Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 14:39

«Я хотів би на батьківщину» – український переселенець


Рига. Латвія

Рига. Латвія

Марія Кугель

Жителі окупованих областей України прибувають до Латвії на різних легальних підставах: отримують вид на проживання в обмін на інвестиції, переселяються за попереднім місцем проживання одного з подружжя. Однак ніхто з них донині офіційно не отримав тут притулку.

В Управлінні у справах громадянства та імміграції на кінець листопада громадянами України було подано 69 клопотань про надання статусу біженця. Усі вони перебувають у стадії розгляду, за винятком кількох випадків, ніхто не отримав відмови. Представник міграційної служби Лаура Лайв розповіла Радіо Свобода, що відхилені ті клопотання людей, які в’їхали до Латвії задовго до початку конфлікту і використовували його як привід для легалізації. Щодо решти прохачів ситуація непроста.

Оскільки бойові дії ведуться на досить обмеженій території, Латвія, за законом, не має права приймати вимушених переселенців з України, адже вони можуть шукати тимчасового притулку в мирних регіонах країни. Однак Латвія з розумінням і співчуттям ставиться до українців, які постраждали в конфлікті, запевняє Лаура Лайв. Чиновники міграційної служби стежать за розвитком подій і визнають, що ситуація дуже складна, вони уважно вивчають випадок кожного прохача.

Олексій родом зі Стаханова Луганської області. У вересні владу в місті захопили козаки, які не підкорюються ні Луганську, ні Києву. Олексій поїхав до Києва в надії на заробітки кількома місяцями раніше. Сім’ю відправив до Криму до друзів. Місяць тому, зневірившись знайти роботу в Києві, приїхав до Риги до родичів і сподівається тут лишитися.

– Ви претендуєте на статус біженця в Латвії?

Так мені і сказали: чому ви не шукали притулку в інших регіонах України?

– Я хотів претендувати, але зараз розумію, що це неможливо. Країна не хоче приймати у себе біженців. Так мені і сказали: чому ви не шукали притулку в інших регіонах України? Але в одному регіоні, на Батьківщині, мене вважають «бандерою», а в іншому – сепаратистом. Так я і пояснив. У Києві в половині оголошень написано, що жителів Східної України ні роботою, ні житлом не забезпечують. Мені не сказали «ні».

– За яких обставин Ви виїжджали?

– Я їхав, коли в околицях міста йшли бойові дії. Місто і зараз не чіпатимуть, слава Богу. Жив у Києві і періодично їздив додому. Коли скасували поїзд, їздив на автобусі, їздив через Харків, а не через Луганськ. У тих місцях, де тільки починалася війна, бойові дії ( це Слов’янськ, Краматорськ),зараз розташовані блокпости української армії. А там, в околицях Стаханова, зараз ідуть артобстріли.

– Ви виїхали, бо не можете там заробити?

– Справа в тім, що місто відрізане від водопостачання, перебої з газопостачанням, електропостачанням, магазини абсолютно порожні, хліб – і той з перебоями надходить. Там неможливо знаходитись.

– Для біженця з Луганської області роботи в Києві немає?

– Дуже низькооплачувана. І житло дороге, це того не варте. У середньому заробітна плата в Києві півтори тисячі гривень, це близько 100 євро на місяць. Квартира однокімнатна – від 3000 гривень, кімната – 1000, гуртожиток – 200 гривень ліжко-місце.

– Були якісь інші варіанти, окрім Риги?

– Москва була. Товариші там. Але Рига – більш прийнятний варіант. Я в 1992 році був у Єлгаві з мамою, і дитячі спогади світлі. А в Москві працював просто, знаю, що це за місто, його специфіку.

– У Ризі живете за туристичною візою?

– За гостьовою. Мета приїзду зазначена як відвідування родичів. У пункті перетину кордону хотіли звернутися за статусом біженця, але все ж вирішили почекати.

– Чому?

Можливо, додому буде можливість з’їздити, якщо там стабілізується. А якщо отримаю «біженця», то протягом довгого проміжку часу стану невиїзним

– Можливо, додому буде можливість з’їздити, якщо там стабілізується. А якщо отримаю «біженця», то протягом довгого проміжку часу стану невиїзним.

– Наскільки я розумію, крім статусу біженця, у Вас є ще один варіант легального перебування в країні?

– Так, є так званий «особливий статус», який діє до нормалізації ситуації в країні походження.

– Вам його пропонували?

У мене сім’я на батьківщині. Віза закінчиться, і я до них поїду

– Ні, я ще навіть і не підходив конкретно до цього питання. Я сподіваюся на те, що повернуся додому після закінчення своєї візи. І не сильно я переймаюся метою отримати тут вид на проживання, як думають ті чиновники, до яких я звертаюся. У мене сім’я на батьківщині. Віза закінчиться, і я до них поїду.

