачимо зараз, аби якимось іншим. Так що ми хочемо мати відносини з Росією, було б наївно ігнорувати цю велику і важливу державу і цього не буде. Але все ж таки ми повинні виставити наші умови дуже твердо: це партнерство чи співпраця мають спиратися на цінності та зобов’язання.
На цю ж тему:
 24.11.2014Президент Литви у Києві засудила «терористичні дії» Росії проти України «Направлення військ без розпізнавальних знаків, постачання зброї без таких знаків, підтримка терористів – це терористичні дії» далі |
