Львів – На Львівщині, за офіційними даними проживає, понад 8 тисяч переселенців з Криму і Донбасу. Але неофіційна статистика значно переважає. Найбільше родин оселились у Львові. Люди орендували помешкання, переводять свої підприємства і банківські рахунки. Як живуть і чим переймаються донецькі у Львові?
Кілька років тому донеччанці Тетяні Дурнєвій її львівська подруга передала вишиванку для маленького сина. Те, що її другий син Семен носитиме сорочку, вона, звісно, знала, але що піде у ній у перший клас у Львові, а не в Донецьку, не могла і подумати.
«Ми у цій знаковій сорочці ходили на Перше вересня. Кажу товаришці: уявляєш, як буває у житті», – говорить Тетяна Дурнєва.
Жінка разом з двома синами, а також донецькою колегою Надією Пашковою і її донечкою спільно орендують у Львові чотирикімнатне помешкання. Таня перевезла у Львів із зони АТО і кота.
«Цей кіт з Волновахи везла, подолав велику дорогу і витримав. Всі речі довелось купувати чи дали люди. Тут була порожня квартира, лише одна ковдра, бракувало меблів. Щось пересилали нам батьки з Донеччини, багато чим допомогли сусіди, львівські друзі. Ми на початках стримували себе, щоб щось купувати, бо думали, щоб ось-ось і повернемось. Не було відчуття, що ми тут надовго. Потім купили три мішки картоплі, мішок моркви, закрутили томатний сік. Зиму точно перезимуємо», – розповідає Тетяна Дурнєва.
Повертатись у Донецьк – небезпечно
Чоловік Тетяни переїхав з Донецька у Маріуполь, де він працює і теж орендує житло. Зрідка має нагоду приїхати до рідних. Батьки чоловіка проживають у Краматорську, а Тетянині – у Донецьку, але мешкають у її квартирі. Бо їхня розташована поруч з аеропортом. До чоловікових батьків Таня поїде з дітьми на зимові канікули. А ось у Донецьк для неї дорога небезпечна. Вона – активістка Євромайдану, ініціатор проукраїнських мітингів. У місті її знають і вже навіть передавали вітання через тата.
Найскладніше тут було звикнути до львівського стилю життя. У нас звичка все робити швидко і вчасно, а у львів’ян передусім має бути комфорт і якість життяТетяна Дурнєва
«Я не ризикую, маю двох діточок і це мій стимул, щоб не ризикувати повертатись. Найскладніше тут було звикнути до львівського стилю життя. У нас звичка все робити швидко і вчасно, а у львів’ян передусім має бути комфорт і якість життя. Люди тут дуже відкриті, всі йдуть нам на зустріч», – говорить Тетяна Дурнєва.
До нового життя доводиться звикати. Робота у Тетяни пов’язана зі спілкуванням, зустрічами, бо реалізує соціальний проект. Адже міжнародний фонд, від якого отримала грант громадська організація, яку вона очолює, перевів свою діяльність з Донецька у Львів.
Тетяна хоче перереєструвати підприємство у Львові, щоб тут сплачувати податки. Вона, як і решта переселенців, боїться, що їй можуть заблокувати банківський рахунок.
«Рада Нацбезпеки та оборони рекомендувала, не наказала, Нацбанку розглянути питання про припинення обслуговування рахунків, як фізичних, так і юридичних осіб, зареєстрованих у місцях проведення АТО. Це усіх нас налякало, – говорить жінка. – Є відчуття нестабільності. Мені у банку сказали, що не будуть закривати рахунки. Але наша держава може робити будь що, з кримчанами це було, що рахунки заблокували. Мій тато приїжджав у Львів і не зміг з донецької картки Ощадбанку зняти гроші».
Багато переселенців кажуть, що не отримують соціальної допомоги на дітей. Тетяна нині велику увагу приділяє своїм дітям, щоб допомогти їм адаптуватись у новому середовищі. Як виявилось, десятирічному Михайлові це простіше, ніж його братові – шестирічному Семену.
«Мені подобається школа, колектив. Там мій тато, мої родичі. Я сумую за своїм містом. Я дізнався, що в Донецьку у моїй школі вибили вікна, але там нікого з учнів не було. Це викликає страх. А у Львові мені все подобається», – розповів хлопчик.
Переїзд зробив просто нероздільними маму і синів, які помітно подорослішали за кілька місяців і дуже серйозно сприймають кожну вістку з рідного міста.