– До Криму?

– Так, по-іншому ніяк.

– Які у Вас ідеї на майбутнє?

Я не хочу ховатися, щоб потім мене депортували

– Я хотів би на батьківщину. Усе залежить від того, яка там буде ситуація. Якщо родичі допоможуть, то тоді трудова віза як варіант. Заробляти гроші, дивитися на те, як можна тут закріпитися, знову ж таки, якщо нічого не вирішиться вдома. І родичів попрошу про те, щоб сюди викликали рідню. Зараз питання стоїть про те, щоб моє перебування тут було законним, я не хочу ховатися, щоб потім мене депортували. Якщо не виходить, ну я ж не божевільний, щоб битися головою об стіну, де мене не чекають і не чують. У вашій державі три людини отримали статус біженця за минулий рік, громадяни Сирії.

– Ось Ви виїхали, претендуєте на якийсь статус, вирішуєте водночас якісь питання, однак постійно чекаєте, що на батьківщині все нормалізується і Ви повернетеся?

– Це надії, але вони не реальні поки. Принаймні, судячи з того, що я бачив своїми очима. До комфортних умов життя там далеко.

– У рідному місті Ви тепер представник ворожої влади?

Хто така козача республіка? Не знаю. Конкретики ніхто не вносить, від цього і страшно. Світові ринки відрізані. У місті працював сажевий завод виключно на експорт

– Так, я боюся, що так і станеться, тому що конфлікт відбувається, а мене немає. У місті я не остання людина, мене знають ті люди, які зараз при владі. Де я? Взагалі на Заході. Це питання не обговорюється, там треба перебувати. Усі страждають, і ти страждай. За що? Не знаю. Хто така козача республіка? Не знаю. Конкретики ніхто не вносить, від цього і страшно. Метушня йде, а в який бік? Ну так, проголосили, а далі що? Невизнані світом. А ким визнані? Звідки всі соціальні блага, за чий рахунок? Світові ринки відрізані. У місті працював сажевий завод виключно на експорт. Усередині країни туди-сюди ганяти?

– Робоча віза для Вас – краще рішення?

– Звичайно. Статус біженця потрібен тому, хто не може оформити трудову візу, щоб отримати якісь соціальні блага: 250 євро, здається, платять у місяць і житло. Мені це поки не потрібно. Я з руками, з головою, у мене дві вищі освіти, інженерна і економічна, купа професій.

– У Вас бізнес вдома залишився?

Знайомі кажуть, можна проїхати через усе місто в маршрутці, і ніхто не сяде в неї. Комендантська година запроваджена

– Була фірма з виготовлення меблів, два магазини. Зараз нічого. Ні, все заховано, але нічого не працює. І людей як таких немає. Знайомі кажуть, можна проїхати через усе місто в маршрутці, і ніхто не сяде в неї. Комендантська година запроваджена, але навряд чи люди сидять вдома. Їх просто немає в місті. Хто де: хто в Москві, в інших містах Росії. Усередині країни мало. Заробляти неможливо в Україні, в будь-якому іншому регіоні. А в західній – тим більше, вона бідніша за східну в тисячу разів. Вони на заробітках всі у Європі. Португалія, Італія, знайомі в Німеччині – нелегали. Тітка з Івано-Франківської області – у Франції, в Парижі вже 20 років нелегалом. Протягом 5 років існував мовний бар’єр, зараз вона вивчила мову і почала заробляти 1000 євро, а до цього близько 350. Доглядає за літніми людьми, доглядальниця.

– А зараз до Європи хтось поїхав з Ваших стахановських знайомих?

– До Європи ніхто не поїхав, крім мене.

– Чому?

– Ну як поїхати до Європи, скажіть? Для легального перетину кордону потрібно їхати в посольство в Києві, чекати тиждень, заплатити 35 євро незалежно від результату, страховка, квитки 200 євро. На це потрібен певний капітал. А для того, щоб бути в Росії, – 50 євро. Приїхати туди і сказати: я вимушений переселенець або біженець. Дають можливість оплатити частково квартиру. Це тому, що друзі мені розповідали. І продуктами харчування допомагають. Якісь гроші дають.

– Ви розглядаєте такий варіант?

– Поки що ні. Але якщо нічого іншого не вдасться, тоді так. А що ще робити? Це безвихідно.

Олексій дочекався відповіді міграційної служби. За його словами, чиновники знайшли компромісне рішення: видали йому довгострокову шенгенську візу. Вона буде продовжуватися до закінчення бойових дій на Сході України.

Оригінал матеріалу на сайті Російської редакції Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG