Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 04:22
(Рубрика «Точка зору»)

Ксенофобський ярлик «українські фашисти» виник задовго до Майдану та подій на Сході України. Україножери почали культивувати його значно раніше.

Ще в 2007 році в ужгородській друкарні «Повч Р.М.» вийшла друком збірка публіцистики «Йсе есе» закарпатського «писателя» Івана Петровція. Останній, не здобувши помітного визнання в українській літературі, перекинувся на «русинську». Бодай тут зможе стати великим, адже конкурентів практично нема. Щоправда, й цікавості до цієї літератури ніякої, а слави хочеться ще за життя. Тож, аби привернути до себе увагу, розпочав із небаченої українофобії. Стільки ненависті на Україну та українців ніхто на Закарпатті не виливав! Петровцій ще у 2007 році дописався до того, що «українці, а особливо галичани – генетичні фашисти».

Головне гасло, яке цей ксенофоб проштовхує у своїх писаннях можна звести до однієї «геніальної» цитати: «Генетично русинський народ і народ український мають настільки різні групи крові, що при їх злиттю, з’єднанню результат один – смерть!». (Слід зауважити, що «русини» – давня назва українців).

«Українські вбивці», «брехливий українець», «бацила українізму» – це все пишеться і видається в регіоні, де абсолютну більшість (80%) складають українці.

Розпалювання міжнаціональної ворожнечі («пирхатий жидюк Падяк»), посягання на територіальну цілісність України («український режим на нашій русинській землі – дочасний», «русинська держава в нас буде»), печерна ксенофобія («прийшла жидка Ільченко») – такими оцінками переповнена шовіністична писанина Петровція, що спокійно в Ужгороді видається і продається.

Чи можна з таким миритися, крутячи пальцем біля скроні? Мовляв, за таким пацієнтом плачуть лікарі. Ні, і ще раз ні! Після подій на Сході і Півдні України яскраво бачимо, що саме українофобія стала багаттям, на якому розпалили небачений конфлікт у Центральній Європі. Саме ліберальне ставлення до всілякої масті українофобів і призвело до того, що маємо нині справжню війну.

Якби українська держава діяла рішуче і принципово, як це роблять спецслужби будь-якої країни, не мали би ми ні трагедії в Одесі, ні харківських вибухів, ні десятки тисяч жертв на Донбасі.

Навіть у книжці, виданій цього року, Іван Петровцій продовжує писати про «фашиствуючих галичан і українців». Думаю, що цьому «писателю» вже належить вказати на його місце. Як і тим, хто видає і спонсорує українофобську літературу – приватні підприємства «Мельник М.В.», «Повч Р.М», «Інвазор». Адже норму закону про розпалювання міжнаціональної ворожнечі ніхто не відміняв. І відповідати за свої дії повинні всі.

Серед спонсорів останніх книжок Петровція є Степан Деркач (активний регіонал) та Зінаїда та Іван Варги. Чи згодні вони, що «за всю історію лиш біди і негаразди йшли до русина зі сходу, з-за Карпат»? Тоді незрозуміло, чому Варги перебралися до Києва, де нині непогано маються серед «генетичних фашистів», якщо можуть дозволити собі спонсорувати українофобську макулатуру в Ужгороді.

Найбільше Петровцію заважають жити на Закарпатті «прийшляки». При цьому, зауважмо, його покійна дружина – Валентина Шелест була донькою першого секретаря Яшалтинського райкому партії Калмикії. «Прийшлячка» (за термінологією «писателя») була росіянкою, але не соромилася зізнаватися, що «живе в Україні, для України, з Україною». «Прийшлячками» стали обоє доньок українофоба, які переїхали чомусь жити в Київ та Львів, залишивши рідну «Підкарпатську Русь» «фашиствуючим галичан і українцям», з якими так бореться їхній несамовитий батько.

У нормальному суспільстві поведінка Петровція вже давно би отримала відсіч. Ліберальність і свобода не мають нічого спільного з розпалюванням міжнаціональної ворожнечі. Свобода – це не тільки можливість висловитися. Але й відповідальність за кожне мовлене слово.

Олександр Гаврош – письменник, журналіст

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG