Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 06:47

Путіна усунуть свої, щоб не відповідати за напад на Україну?


Володимир Путін, архівне фото

Володимир Путін, архівне фото

(Рубрика «Точка зору»)

Війна Росії проти України – це не гібридна війна. Це війна російської підлості. Підступно встромивши ніж у спину в один із найважчих перехідних періодів у новітній історії української держави, «російські брати» поставили себе у світі поза законом.

І хоча підлість стосовно України оспівується в Росії, як «слава російської зброї», ця підлість рано чи пізно буде невідворотно покарана.

Біда Росії в тому, що не дивлячись на активну імітацію демократії в часи Бориса Єльцина, переходу до реального демократичного цивільного керівництва державою там так і не відбулося. КГБ увесь час приховано зберігав свою силу і роль та посилено готував на російський політичний трон свого висуванця.

Ні для кого вже не є секретом, що в 1999 році єльцинська «родина» вибирала спадкоємця серед кількох кандидатур, вихідців зі служби державної безпеки, і на Путіна вибір випав лише тому, що найближчому оточенню Єльцина тоді здалося, що саме він буде найбільш сервільним і керованим.

Але тепер цілком можна сказати, що сьогоднішня Росія стала невдалим проектом КГБ. Хоча це зовсім не означає, що все там розплановано лише для проведення постійних маршів колон пропутінських прихильників.

Цей проект: багатоваріантний, гнучкий і адаптивний. Справжні цілі (власна безмежна влада для вибраних чекістів і безкарне пограбування ресурсів Росії), звичайно, ніколи не називалися і називатися не будуть.

Захід «не розкусив» відразу Путіна

Та навряд чи можна говорити про унікальність сформованого у цій країні режиму, якщо згадати, що в минулі часи в Росії, задовго до КГБ існували і опричнина, і Тайний приказ і Третє жандармське управління. Їх участь в ухваленні політичних рішень була й тоді дуже великою.

Помилкою Заходу стало те, що там Путіна не змогли відразу «розкусити». Це відбулося великою мірою саме тому, що західні політики пов’язані своїми традиціями та культурою, набором політичних і правових обмежень. Вони змушені сприймати таких персонажів, як Путін, через призму їх передбачуваної «нормальності», як подібних собі.

Вихід з цього поля сприйняття важкий і передбачає деякі надзвичайні заходи, на які треба ще витребувати суспільне схвалення. Однак деякі політики з провідних європейських країн й досі намагаються закривати очі на те, що путінська Росія не визнає встановлених після Другої світової війни правил і норм поведінки на міжнародній арені.

У цьому велика трудність для цивілізованого світу, мати справу з тими, хто поставив себе над законами, відверто насміхаючись над обмеженістю своїх опонентів у виборі засобів.

У період до і після розвалу СРСР чекістам вдалося об’єднати в роботі над реалізацією плану Юрія Андропова таких різних людей, як Горбачов, Єльцин, Примаков, Гайдар, Чубайс та меш знакові відомі на той час постаті.

Та схоже на те, що Горбачов, запровадивши «перестройку», не став у точності дотримуватися початкового плану, складеного Андроповим. Якоюсь мірою це, мабуть, було від того, що він вважав, що має діяти з оглядкою на свою власну політичну роль і місце у світовій історії ХХ століття.

Але можна зробити припущення, що при цьому він ще й прагнув «прослизнути» між тиском з боку КПРС і КГБ та реалізувати свій (або Раїси Максимівни) план розвитку СРСР на сучасному світовому шляху.

Чекісти використали розвал СРСР

Розвал СРСР зіграв на руку чекістам. Це дало можливість не тільки відвести всю відповідальність від КПРС і КГБ, а й змінити економічні відносини таким чином, що ті, кому дозволено було системою вести бізнес, могли вивозити капітали і купувати елітну нерухомість за кордоном.

Однак «розбудова» Росії чекістами відбувалася в такому напрямку, що у них виникли серйозні проблеми з власним людським капіталом, ніхто з них не міг би бути затребуваним у сучасному світі. Виїхали ті, хто мав «мізки і руки». Залишилися «журналісти», подібні до Доренка і Кисельова, «політики», на зразок Жириновського, «вчені», типу Дугіна, та «економісти», на кшталт Хазіна.

Варто наголосити і на тому, що за останні 15 путінських років різко змінився й інтелектуальний рівень росіян, втрачена стійкість до пропаганди, самостійність та критичність мислення. Коли в СРСР дисидентський рух так і не став масовим (хоча водночас й не був популярним «одобрямс» КПРС на рівні особистого спілкування), то нині в Росії вже ніхто не соромиться публічно просто волати про свою підтримку путінізму.

Але в Росії не може бути людських цілей, тому що нею правлять не люди, а чекісти. Державна влада захоплена злочинною чекістської мафією, котра перетворила всі державні інститути на знаряддя своїх політичних і економічних безрозмірних бажань.

Стратегія розвитку чекістської корпорації була прописана ще в 90-х роках головним кагебешним ідеологом – Примаковим. І полягає вона у створенні нової євразійської імперії на противагу цивілізації, побудованої на духовно-етичних цінностях західного демократичного світу.

Мета – встановлення нового світового порядку. А засобами для досягнення цієї мети стали: конвертація сировинних ресурсів у фінансову і військово-технологічну міць та перетворення ЗМІ на інструмент формування тоталітарної свідомості.

Ця своєрідна «кегебешна-ефесбешна корпорація» потужно працює на зміцнення особистої влади свого висуванця Путіна. І це відрізняє його від всіх радянських вождів.

Путін раціональний у межах чекістської парадигми, яка володіє його свідомістю. Тому агресію чекістської корпорації непросто зупинити навіть серйозними санкціями.

Чи не на підході в Росії «ньюГорбачов»?

Проте основною помилкою Путіна є його недооцінка готовності вільного світу пожертвувати багато чим, захищаючи цивілізаційні цінності. На практиці це означатиме, що «Група семи» (G7) буде планомірно ізолювати, послаблювати і гасити путінський режим, використовуючи свою явну економічно-військову перевагу.

За військову агресію кегебістській корпорації доведеться відповідати. Перезавантаження російської матриці буде жорстким, а війна путінсько-чекістської корпорації з Україною закінчиться програшем Кремля.

Очевидно, що найближчим часом путінським режимом буде пройдена точка неповернення в економіці, хоча судячи з поведінки Путіна, чекісти не думають відступати, й плани відступу навіть не розглядаються. Вони настільки ідентифікували себе з Росією, що готові «завалити» її, але не відмовитися від ідеї світового силового домінування.

Виглядає на те, що цей кегебістський проект сьогодні знаходиться за пів кроку до свого краху.

Але не можна виключати й того, що в цілях самозбереження, в останній момент, чекістська матриця сама спробує усунути Путіна, щоб уникнути відповідальності за напад на Україну.

Оголосивши після цього про нову «перестройку» і спробувавши цим самим зняти санкції щодо Росії, введені західним демократичним світом. То ж чи не підшуковують вже негласно в Кремлі кандидатуру такого собі «ньюГорбачова»?..

Віктор Каспрук – незалежний політолог

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • 16x9 Image

    Віктор Каспрук

    Віктор Каспрук – політолог, журналіст-міжнародник, публіцист. Закінчив Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського. Працював завідувачем відділу політики в газеті В’ячеслава Чорновола «Час-Time». Автор понад 2300 статей. Спеціалізується на висвітленні проблем України, Росії, Білорусі, Близького Сходу, арабського світу, Латинської Америки та Південно-Східної Азії.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG